20 серпня на українські екрани виходить “Тоні” – вишуканий і зухвалий байопік про шеф-кухаря Ентоні Бурдена. Одну з ключових ролей у фільмі зіграв Антоніо Бандерас. Чому це ідеальне літнє кіно, читайте нижче.
Реклама.
“Тоні” розповідає про Ентоні Бурдена у ті часи, коли він ще не став всесвітньо відомою культурною та гастрономічною постаттю. Режисер Метт Джонсон і студія А24 свідомо уникають пастки традиційних енциклопедичних біографій, зосереджуючись лише на одному карколомному епізоді життя Бурдена – літі 1975 року у мальовничому прибережному Провінстауні (Кейп-Код, Массачусетс). Саме тут, миючи посуд у хаосі тісної ресторації, 19-річний Тоні у виконанні Домініка Сесси (“Залишенці”) робить ковток свободи і водночас пізнає перші удари жорсткої реальності дорослого життя у професії.
Особливим магнетизмом стрічку наділяє поява Антоніо Бандераса в ролі суворого, але проникливого шефа-наставника. Можна сказати, що для іспанського актора, чий роман із гастрономією давно є частиною його яскравого світського та культурного іміджу, ця роль багато в чому є автобіографічною. “Тоні” – історія про те, як кулінарний майстер-клас перетворюється на справжню ініціацію, де відкриття однієї устриці здатне назавжди змінити траєкторію людської долі.
Бандерас за кулінарною стійкою: коли екранний образ збігається з реальним життям
Постать Шефа – суворого, але глибоко чуйного власника прибережного ресторану, який бере під своє крило зухвалого бунтівника Бурдена – слугує у “Тоні” не просто сюжетним каталізатором, а справжнім моральним компасом. З Антоніо Бандерасом у цій ролі межа між акторською грою та особистою життєвою філософією стирається настільки витончено, що здається, ніби камера просто зафіксувала один із днів звичного життя актора на його власній території.
Для Бандераса гастрономія – справжня пристрасть. У рідній Малазі актор побудував справжню гастрономічну імперію під егідою Grupo Tercer Acto, яка виросла довкола заснованого ним театру Teatro del Soho CaixaBank. Серед перлин цього портфоліо ресторанів – культова бодега El Pimpi в історичному серці міста, де на винних бочках залишають автографи світові знаменитості. Також – розташований поруч із театром вишуканий гастробар Tercer Acto, що вражає естетською атмосферою та концепцією “япо-фузії”, де суші витончено поєднуються з перуанськими тірадіто та з локальними смаками Середземномор’я. Ще однією знаковою точкою є ресторан італійської кухні Atrezzo, а також розташований майже над самою водою біля Real Club Mediterráneo затишний La Pérgola del Mediterráneo, де головну роль грають традиційні андалузькі рибні страви, свіжий улов дня та традиційна паелья і фідеуа.
Режисер стрічки Метт Джонсон зазначає, що залучення Бандераса привнесло у “Тоні” абсолютну автентичність. “Антоніо володіє вісьмома ресторанами і щиро любить їжу, – коментує Джонсон. – Він знає, як правильно обробити, почистити та філерувати рибу, він знає всі тонкощі приготування справжньої паельї”. А сам актор зізнається у власній гедоністичній філософії дуже просто: “Я люблю добре поїсти та проводити час із хорошими друзями”. Утім водночас наголошує, що в ресторані для нього важлива кожна деталь – від освітлення до ідеальної чистоти на кухні (“кухня має бути бездоганною”!).
У фільмі цей практичний досвід кристалізується у стосунки між наставником і учнем. “Що мені найбільше сподобалося у Шефі, так це те, що він розгледів у Тоні щось значно раніше, ніж той сам усвідомив це у собі, – ділиться Бандерас. – Він бачить у хлопці колосальний потенціал, але водночас чітко розуміє: талант без дисципліни не важить нічого”. Цей суворий, позбавлений зайвої сентиментальності батьківський архетип підкреслює характер персонажа, який занурений у своє ремесло: “Шеф повністю поглинутий роботою, точністю та самовіддачею, і Тоні потребував наставництва саме такої людини, – тієї, що не збиралася потурати його безрозсудним витівкам”.
Для глядачів екранний дует Бандераса і Сесси перетворюється на метафору дорослішання: перш ніж підкорити світ кулінарії, літератури та телебачення, Ентоні Бурден мав неодноразово обпекти руки на гарячій плиті та отримати урок справжньої поваги до ремесла від того, хто сам знає ціну кожному зернятку рису в паельї, і хто кожну устрицю відкриває так, наче звершує причастя.
Естетська епоха 1970-х
Режисер Метт Джонсон разом із командою прагнув створити тактильне, максимально заземлене у фізичний простір середовище, де кожен кадр дихає солоним атлантичним вітром, густим кухонним жаром та достовірністю. Саме тому просторовий дизайн стрічки створювався майже з “археологічною” ретельністю. Художник-постановник Раян Воррен Сміт переніс знімальну групу безпосередньо на вулиці Провінстауну та Кейп-Коду, вдихнувши нове життя в історичні локації. У кадрі оживають легендарні точки на гастрономічній карті міста: піцерія Spiritus Pizza, ресторан The Lobster Pot та бар Old Colony Tap.
Палітра фільму базується на рідкісних архівних кадрах – зокрема, на знайдених у штаті Мен відеоматеріалах новин місцевого телеканалу за 1975 рік: саме ці записи стали для команди головною “біблією” стилю та колористики. Завдяки такій кропіткій роботі, візуальний ряд “Тоні” не стилізує епоху 1970-х, а буквально оживляє її, перетворюючи на екрані приморське американське містечко на простір поза часом.
Їжа як спосіб єднання людей
Метт Джонсон фіналізує історію становлення Ентоні Бурдена розкішним емоційним акордом – загальним літнім “збором” на узбережжі, де їжа, приготована Тоні, перетворюється на символ єднання. І саме в цьому – в дивовижній здатності об’єднувати людей, створювати теплі спільноти всюди, куди б не заносила його нестримна допитливість, – і полягав один із головних талантів Ентоні Бурдена: шеф-кухаря, письменника, телеведучого, мандрівника і справжньої рок-зірки від кулінарії.
Утім, жоден з цих талантів Тоні, певно, ніколи б не розкрився повною мірою, якби не його зустріч з Шефом. Адже саме Шеф, якого у фільмі Антоніо Бандерас наділяє привабливим поєднанням м’якості та нещадної владності, відкриває для Тоні кухню як місце особистісних трансформацій. Кухня ранить Тоні, зцілює його та стає його місцем віри.
Це кіно, яке наразі має рейтинг 98% “свіжості” на Rotten Tomatoes, залишає по собі післясмак хорошого витриманого вина та чистої творчої енергії – теплий, живий і водночас пронизливо щирий. Байопік “Тоні” у кінотеатрах з 20 серпня.