Головний оперний дебют сезону — «Золотий обруч» Бориса Лятошинського у постановці Івана Уривського — відбудеться на сцені Львівської національної опери 5 липня. Команда українського Vogue мала можливість спостерігати за підготовкою за лаштунками.
Термін «мужність» влучно описує сучасну траєкторію розвитку Львівської національної опери. Протягом восьми років під керівництвом генерального директора театру Василя Вовкуна команда реалізує ініціативу «Український прорив», яка зосереджена на створенні сучасних оперних та балетних вистав, що базуються на українській музиці. У 2020 році тут відбулася прем’єра опери «Лис Микита» сучасного композитора Івана Небесного, потім у 2023 році – балету «Тіні забутих предків», а цієї весни – балету «Соляріс» на музику Олександра Родіна. Водночас театр також працює над реінтеграцією до свого репертуару класичних українських опер, які, за словами головного диригента Івана Чередніченка, історично вважалися «немодними та непопулярними».
Яскравим прикладом цієї справи є амбітна триактна опера «Золотий обруч», написана модерністом та «музичним інтелектуалом» Борисом Лятошинським у 1929 році. Востаннє цю оперу було поставлено у Львівській опері в 1970-х роках, де вона принесла режисерам Шевченківську премію. Щоб втілити в життя цю складну та розлогу оперу, засновану на історичному романі Івана Франка «Захар Беркут», дія якої відбувається в Україні XIII століття, театр звернувся до послуг найвідомішого драматичного режисера країни Івана Уривського.
Реклама.
Для 35-річного Уривського режисура «Золотого обруча» є значним викликом. Як «найбільш затребуваний» режисер у країні, добре оцінений як ЗМІ, так і публікою, відомий такими творами, як «Конотопська відьма», «Калігула» та «Макбет», які представляли Україну на Авіньйонському фестивалі та в різних театрах Польщі, Чехії та Литви, він, тим не менш, є новачком у сфері опери. Його перший крок у музичний театр відбувся минулого року з етюдом «На Великдень русалки» на музику Леонтовича в Київській опереті, але Львів став його першою спробою поставити оперу великого масштабу.
Ми зустрічаємося з Уривським під час репетиції у травні, лише за тиждень до прем'єри «Золотого обруча». За день до цього Іван висловлює своє звичне занепокоєння, заявляючи, що це його «найскладніший проект» (я чув, як він говорив щось подібне три місяці тому на репетиції іншої його постановки, «Макбета» в театрі імені Франка). У випадку з «Золотим обручем» Уривський не просто перебільшує; за словами диригента Івана Чередніченка, композиція Лятошинського дуже складна та багатошарова, і він «не рекомендував би жодному режисеру розпочинати свою оперну подорож з постановкою Лятошинського».
До цієї справи Уривського заохочував Василь Вовкун, генеральний директор театру. У нашій розмові проникливий Вовкун розповідає, що після перегляду перших постановок Уривського в Києві — «Безталанна» та «Лимерівна» — він усвідомив необхідність запросити Івана до Львівської опери, похваливши його чудове відчуття часу та назвавши його «справді сучасним режисером».
Уривський просто пояснює свою мотивацію експериментувати з оперою: «Якщо у вас є пристрасть до оперної музики, це спонукає вас ставити її на сцену». Він розповідає, що слухає численні оперні вистави і завжди був ними захоплений: «Я хотів долучитися до цієї сфери. Хоча я не претендую на майстерність у ній — я розумію, що це окрема професія. Я просто намагаюся — мені цікаво, чи зможу я знайти в ній своє місце».
Источник
