9 травня стартує Венеційська бієнале. Національний павільйон України представить на ній “Гарантії безпеки” — виставковий проєкт Жанни Кадирової під кураторством Ксенії Малих та Леоніда Марущака.
Неподалік від входу до Giardini della Biennale — одного з двох основних майданчиків Венеційської бієнале, — відвідувачі зможуть побачити скульптуру Жанни Кадирової: оленя, підвішеного на крані вантажівки. “Орігамі Олень” був створений художницею у 2019 році для парку “Ювілейний” у Покровську. Скульптура пережила евакуацію під час наближення фронту до міста, здійснила мандрівку світом і врешті-решт прибула до Венеції.
Проєкт представлений у двох локаціях: скульптура експонується в Giardini della Biennale — підвішена на крані вантажівки. Друга частина експозиції розгорнута в Українському павільйоні в Арсеналі. Там будуть представлені архівні матеріали, пов’язані з Будапештським меморандумом, а також відеодокументація процесу евакуації скульптури та її транспортування до Венеції.
Про проєкт розповідають куратори — мистецтвознавиця, програмна директорка Promprylad Art Center Ксенія Малих та голова ГО “Музей відкрито на ремонт” Леонід Марущак.
Яка передісторія появи оленя в Покровську? Як сталося, що на місці радянського реактивного літака в місцевому парку з’явилася сучасна скульптура?
Реклама.
Леонід Марущак: У період після Майдану значна увага була приділена культурі східних регіонів. Тоді Міністерство екології ініціювало оновлення низки парків у Донецькій та Луганській областях. Одним із них став парк “Ювілейний” у Покровську. Міністерство залучило підрядника для реконструкції парку, який виявився подругою сестри Жанни Кадирової. Вона звернулася до художниці з пропозицією створити скульптуру для громадського простору.
Спочатку Жанна запропонувала для парку іншу роботу — велопарковку у формі великого блокнота з написами: “один куб газу коштує стільки”, “один євро — стільки”, “бензин — стільки”. Її також було реалізовано. Згодом підрядники звернули увагу на порожній постамент у парку. Він залишався порожнім з 2015 року — раніше там був встановлений радянський літак Су-7. Тоді Жанна разом зі своїм партнером Денисом Рубаном запропонували створити на цьому місці абсолютно нейтральну скульптуру — оленя в стилі орігамі.
Як мешканці міста сприйняли оленя в Покровську?
Леонід Марущак: Цікаво, що олень постійно набуває нових значень. Він уже вийшов за межі покровського впливу та України. Щодо реакції місцевих жителів, то ми з нашою ГО “Музей відкрито на ремонт” часто відвідували місто в період, коли Жанна з Денисом завершували роботу над скульптурою. Ми багато спілкувалися з місцевими музейниками: “У вас зараз працює найвідоміша художниця країни, підіть, задокументуйте, візьміть ескізи!” Однак місцеві музейники ставилися до цього досить спокійно.
Насправді особливих смислів “Олень оригамі” почав набувати лише з моменту свого вимушеного переміщення та поневірянь світом. Саме ці подорожі надають йому статусу легендарного переселенця.
Ксенія Малих: Ця скульптура створена саме для публічного простору. Вона не знаходиться в середовищі сучасного мистецтва, і це одразу знімає багато упереджень. Жанні дуже вдаються роботи для громадського простору, адже вона вміє працювати з поверхневим сприйняттям. Для неї важливо, що відчуватимуть люди. “Олень оригамі” став символом міста — мешканці казали: “Зустрінемось біля оленя”, біля нього робили фотографії на випускний. З точки зору мистецьких комунікацій, він є дуже демократичним.
Якою була найбільша складність під час його евакуації з міста у 2024 році, коли фронт наблизився до Покровська?
Леонід Марущак: Історія з евакуацією є дуже емоційною для мене. На той час наша громадська організація “Музей відкрито на ремонт” вже вивезла більшість експонатів із місцевих музеїв. Під час одного з таких візитів, просто проїжджаючи повз, я усвідомив, що олень все ще на місці. Ми просто забули про нього!
Телефоную Жанні: “Жанно, що будемо робити?” — “А що я можу?” — відповідає Жанна.
Ми звернулися до музею, де нам повідомили: ми не маємо повноважень на евакуацію… Потім звернулися до міської адміністрації, але, чесно кажучи, їм було не до оленя — на той момент у місті тривала масова евакуація людей та матеріальних цінностей. Міська влада навіть не мала можливості оформити документи для евакуації, тобто фізично не могла підготувати цей пакет документів. Ми відвідували це місце чотири рази, щоб якось зрушити процес. Довгий час не могли знайти кран — нам було потрібно, щоб місто надало єдиний робочий кран у місті. А коли ми нарешті потрапили туди, у нас було лише чотири години на все — адже о 11 ранку в Покровську закінчувалася комендантська година, а о 15:00 починалася. Усі комунальні служби могли працювати лише до 15:00.
Найбільшою проблемою було те, що олень був відлитий разом з постаментом. Тому, на жаль, ми фактично залишили частину скульптури на місці, оскільки це була основа пам’ятника.
Процес “розчленування” призвів до того, що скульптура стала нестабільною. Ми не можемо просто поставити її десь — її необхідно розміщувати в підвішеному стані, що є додатковою метафорою. 31 серпня нам вдалося перевезти оленя з Покровська до Вінниці, і звідти розпочався його шлях світом.
Ви одразу усвідомлювали, що будете експонувати оленя у Венеції саме в підвішеному стані?
Ксенія Малих: Так, скульптура експонується в Giardini della Biennale на крані вантажівки. Наш вимушений переселенець, що висить на крані у Венеції, — це дуже метафорична історія. Підвішений стан символізує невизначеність, яка є знайомою українцям сьогодні. Щодо Національного павільйону, то в Арсеналі представлено відеоінсталяцію, яка показує історію подорожі оленя з Покровська до європейських столиць та момент його прибуття до Венеції.
До Венеційської бієнале ви встигли представити оленя в шести європейських столицях. Як світ сприймає його?
Ксенія Малих: Нам було важливо показати його не в публічному просторі, а в впливових мистецьких інституціях. Ідея полягала в тому, щоб цей шлях до Венеції був помітним. У кожному місті, окрім презентації фільму та проєкту, ми проводили лекції та публічні дискусії за участю місцевих експертів. Це створило дуже насичений інтелектуальний простір навколо цієї скульптури. У Венеції олень буде вже багатьом знайомим.
Тема, яку ви порушуєте в проєкті Жанни, “Гарантії безпеки”, є одночасно політичною та історичною. Наскільки вдалося пояснити європейській аудиторії, чому український павільйон сьогодні говорить про Будапештський меморандум?
Леонід Марущак: Коли ми фіналізували концепцію Національного павільйону і почали її комунікувати, то зрозуміли, що багато хто у світі не знає, що таке Будапештський меморандум. Після його підписання у 1990-х про це мало говорили — світ просто зітхнув з полегшенням, адже три країни відмовилися від ядерного арсеналу. Після цього ніхто особливо не повертався до цієї теми. Це ми живемо з цим, усвідомлюючи небезпеку. Тож у контексті подорожей оленя Європою ми прагнули нагадати: існує така тема, і ми живемо з відчуттям цієї небезпеки.
Ксенія Малих: Щодо рефлексій тих, хто брав участь у наших дискусіях, то було багато розмов про ядерний шантаж. У Європі ця тема добре сприймається саме в такому контексті, адже всім зрозуміло, що Росія використовує це прямо зараз. Також ми активно обговорювали безпекову ситуацію в Європі — ця тема хвилює багатьох. Крім того, порушувалися питання, пов’язані з екологією, кліматичною справедливістю, антропоценом. Думаю, це матиме подальший розвиток у рамках нашої програми у Венеції восени.
Леонід Марущак: У павільйоні ми також піднімаємо інші теми — зокрема, тему вимушеного переселення. Також розглядаємо поняття культурної спадщини та крихкості сучасного мистецтва. Скульптурі Жанни пощастило, а скільки подібних скульптур залишилося по всій Україні, які ми не змогли врятувати?..
Коли ми говоримо про надзвичайні ситуації та скульптури в громадському просторі, то в нашій країні немає чіткої процедури визначення, що є цінним, а що ні, що потребує збереження та евакуації. Часто таке мистецтво приречене. І не лише скульптури — можна згадати будинок Поліни Райко на Херсонщині, який постраждав після катастрофи на Каховській ГЕС. Скільки подібних об’єктів ми не встигли врятувати? Звісно, в умовах війни першочерговим є людське життя, далі — матеріальні цінності, а вже потім — публічне мистецтво.