Прем'єра нового документального фільму Софії Копполи відбулася на Венеційському кінофестивалі. Кінокритикиня Наталія Серебрякова переглянула цю документальну сповідь і поділилася своїми думками.
Реклама.
На перший погляд, документальний фільм Софії Копполи про Марка Джейкобса здається портретом знаменитості, багатим на архівні кадри та особисті історії, розрахованим на обмежену групу ентузіастів моди. Однак цей фільм виявляється набагато складнішим та захопливішим – він являє собою розмову між двома митцями, які підтримують унікальну творчу синергію понад тридцять років, втілюючи спільне «ми» покоління, вихованого на гранжі, MTV та моді як універсальному культурному вираженні.
Шляхи Софії та Марка вперше перетнулися на початку 1990-х, в епоху, коли естетика панк-клубів та субкультур почала перетворюватися на глобальну модну заяву. У той час вона співпрацювала з режисером та актором Спайком Джонзом та організовувала перформативні заходи на вулицях Нью-Йорка, поки він уже створював свою культову «гранж-колекцію» для Перрі Елліса, колекцію, яка спочатку спантеличила світ моди, але зрештою стала легендарною. Цей момент ознаменував початок їхнього негласного діалогу – щодо моди як форми кіно, а кіно як аспекту моди.
Інстаграм
Саме цей діалог Коппола намагається вловити у фільмі «Марк від Софії». Її об'єктив не лише документує, а й резонує: Софія час від часу з'являється на екрані, ставлячи уточнюючі запитання, але ніколи не намагається затьмарити тему. Вона уважно слухає, як Джейкобс розмірковує про своє складне дитинство, обговорює втрату батька та розповідає про розбите сімейне життя, проводячи паралелі з власними автобіографічними елементами у своїх фільмах – від «Незайманих самогубців» до «Десь».
Документальний фільм розгортається, як дзеркало-сповідь. Джейкобс зізнається: «Я завжди прагнув бути театральним режисером», а Коппола відповідає: «І я завжди мріяв створювати одяг». Їхні спільні прагнення ніби відображають одне одного, створюючи сферу, де межі між модою та кіно розмиваються. Це відображення втілює суть мистецтва Копполи: її фільми послідовно прагнули втілити дух часу, надаючи стилю та образам ваги особистої сповіді.
Фільм розповідає про створення колекції весна-літо 2024 року. Ми спостерігаємо, як Джейкобс переживає моменти невизначеності, спалахи натхнення та напади депресії після показу. У цьому є щось глибоко екзистенційне: зображення того, як творчість може одночасно підносити та руйнувати людину.
Однак, «Марк від Софії» виходить за рамки простого біографічного представлення. Він слугує культурною картою покоління. На екрані з’являються тіні впливів: від Іва Сен-Лорана та Вів’єн Вествуд до Боба Фоссе та Райнера Вернера Фассбіндера. Коппола містить уривки з фільмів «Гіркі сльози Петри фон Кант», «Кабаре», «Горе мені» та «Дорога милосердя», підкреслюючи, як кінематографічні образи вплинули на дизайн, кольори тканин та постановку вистав Джейкобса.
Документальний фільм «Марк від Софії» не лише про дизайнерку. Це також щира, майже особиста проповідь самої режисерки: про дружбу, взаєморозуміння та покоління, яке навчилося спілкуватися через естетику.
Таким чином, те, що ми спостерігаємо, — це не звичайний документальний профіль, а щось подібне до «автопортрета двох». Коппола транслює розповідь Джейкобс через свою кінематографічну призму, створюючи подвійний образ: режисера, схильного до стилізованої сповіді, та дизайнера, який перетворив історію свого життя на моду. Хоча це не завжди новаторське кіно, воно незмінно є автентичним. Мабуть, найвлучнішим описом було б назвати його «документальною історією кохання», створеною не про окрему людину, а про стосунки, що тривають уже три десятиліття.
