Поділитися
Напередодні Міжнародного дня балету, який святкують 12 листопада, ми підготували для вас п’ять балетних вистав українських театрів – найпотужніші роботи, які слід побачити особисто.
Реклама.
Міжнародний день балету відзначають із 2014 року — ця подія має на меті розкрити публіці світ балетного мистецтва. Щорічно в цей день ключові балетні трупи світу виходять до своєї публіки в онлайн-форматі, відкриваючи завісу таємничого процесу — репетицій, класів хореографії та закулісного життя, яке зазвичай залишається невидимим і недосяжним.
Незважаючи на війну, українські театри переживають справжній творчий злет і демонструють нові прем’єри. Сьогодні українські глядачі можуть насолоджуватися як сучасними постановками — створеними вітчизняними митцями за національними мотивами й на українську музику, — так і славетними роботами хореографів зі світовим ім’ям. На які спектаклі варто звернути пильну увагу, плануючи відвідини театру?
"Норовлива донька", Національна опера України, Київ
Балет “Норовлива донька”, більше відомий як La Fille mal gardée, — один із найстаріших у доробку основних театрів світу, який цьогоріч відзначив своє 236-річчя. Вистава пережила чимало переробок і донині існує в декількох музичних інтерпретаціях. Зразковою вважається постановка 1960 року сера Фредеріка Аштона на музику Луї-Жозефа Фердинанда Герольда для Королівського балету в Лондоні — тепла, жвава, з надійним happy end. Саме ця версія — разом із хореографією, костюмами та декораціями — постала на київській сцені.
Стиль Аштона — це бездоганна мелодійність, що вимагає від солістів і балетної трупи надзвичайної форми: кожен порух, кожен акцент має точно узгоджуватися з музикою. На сцені — дерев’яні сабо замість пуантів у clog dance вдови Сімони (цей номер став карткою вистави), кури, солома, стрічки, а один із героїв буквально здіймається над сценою. Сюжет звичний: Ліза закохана у фермера Коласа, її мати, вдова Сімона, жадає вигідного заміжжя з простакуватим, але багатим Аленом — і, звісно, перемагає кохання.
Ідеальний вибір для невимушеного вечора: яскраві герої, дотепні епізоди, тепло, добро та витончена хореографія.
"Лісова Пісня", Національна опера України, Київ
“Лісова пісня” — найзнаменитіший твір українського балетного мистецтва. Вже понад сім десятиліть вистава зберігає статус національної коштовності: емоційна, елегантна, легко впізнавана з перших нот.
В основі — однойменна драма-феєрія Лесі Українки та музика Михайла Скорульського, який із філігранною точністю впровадив у партитуру фольклор Волині. Його мелодії не тільки супроводжують історію Мавки та Лукаша — вони формують її ритм: від чуттєвого пробудження до болісної тиші зради, від світла до сутінків.
Ідея балету належить Наталії Скорульській, доньці композитора. Партитуру було завершено ще 1936 року, проте політичні обставини відклали прем’єру: урочистий перший показ відбувся лише в лютому 1946-го — до 75-річчя Лесі Українки. З того часу “Лісова пісня” зазнала декількох редакцій і поновлень; сьогодні глядачі бачать третє сценічне втілення 1991 року. Драматургія побудована як календар природи: весна — знайомство Мавки та Лукаша, літо — розквіт кохання, осінь — розрив і втрата, зима — зустріч на перетині вимірів.
За допомогою метафори зіткнення людського та природного світів балет розповідає про кохання та зраду мовою класичної хореографії, органічно доповненою народно-танцювальними мотивами. “Лісова пісня” — зустріч із живою, дивовижною та щемливою історією кохання.
"Довгий Різдвяний обід" та "Жінки у ре мінорі", "Київ Модерн Балет"
Вечори одноактних балетів — характерний стиль театру сучасної хореографії “Київ Модерн Балет”. Зазвичай це дві незалежні короткі постановки, не пов’язані змістом, які навмисно підбирають за контрастом візуальної мови, характеру, емоцій і стилю. Театр настільки влучно поєднує їх в одному вечорі, що це стало його традицією.
У перші миті постановки “Жінки у ре мінорі” ми бачимо всю трупу: жінок і чоловіків у сірих сукнях, схожих на уніформу праль, коли ще не було винайдено пральні машини. Вони ретельно “чистять” одяг — і раптом у простір вривається шматок червоного полотна, що стає викликом і початком змін. Геометрія ансамблю бездоганна, дует солістів — про взаємну силу. Та під клавірний концерт ре мінор Баха вистава говорить не про гендерні ролі, а про відвагу вириватися із “сірого строю” й право яскравої особистості на власне життя.
“Довгий різдвяний обід”, зі свого боку, складається з окремих історій. Кожна — ціле життя. З цих історій в результаті формується розповідь великої родини декількох поколінь. Де б не були її члени, на Різдво всі знову збираються за столом із індичкою — іноді приводять когось нового.
Провідницею між приходами й прощаннями стає харизматична служниця: вона майже завжди байдуже впускає нових і так само легко проводжає тих, хто йде. Вона — наче упорядниця збірки звичайних історій про кохання, хвороби, дітей, втрати, перемоги, війни, зради, жертви — про все те, що може статися в будь-якій сім’ї. І врешті-решт трапляється.
"Драконячі пісні", Харківська національна опера
Харків Опера — театр, який сьогодні розташований найближче до лінії фронту. Незважаючи на це, тут гучно святкують сторіччя та випускають прем’єри. Театр грає на новій сцені в лофт-просторі, спроєктованому насамперед для безпеки глядачів. Серед перших прем’єр цієї сцени — балет-притча “Драконячі пісні” у хореографії Антоніни Радієвської.
Постановка пропонує новий погляд на балетну форму й розмовляє з глядачем зрілою мовою про близькість, вибір і відповідальність. Музичною основою вистави є електронний альбом композитора Максима Коломійця, над яким він працював три роки. Важлива деталь: Коломієць — автор, чия творчість має міжнародні перспективи, зокрема замовлення від нью-йоркської Metropolitan Opera.
Протягом години глядач ніби переноситься в іншу реальність, де правлять міфічні Дракони: хтось відмовляється від масок і прозріває, комусь зручніше залишатися сліпим. На цій основі будується пластична драматургія кохання та зради, зіткнення із соціумом і пошуку себе — тем, що однаково актуальні й у мирний час, і під сирени тривог.
Візуальна мова вистави побудована на контрастах: відеоінсталяції створюють враження неземної оптики, тоді як розсипаний на сцені торф нагадує про тяжіння до дійсності. Непередбачуваний фінальний дощ — символ очищення.
"Соляріс", Львівська національна опера
Балет “Соляріс” — це буквально космос на театральній сцені. Натхненна романом Станіслава Лема, вистава розгортає історію пам’яті та відповідальності: планета-океан тут — дзеркало, що повертає кожному його особисту істину, а в центрі сюжету — психолог Кріс Кельвін і його зустріч із незримим.
Музику до балету створив композитор Олександр Родін. Постановку очолила молода українська хореографка Катерина Курман. Її “Соляріс” відмовляється від класики — без пачок і пуантів, натомість — тіло як виразник змісту. “Соляріс” звертається до нас мовою сучасної хореографії в стилі модерн.
Візуальну складову створила сценографка й художниця з костюмів Світлана Рейніш. Дві дії — Земля і Космос — промовляють різними кольорами, формами й відчуттями; між ними натягнута “нитка”, якою герої ніби переносять відтінки власного минулого. Спеціально для вистави створили завісу з полотна блекаут: матеріал вирізали розжареними ножами й закріплювали сотнями ручних кріплень. “Соляріс” доводить, що сучасний балет може бути водночас філософським, видовищним і надзвичайно особистим — із довершеними за естетикою кордебалетними сценами, як-от вечірка богів, драматичними рішеннями головних героїв та їхніми чуттєвими адажіо.
Текст: Катя Єлецьких, авторка проєкту Ballet Maniac
