Нещодавно ми з сином відвідали мою маму. За чаєм вона запропонувала торт, сказавши: "Нещодавно завезли до магазинів. Просто чудовий! Я придбала навіть дві штуки". Син, з абсолютно серйозним обличчям, посунув тарілку вбік і заявив: "Я не буду їсти те, що завезли". Ми з бабусею розсміялися, пояснили йому значення цих слів, і я пригадала інші, колись звичні для всіх, але вже підзабуті висловлювання. Так народилася ця невелика публікація.
"У магазини завезли! Бери!"
Так говорили, коли в магазинах з'являвся новий продукт. Цей вислів був поширений за часів пострадянського дефіциту. "Завезли" означало, що товар, який був рідкісним або відсутнім, несподівано став доступним у продажу, часто в лімітованій кількості. Сьогодні цю фразу майже не вживають.
У крамницю "завезли" (тобто доставили) плоди.
"Привіт! Дзвоню з будки"
Моя юність припала на 90-ті. І, напевно, найбільше збентеження в мене викликали пісні, де згадувалися "будки" — "Плаче дівчина в будці".
У моїй свідомості крихітна Дюймовочка ховалася у великій телефонній будці та ридала, а якийсь чоловік притуляв до вуха телефонну будку, наче стільниковий телефон. Потік уяви перервала мати, розповівши, що "будка" — це просто загальнодоступний телефон. Вважаю, що це завдало непоправної шкоди моїм креативним здібностям)
"Будкою" на зорі 2000-х називали вуличні телефони.
"Відмотай плівку назад, інакше оштрафують"
У середині 90-х у нашій родині з'явився відеоплеєр. А разом з ним увійшов і пункт прокату відеокасет, куди ми з батьком регулярно ходили. Там можна було взяти в оренду касету з фільмом, залишивши в якості застави паспорт (люди тоді були відважними) або певну кількість готівки (кредиток тоді ще не було). Перед тим як повернути фільм, батько завжди перевіряв, чи перекрутив він плівку на початок — за неперекручену в прокаті стягували штраф. Декілька разів на штраф потрапили й ми — тоді я залишалася без морозива, яке батько зазвичай купував мені, коли ми йшли брати або віддавати фільм.
Якщо повернути в прокат відео не перемотану на початок відеокасету, можна було сплатити штраф.
"Досить грати — посадиш екран!"
У початкових класах (це вже кінець 90-х) батьки придбали мені "Денді" й зробили найщасливішою дитиною (принаймні в межах нашого помешкання). Я могла б грати в неї годинами: "Маріо", "Кастельванія" та інші популярні ігри, які продавалися на місцевих базарчиках, захоплювали мене повністю. Однак батьки не дозволяли грати більше години й пояснювали це тим, що в "телевізора сяде екран".
Термін кінескоп невідомий молоді, оскільки сучасні телевізори тонкі й працюють на зовсім інших технологіях.
У 1990-ті багато батьків казали дітям, що ігрові консолі "шкодять кінескопу", "саджають трубку телевізора" тощо.
"Перекинь через ІЧ-порт"
Це вже середина нульових. У найбагатших однокласників почали з'являтися мобільні телефони. Найчастіше — Siemens C65, у якого був інфрачервоний (він же ІЧ) порт, за допомогою якого можна було передавати файли — музику, зображення. Пам'ятаю, як на перервах учні збиралися біля вікон, на яких, притулившись один до одного, лежали два телефони — передавати дані можна було тільки на короткій відстані. І не дай Боже хтось порушить один з телефонів… Тоді все доведеться починати знову, а необережний товариш обов'язково дізнається про себе багато нового.
Через ІЧ-порт можна було передавати файли з одного апарату на інший. Але для цього пристрої повинні знаходитись дуже близько один до одного.
