Прибиральниць часто ігнорують. Заможні люди ставляться до них як до "механізмів", котрі приходять в їхні оселі, роблять свою справу та зникають. Проте, прибиральниці – це такі ж люди, як і їхні роботодавці. Вони все чують та бачать. Отже, вони знають про життя своїх наймачів навіть більше, ніж їхні найближчі родичі.
Цілеспрямована та обдарована дівчина, яка прагне стати авторкою, Стефані Ленд переживала складні часи. У двадцять років вона стала матір’ю-одиначкою, і щоб звести кінці з кінцями, зважилася влаштуватися прибиральницею в США, у штаті Вашингтон. Це передбачало години втомливої роботи, миття кухонь та ванних кімнат у розкішних оселях американської еліти.
Вона майже ніколи не розмовляла зі своїми наймачами. Більше того, вона не впевнена, що дехто з них взагалі пам’ятав її ім’я. Але Стефані дізналася про цих людей дійсно багато — навіть більше, ніж бажала б. Вона розбирала їхні аптечки та витирала пил на полицях зі світлинами, потроху занурюючись у трагедії їхнього минулого, економічні негаразди та родинні таємниці.
Завдання Стефані було доволі одноманітним, тому дівчина часто прокручувала в голові певні події та деталі життя своїх наймачів у спробі скласти цілісну картину.
«Це був спосіб розважитися на нудній роботі, де я почувалася самотньою, — каже вона. — Звичайно, я почала багато думати про цих людей [багатіїв]. Думаю, в мені говорила звичайна людська природа. Адже я почала пізнавати своїх клієнтів з тих сторін, з яких їх не знали навіть близькі».
У своїй уяві Стефані вигадувала назви для маєтків, в яких працювала, та людей, які в них мешкали, — «Дім скорботи», «Фермерські володіння», «Будинок кухаря». Але ніхто не зміг привернути її увагу більше за «Сигаретну леді» — домогосподарку середнього віку, що жила зі своїм чоловіком-будівельним магнатом у маєтку біля поля для гольфу.
Усе в житті цієї жінки було бездоганним. Навіть її зачіска та макіяж у будь-яку пору доби виглядали так, ніби вона щойно вийшла з салону краси. На першому поверсі висіла фотографія, на якій вона була з Тайгером Вудсом (американським гольфістом, 15-разовим переможцем турнірів «Мейджор»). На ній — модний ансамбль з блузки з шортами — неформальний "одяг" еліти американського заміського клубу, відзначила Стефані. Меблі в домі були вишуканими, сучасними і, звісно, бездоганно чистими. Настільки чистими, що Стефані взагалі дивувалася, навіщо її найняли сюди прибирати.
Якось дівчина знайшла в шафі світло-коричневий кашеміровий жакет, що належав господині. Він так сподобався Стефані, що вона не змогла втриматися і приміряла його. Милуючись собою у дзеркалі, вона уявляла, що проживає чудове життя цієї жінки, певним чином переймаючи її індивідуальність.
Проте, у господині був один секрет. Спочатку Стефані помітила сліди сигаретного попелу біля будинку, а потім знайшла попільничку за кухонною мийкою. Ідеально чисту попільничку, яку ретельно вимили до блиску. Але самих сигарет Стефані ніде не бачила аж до того дня, коли вирішила вийти з будинку через гараж і наштовхнулася на морозильну камеру. Вона відкрила її і, нарешті, знайшла беззаперечний доказ "злочину" — пачку тонких сигарет престижного бренду. Стефані задоволено усміхнулася.
«Я уявила, як вона, підперши обличчя долонею, палить сигарету… Потім підводиться, злегка поправляє зачіску і витрушує попіл з попільнички, а потім ретельно її витирає, — згадувала Стефані у своїх мемуарах. — Річ була навіть не в курінні. Мене вразила вся таємничість, вибудувана навколо цього процесу. Та кількість енергії, яку ця жінка вкладала в те, щоб продовжувати підтримувати ілюзію свого абсолютно чистого життя».
Опубліковані у 2019 році мемуари «Прибиральниця: важка праця, низька оплата та материнська жага вижити» Стефані Ленд не тільки стали бестселером, але й змусили багатьох наймачів задуматися про те, як багато прибиральниці насправді знають про них. Стефані отримала безліч листів від людей, які мали штат обслуговуючого персоналу і були вражені — можливо, навіть налякані — її одкровеннями про життя еліти.
Близько десяти продюсерських компаній зацікавилися книгою Стефані. Зрештою, права на екранізацію викупив Netflix, і вже восени 2021 року на стрімінговій платформі вийшов серіал «Прибиральниця. Історія матері-одиначки», заснований на житті Стефані Ленд. Головну роль у ньому зіграла Маргарет Куеллі.
Стефані щиро сподівається, що серіалу вдасться зобразити справжнє життя обслуговуючого персоналу еліти — тієї групи людей, яка виконує важку щоденну роботу, але лишається «невидимою».
«Я просто знаю, наскільки сильно така праця недооцінюється», — пояснює Стефані.
На відміну від більшості інших прибиральниць, Стефані виросла в родині середнього класу на Алясці. Коли вона стала дорослою, то влаштувалася на роботу в кав’ярні. Однак насправді Стефані мріяла колись стати відомою авторкою. Вона згадувала, як їхала на чергову зміну, гортала The New York Times Book Review і вивчала брошури з інструкціями з написання творчого екзамену в Університеті Монтани. Проте низка непередбачених обставин змусила Стефані змінити свої життєві плани.
Вона несподівано завагітніла, і її стосунки з хлопцем почали погіршуватися. Він наполягав, щоб вона зробила аборт. А коли Стефані казала, що не збирається позбавлятися дитини, закочував гучні скандали. Якось під час сварки він навіть пробив двері кулаком. Стефані зрозуміла, що більше так тривати не може, і вирішила покінчити з їхніми відносинами. Дівчина народила дитину, зібрала свої речі та пішла з дому хлопця. Так вона опинилася на вулиці.
Щоб вижити, вона була згодна братися за будь-яку роботу. Стефані запам’ятала, з яким здивуванням на неї подивився менеджер клінінгової фірми, куди вона прийшла на співбесіду зі своїм резюме. Тим не менш, роботу дівчина все-таки отримала.
Кожного ранку Стефані відвозила свою дитину в дитячий садок, після чого сідала в старенький фургон Subaru і їхала на острів Камано (недалеко від Сіетла), де допізна прибирала оселі багатіїв. Це давалося їй важко не тільки психологічно, але й фізично (через сколіоз, на який Стефані страждала з дитинства). Віддушиною для дівчини стала втеча від реальності — занурення у світ еліти, частиною якого вона не була, але який зачаровував її своїм прихованим життям.
Серед перших місць роботи Стефані був будинок, стіни якого були прикрашені світлинами щасливої подружньої пари, що позувала в однакових светрах з усмішками на обличчях. Але з часом Стефані почала підозрювати, що між її господарями не все так безхмарно, як показано на знімках. Спочатку багаті чоловік і жінка почали спати в різних спальнях, а потім Стефані знайшла на тумбочці біля ліжка чоловіка флакончик лубриканта і стос журналів для дорослих.
«Я ніколи нікого не засуджувала за перегляд такої продукції, але навіщо залишати її там, де на неї обов’язково натрапить прибиральниця?» — пише Стефані у своїй книзі.
У жіночій спальні на неї чекав ще один сюрприз — кілька бульварних жіночих романів з досить відвертими ілюстраціями. Їх також ніхто не потурбувався сховати від сторонніх очей.
«Я уявляла, як вони [подружжя] розходяться по різних спальнях… і починають віддаватися фантазіям про інших партнерів. Можливо, навіть про інше життя», — згадувала Стефані.
Потім був «Сумний дім», в якому жив хворий чоловік 70 років, що втратив дружину і сина. Він зберігав урни з прахом коханих у власній ванній кімнаті. Прикраси покійної дружини завжди лежали на підвіконні його спальні, а на кухонній «дошці оголошень» були написи, зроблені жіночим почерком, які господар ніколи не стирав. Словом, все в цьому будинку нагадувало про людей, які померли.
«Він усе зробив правильно: побудував відмінну кар’єру, придбав чудовий будинок і одружився з жінкою, яку щиро кохав. Але незважаючи на це, помирав він в абсолютній самотності, — розповідала Стефані. — Мені потрібна була ця робота, щоб оплачувати рахунки… Але тепер мені здається, що вона залишила несподівано сильний відбиток на все моє життя. Мене цікавило, чим мої клієнти займалися ввечері, де вони сиділи, що їли. Моє власне життя було нестерпно нудним. А за цими людьми було по-справжньому цікаво спостерігати».
«Дім клоунів» був прикрашений моторошними портретами циркових блазнів із сумними очима, які — як здавалося Стефані — дивилися в саму душу. У «Будинку колекціонерів непотребу» їй довелося розбирати дивовижну гору одягу, посуду, сумок і книг, залишену посеред кімнати. Господар, соромлячись, називав цю купу мотлоху своїм «маленьким секретом».
Деякі клієнти виявилися вкрай непривітними, навіть жорстокими. Одна сім’я, що мешкала у величезному маєтку на крутій під’їзній дорозі, висловила Стефані суворе зауваження, помітивши, що кілька крапель мастила з автомобіля прибиральниці витекли на асфальт перед їхнім будинком. Після цього випадку Стефані доводилося паркуватися подалі, а потім тягти важкі сумки з клінінговим приладдям вгору. Інші клієнти настільки не довіряли прибиральниці, що ходили за нею по п’ятах. Одна господиня навіть навмисне залишила коштовні прикраси на видному місці у своїй спальні, щоб зловити Стефані на заздалегідь підготовлену «приманку».
Втім, були й ті, хто виявляв до молодої дівчини доброзичливість. Стефані з теплотою згадує про чоловіка на ім’я Генрі, який жив з парою австралійських вівчарок. Якось у п’ятницю ввечері він вирішив приготувати вечерю з омарів. Він спеціально приготував більше їжі, ніж потрібно було, щоб поділитися зі своєю прибиральницею. Коли робочий день Стефані закінчився, він вручив їй контейнер з омарами, щоб вона могла з’їсти їх, коли дістанеться додому.
Але навіть у таких жестах вдячності відчувалася певна ніяковість. За словами Стефані, її не покидало відчуття несправедливості, відчуття, що вона і її клієнти опинилися в різних прошарках суспільства через її власну провину. Вона згадує, як помітила пляшку дорогого шампанського біля джакузі в будинку Генрі.
«Мені нестерпно захотілося… випити хоч трохи шампанського в гідромасажній ванні», — каже вона.
Стефані було ще важче змиритися зі своїм становищем, коли її клієнтами ставали люди одного з нею віку або навіть молодші.
У Стефані ж були і власні прагнення. За будь-якої слушної нагоди вона читала книжки, а потім почала вести свій онлайн-блог. Зрештою, вона змогла отримати грант і відучитися в Університеті Монтани на факультеті англійської мови.
Сьогодні вона успішна письменниця, у неї є коханий чоловік і троє чудових дітей. Стефані більше не потрібно займатися прибиранням в оселях багатіїв, але вона просто не може заплющити очі на своє минуле, а також на тих людей, які досі перебувають у штатах обслуговуючого персоналу. У перші місяці пандемії вона голосно закликала заможні родини продовжувати оплачувати працю прибиральниць, навіть незважаючи на те, що останнім було заборонено виконувати свої обов’язки.
Фінансовий стан Стефані теж суттєво змінився. Настільки, що тепер вона може дозволити собі найняти власну прибиральницю. Втім, довгий час вона принципово не хотіла цього робити. Лише коли Стефані серйозно пошкодила спину і їй знадобилася допомога в прибиранні будинку, вона наважилася найняти матір-одиначку на ім’я Мішель.
Вона добре запам’ятала той день, коли познайомилася зі своєю прибиральницею. Стефані почувалася дуже незручно, пояснюючи Мішель її робочі обов’язки. Коли ж вона дійшла інструктажу з миття туалету, її голос здригнувся, і вона не змогла говорити далі. Незабаром Стефані пішла на поправку, але потім її чоловіка поклали на серйозну операцію. Тож поки що вони вирішили не відмовлятися від послуг Мішель.
За словами Стефані, це рішення сильно тисне на неї. Дехто каже, що прибирання в будинку — така ж важка фізична праця, яка потрібна і на інших роботах. Інші вважають емоції Стефані щодо її власної прибиральниці ірраціональними. Вона відчуває провину за те, що вона тепер багатша за тих жінок, з якими раніше працювала пліч-о-пліч, — підсумовують вони. І як освічена і схильна до самоаналізу людина, Стефані теж, ймовірно, це розуміє.
