Аншлаги, сучасні вистави та нові таланти – український театр переживає новий виток розвитку. Vogue Ukraine заглянув за куліси основних театрів країни: у другому матеріалі на нашій мапі – Львівська національна опера, знана яскравими сучасними виставами, зокрема оперою "Золотий обруч" на музику Бориса Лятошинського в режисерській інтерпретації Івана Уривського та балетом "Соляріс" у постановці молодої хореографині Катерини Курман.
Реклама.
“Опери не потрібно побоюватися – це не щось надзвичайно важке”, – з посмішкою говорить Іван Чередніченко, диригент та музичний керівник Львівської національної опери. Іванові 37 років: високий, підтягнутий, з чудово вираженими біцепсами, які підкреслює тонка водолазка. Він міг би дефілювати подіумом або зніматися в кіно. “До опери йдуть, щоб відчути емоцію, а для цього зовсім не обов’язково знати зміст, – продовжує він думку. – Вона була створена як звичайна забава, тому приходьте й насолоджуйтеся”.
Ми зустрічаємось у червні на репетиції прем’єри Львівської опери – “Золотого обруча” композитора-модерніста Бориса Лятошинського 1929 року. Процесом управляють двоє Іванів: диригент Чередніченко та київський режисер Уривський, який цією постановкою на запрошення гендиректора театру Василя Вовкуна дебютує у великій опері. 68-річний Вовкун – діяльний, уважний, відкритий – переглядає чимало європейських новинок (серед останніх вражень – “Саломея” у постановці Кшиштофа Варліковського у Баварській опері в Берліні), не минає жодної прем’єри в Києві й Уривського помітив ще три роки тому, після його перших вистав “Безталанна” й “Лимерівна” у Театрі Франка. Вовкун зазначає: “Іван не випадкова особа в нашому театрі, хоча оперний жанр для нього новий”.
Вовкун впевнений, що по-справжньому сучасний оперний театр – той, у якому є “різноманітні голоси”. Мова йде не лише про творчість, а й про менеджмент – так, комунікаційниця театру Аліна Плахтієнко та маркетолог Андрій Сітарський у 2023 році пройшли стажування в нью-йоркській Метрополітен-опері. Львівська опера – одна з небагатьох в Україні, де працюють іноземні режисери: твори Дмитра Бортнянського “Сокіл” і “Алкід” у 2021-му поставив німецький режисер Андреас Вайріх, “Лоенґрін” Ріхарда Ваґнера – Міхаель Штурм.
“Наша мета – максимально підвищити рівень української музики”, – пояснює стратегію розвитку Львівської опери Іван Чередніченко. Він має на увазі програму “Український прорив”, у рамках якої театр створює сучасні вистави на основі вітчизняної музики. Від початку повномасштабної війни в репертуарі театру з’явилися опери “Страшна помста” Євгена Станковича, “Запорожець за Дунаєм” у музичній редакції Олександра та Дмитра Саратських, вже згаданий “Золотий обруч” Бориса Лятошинського, балети “Тіні забутих предків” Івана Небесного, “Соляріс” Олександра Родіна, “Пізнай себе” Дмитра Данова. За оперу “Лис Микита” та балет “Тіні забутих предків” Вовкун цієї весни отримав Шевченківську премію – а винагороду в майже пів мільйона гривень передав на дрони для Збройних Сил.
Про українську музику Чередніченко говорить з захопленням: розповідаючи про одну зі своїх улюблених опер, “Цвіт папороті” Станковича, каже, “щоразу слухаю, щоразу в захваті”. У розмові Іван занурюється в історію розвитку української опери XX століття й відзначає: це скоріше виняток, що такі відомі сьогодні автори, як Юлій Мейтус чи Борис Лятошинський, творили попри жорстку цензуру, обмеження й утиски з боку радянської влади. “Десятиліттями українська музика була немодною й непопулярною, адже завжди можна було поставити Чайковського чи Шостаковича.
Сьогодні Львівська опера фактично створює нову композиторську школу, замовляючи опери новим авторам і відкриваючи сцену для молодих постановників. Балет “Соляріс” за романом польського письменника Станіслава Лема на музику Олександра Родіна цього квітня поставила 25-річна хореографка з Києва Катерина Курман, артистка театру “Київ модерн-балет”. Це був її режисерський дебют на академічній сцені. “Одного разу я потрапив на репетицію її вистави “Аліси в задзеркаллі” у Києві минулого року”, – згадує Василь Вовкун. – Мені сподобалося, як вона працює. Ми зустрілися, пів дня говорили – і я запропонував їй “Соляріс”.
Я питаю про ризики: адже оперна публіка традиційно орієнтована на класичний репертуар. Чи відвідує вона постановки, за якими не стоїть ім’я Верді чи Пуччіні? “Звичайно, це ризик, але як без нього в мистецтві? Немає ризику – немає мистецтва”, – підсумовує Вовкун, який у 2007–2010 роках займав посаду міністра культури України. Зрештою, глядач голосує квитком: абсолютний рекордсмен продажів у Львівській опері за останні три роки – балет “Тіні забутих предків” за мотивами однойменної повісті Михайла Коцюбинського на музику львівського композитора Івана Небесного. Це чуттєва постановка з елементами сучасного танцю, під час підготовки до якої солісти виїжджали в експедицію до Карпат, щоб зануритися в атмосферу трагічної історії кохання Марічки та Івана. Кожна вистава проходить з аншлагом, середній вік публіки – 25-35 років.
Складніше з оперою: за тиждень до прем’єри “Золотого обруча” квитки ще були у вільному доступі. Втім, солістка Маріанна Цвєтінська, яка виконує партію Мирослави, зізнається, що це одна з найцікавіших робіт у її житті. Виконання настільки сучасного матеріалу, каже вона, змушує вокалістів виходити за рамки звичного й постійно вдосконалюватися.
“Щоб підготувати цю партію якісно, потрібно приділити їй значно більше часу, ніж, скажімо, "Травіаті" чи "Богемі", які у всіх на слуху”, — пояснює Цвєтінська. Складність, за її словами, у тому, що Лятошинський створив насичену оркестровку, приділивши багато уваги мідним і духовим інструментам — тож позиції співака дещо послаблюються. “Треба більше давати звуку, вмикати резонатори — ми кажемо "прорізати оркестр", щоб голос полетів у зал”, — додає вона.
Підготовку до прем’єри деякі артисти поєднують зі справами, далекими від мистецтва. Соліст Тарас Бережанський, який виконує партію Захара Беркута, паралельно служить у підрозділі ППО Києва — сьогодні на репетицію він приїхав прямо з бойового чергування. “Найголовніше — залишатися гнучким, особливо в розпал репетицій”, — говорить він.
Зараз у театрі готують одночасно декілька нових постановок. На листопад запланована прем’єра балету “Мавка” за мотивами “Лісової пісні” Лесі Українки – сучасну музику для нього написала композиторка Вікторія Польова. У червні наступного року – прем’єра опери “Мазепа” Олександра Родіна. У 2027-му – опера “Ведель” Максима Коломійця, композитора, який паралельно із замовленням для львівського театру працює над новим твором для Метрополітен-опера. “Моя амбіція – поставити максимум українських творів на нашій сцені, – каже Вовкун. – Бюджети під час війни скорочені, державної програми підтримки нових опер не існує. Це непроста ноша, яку ми самі на себе взяли. Але в тому насправді є велика місія, без патетики”.
Фотографка: Vasylyna Vrublevska
Текст: Daria Slobodianyk
Відео: Yaw Hinne
Редагування: Marina Shulikina
Стиль: Sonya Soltes
Макіяж і зачіски: Daria Zhadan, Maria Pogorelova
Продакшн: Marina Sandugei-Shyshkina , Marie Nikolaenko, Oleg Patselya
