На Венеційському кінофестивалі показали “Бітлджюс Бітлджюс" режисера Тіма Бертона. Кінокритикиня Соня Вселюбська подивилася картину та розповідає про те, як Бертон намагається повторити успіх свого найголовнішого фільму в карʼєрі.
У 1988 році на екрани вийшла дивакувата і ні на що не схожа стрічка з неперекладною з англійської назвою — “Бітлджюс”. Сюжет розгортався навколо подружньої пари, яка загинула в автокатастрофі та потрапила в потойбічний світ. Там вони зіштовхнулись з пекельною бюрократією, через яку впродовж більш ніж ста років змушені залишатися прив’язаними до свого дому. Однак туди переїжджають нові мешканці — родина Дітц, яка складається з творчих батьків Лідії й Адама і готичної підлітки Лідії. Щоб ужитися з попередніми власниками будинку, родина Дітц змушена звернутися по допомогу до так званого “біоекзорциста”, відомого як Бітлджюс. Але замість допомоги й примирення він лише погіршує стосунки між живими й мертвими, а також відкриває в Лідії здатність спілкуватися з мертвими.
Реклама
Через 36 років сиквел “Бітлджюс Бітлджюс” продовжує історію родини Дітц. Тепер Лідія (Вайнона Райдер) заробляє на своїй надприродній здатності та є телеведучою паранормального телешоу. На початку фільму з’ясовується, що її батько, якого вона так любила, загинув. Сумна подія стає, втім, можливістю для примирення членів родини: можливо, саме зараз непроста донька Лідії Астрід (Джена Ортега) захоче налагодити взаємини зі своєю матірʼю. Астрід є точною копією матері в дитинстві — така ж готична та відчужена, вразлива й чутлива дівчина, здатна відчувати більше за інших.
Тим часом у потойбічному світі теж відбуваються сімейні драми. У світі мертвих ефектно з’являється незнайомка Делорес (Моніка Беллуччі), яка буквально збирає себе по частинах і заявляє, що прийшла з'ясовувати стосунки зі своїм колишнім чоловіком, Бітлджюсом, і прагне з’їсти його душу. На захист Бітлджюса приходить Вовк Джексон (Віллем Дефо), у минулому зірка бойовиків, який у потойбічному світі став привидом-детективом.
Відкрити кінофестиваль класу А — нелегке завдання, оскільки такий фільм зазвичай задає настрій на наступні дні перегляду. Цього року організатори, здавалося, обрали найнадійніший варіант, який теоретично міг би задовольнити кожного. "Бітлджюс Бітлджюс" від автора завжди незвичних і дивних фільмів Тіма Бертона, безперечно, є однією з найцікавіших подій на фестивалі, втім, радше контекстуально.
Сиквел "Бітлджюса" — подія дійсно гучна, адже після десятиліть спроб і пошуків студій на екрани виходить продовження найважливішого фільму в кар’єрі режисера. Саме "Бітлджюс" зробив Тіма Бертона справжнім автором і відкрив йому двері до міжнародного визнання, а отже, й до довіри голлівудських студій — та допоміг здобути повагу та популярність серед акторів. Завдяки успіху “Бітлджюса” глядачі отримали такі фільми, як "Едвард Руки-ножиці" й "Чарлі та шоколадна фабрика" — стрічки, що безсумнівно стали класикою та не могли б бути зняті іншим режисером.
Бертон насамперед відомий креативністю, оскільки створював свої дивні світи з обмеженими на той час можливостями комп’ютерної графіки. Перший "Бітлджюс" був знятий до появи комп’ютерних технологій (CGI), а отже, режисери, які знімали фантастику, мали втілювати свої ідеї практичними методами, покладаючись на костюми, грим, декорації — все це вимагає неабиякої креативності. У Бертона це виходило (майже) завжди.
З плином часу фільми Бертона еволюціонували, зокрема під впливом розвитку комп'ютерних технологій, адже йому довелося щоразу адаптувати свої ідеї під запити сучасної аудиторії. Разом з тим, останні кілька років режисерові вдавалося не все, і деякі його проєкти, на жаль, втрачали оригінальність. Так, Бертон звертався до римейків від Disney, як сталося з відверто невдалим "Дамбо", або книжкових адаптацій у випадку з фільмом "Дім дивних дітей міс Перегрін", який не врятувала навіть Єва Грін у головній ролі. Власне, на пресконференції у Венеції режисер зізнався, що за останні роки він дійсно "розчарувався в індустрії та втратив себе".
"Бітлджюс Бітлджюс" навряд чи можна назвати камбеком-шедевром, здатним повторити успіх першої частини. Проте приємно бачити, як Бертон повертається у свій оригінальний кіновсесвіт на своїх умовах, де він почувається найбільш комфортно за останні роки, а отже і до фільму варто бути трохи поблажливішим, адже це неабиякий старт для режисера, який перебував у стагнації і, здається, потрохи починає з неї виходити.
Бертон повертається до початку своєї карʼєри, покладаючись лише на свої експерименти та нескінченний політ фантазії. Власне, "Бітлджюс Бітлджюс" здатен здивувати креативними візуальними рішеннями, жартівливими діалогами і, звісно ж, блискучим вибором акторського складу.
Тут вдалося зібрати колись відкриті режисером таланти — це насамперед Вайнона Райдер і Майкл Кітон, а також ті, кого давно хотілося побачити в співпраці з режисером, як, наприклад, Віллем Дефо або Джена Ортега. Зокрема, Ортега, хоча й знову втілюється у свій готичний образ школярки із серіалу "Венздей", у режисурі Бертона виглядає дуже органічно. Цікаво, що саме перша частина “Бітлджюса” зробила світове ім’я Вайноні Райдер, яка привернула увагу всього Голлівуда наприкінці 80-х. У другій частині вона залишається центральним персонажем, якому режисер віддає найчуттєвіші великі плани, і разом з суперзіркою Дженою Ортегою, вибудовує цікаву динаміку сімейних стосунків матері й доньки. На пресконференції Бертон сказав, що кінематографічна зустріч двох акторок у всесвіті Бітлджюса була для нього дуже важливою. І це не можна не помітити.
Зокрема, це екранне поєднання Райдер і Ортеги знаменує собою дві епохи, які можуть знайти точки дотику з двома покоління глядачів. У кіновсесвіті Бертона, як і майже 40 років назад, акцент зроблено на сімейні зв’язки, які виявляються сильнішими за смерть, а стрічка тяжіє до комфортного хепі-енду, незважаючи на рівень іронії й зухвалості, якими насичений фільм. Можливо, саме це і є та переконлива причина познайомитися з новим-старим Бертоном, чи надати йому другий шанс.
