В цьому житті немає нічого вічного, і ніхто не є вічним. Попри всі старання найрозумніших умів сучасності, їм поки не вдалося створити еліксир безсмертя. І, на жаль, поки триває очікування цього вікопомного відкриття, ми продовжуємо втрачати своїх рідних і сумувати за ними.
Нещодавно відійшов у засвіти мій улюблений родич. Він залишив по собі не тільки теплі згадки, але й численні речі, придбані завдяки тривалій та сумлінній праці. І якщо з рухомим і нерухомим майном ситуація більш-менш зрозуміла, то питання, що робити з особистими речами покійного, виявилося досить складним.
Точки зору з цього приводу у людей дуже різні, часто сягаючи забобонів. Тому я вирішила розібратися, як правильно діяти, звернувшись до знайомого священника. І його відповіді прояснили всі незрозумілості.
Як вчинити з речами, успадкованими від померлої людини?
Після поховання близької людини у членів родини виникає цілком логічне питання: що робити з її майном? У суспільстві існує безліч легенд. Дехто переконаний, що носити одяг померлого — це «погана ознака», що це завдає шкоди аурі, кармі та переносить хвороби чи навіть долю померлого. Інші, навпаки, вважають за честь носити річ на знак пам’яті, висловлюючи повагу.
Але все це, як виявилося, мало корелює з точкою зору Церкви.
Я звернулася до отця з кількома питаннями, які найбільше мене хвилювали.
Чи дозволяє Церква використовувати речі покійного?
На це моє питання священнослужитель відповів просто і мудро: людина продовжує жити, доки жива пам'ять про неї. А пам'ять — це не тільки абстрактні спогади. Вона складається з цілком відчутних речей: результатів праці людини та доказів її існування.
Особисті речі — це ті самі матеріальні підтвердження прожитого життя. Використовуючи їх, ми не «турбуємо душу», а продовжуємо світлу пам'ять про людину, немов даруючи її речам нове життя. Саме це підтримує Церква.
Рішення, носити чи віддати речі, залежить від того, які спогади вони викликають. Якщо блузка померлої людини викликає у вас тепло і подяку — носіть із задоволенням. Якщо ж річ асоціюється з важкою недугою та муками — можливо, варто її позбутися.
Багато хто боїться, що, одягаючи річ померлого, можна «перейняти» на себе його прогрішення. Священник пояснив, що до християнської віри ця омана не має жодного відношення. Гріх — це не енергія чи інфекція, що передається через кофту, а усвідомлений вибір людської волі.
Висновок однозначний: користуватися речами померлого не тільки можливо, а й варто, якщо це підтримує у вашій душі добрі спогади про нього.
Однак існує один надзвичайно важливий аспект. Якщо між спадкоємцями виникають розбіжності через спадок, Церква радить керуватися головним принципом: збереження злагоди між живими — це найкраща шана для покійного. Іноді поступитися в дрібницях, щоб зберегти родинну єдність, — це найвищий вияв християнської доброчесності.
Чи дозволено роздавати речі покійного і коли це краще робити?
Це моє друге запитання стосувалося ще одного поширеного упередження: «не чіпати нічого до 40 днів». Відповідь отця мене здивувала.
Церква не тільки дозволяє, а й заохочує роздавати речі померлого як милостиню для його душі. І бажано це робити саме протягом перших 40 днів після смерті. Чому?
Відповідно до християнського віровчення, саме в цей період визначається загробна доля душі, відбувається її окремий суд. Тому померлий особливо потребує нашої молитовної підтримки. Коли ви віддаєте одяг чи інші речі тим, хто їх потребує, і просите їх молитися «за упокій душі раба Божого (ім'я)», ця молитва та добрий вчинок стають вашим дієвим вираженням любові та допомогою душі вашого родича.
Тому народне «не чіпати до 40 днів» — це згубний міф, який позбавляє померлого такої важливої підтримки.
Звичайно, роздавати речі можна в будь-який час: і до 40 днів, і після. Головне — робити це зі щирим серцем. Віддавати потрібно чисті та придатні для використання речі.
А як бути з тим, що вже не придатне для використання?
Тут також існують певні правила, особливо щодо предметів релігійного призначення.
1. Звичайні непридатні речі. Старий зношений одяг, розбитий посуд, поламані меблі — все це можна без проблем викинути у смітник. Жодних особливих обрядів тут не потрібно.
2. Речі релігійного призначення. А ось тут ситуація інша. Старі ікони, натільні хрестики, пошкоджені молитовники чи висохлі проскури не можна викидати у відходи. До них слід ставитися з повагою. Такі речі потрібно або спалити, а попіл закопати там, де не ходять люди, наприклад, під деревом у дворі чи на цвинтарі, або пустити у воду.
А що робити, якщо мені емоційно важко?
Священник також звернув увагу на дуже людський аспект, про який часто забувають. Якщо вам психологічно складно спати на ліжку, де померла близька людина, чи носити її улюблений годинник, оскільки це викликає сильний біль, — не мучте себе.
Головна ціль — зберегти світлі спогади, а не знущатися над собою. Процес переживання горя у кожного свій. Якщо річ не дає вам «відпустити» померлого і заважає рухатися далі, можливо, варто з нею попрощатися. Так само, з чисто гігієнічних та психологічних міркувань, іноді є сенс замінити постільну білизну чи навіть ліжко, на якому людина довго хворіла. І в цьому немає ні гріха, ні зради пам'яті.
Розмова зі священником принесла мені значне полегшення. Вона допомогла відрізнити застарілі упередження від мудрості, а страх — від світлої пам'яті та любові.
