Цього разу все особисто… Зануритися у виставку Costume Art, грандіозну модну експозицію The Met, і залишитися стороннім спостерігачем майже неможливо. Відвідувач мимоволі стає частиною експозиції, адже власне відображення з’являється у пласкому дзеркалі безликих голів манекенів. Їх автором є скульпторка Самар Хеджазі. Цей інтерактивний елемент перетворює відвідування музею на своєрідну подорож до самопізнання. Водночас, це робить виставку досвідом, який неможливо повністю передати в цифровому форматі. Це набуває особливої ваги в умовах, коли людей дедалі частіше замінюють машини, а занепокоєння щодо штучного інтелекту стає майже всезагальним.
Образи Гленна Мартенса для Y/Project і Jean Paul Gaultier серед класичної скульптури в розділі Naked &
Реклама.
Куратор Ендрю Болтон, який десятиліття тому запропонував концепцію Manus x Machina, виставки про синергію людини та технологій, знову випереджає свій час. Цього разу він акцентує на матеріальності в світі, який все більше зводить реальність до плоского екрана. Зрештою, що може бути більш фундаментально матеріальним, ніж людське тіло?
“Уся експозиція побудована навколо типології тіл. Це тіла, які ви бачите по всьому музею, коли взаємодієте з витворами мистецтва”, — пояснює Болтон. Те, чого ви більше ніде в The Met не спостерігатимете, це манекени, що представляють різноманітні типи фігур, створені за подобою конкретних людей. Саме такі манекени були виготовлені спеціально для виставки Costume Art.
Та сама дата, нове місце
З відкриттям нових постійних галерей Condé M. Nast Galleries, розташованих поруч із Великим залом, експозиції Інституту костюма отримали нове, чудове приміщення. Однією з ключових переваг цього простору є можливість демонструвати виставки протягом тривалішого періоду.
Тизер виставки — вітрина, що виходить у Great Hall і представляє образи, які розкривають ідею Naked &
Зв’язок моди з жіночністю, а отже, з уявленнями про легковажність, довго перешкоджав її визнанню як форми високого мистецтва. “Навколо моди як дисципліни завжди існував певний глибоко вкорінений сексизм, — зазначає Болтон. — Але, гадаю, моду певною мірою виключали з історії естетики саме через її близькість до тіла”. На другорядне становище одягу також впливає уявлення про нього як про, за його словами, “щось декоративне, ілюстративне або другорядне”. Крім того, одяг володіє власною сутністю. Він тактильний, створений для людського тіла і по-справжньому оживає лише на ньому. Живопис і скульптура, навпаки, зазвичай сприймаються як більш незалежні мистецькі форми. Їх частіше асоціюють з інтелектуальним осмисленням. Розмежування розуму і тіла є ще одним усталеним стереотипом, який Болтон прагне спростувати.
Вихідні точки
Тепер ми вже окреслили далекоглядність Болтона та його зосередженість на людському тілі як сполучному елементі між мистецтвом і модою. Це набуває особливого значення в часи, коли технології становлять загрозу знецінення та витіснення людей, хоча сам куратор не називає це своєю першочерговою метою.
Фото: © Anna-Marie Kellen / The Metropolitan Museum of Art
Виставка Costume Art побудована на контрастах. Найважливіший із них стосується розмежування між мистецтвом та модою. Цю ідею куратор розкриває через те, що він називає типологіями тіл. Існує дві основні категорії. Вони пов’язані з формою та функцією. Перша носить назву Diversity in Bodily Being, що означає “різноманіття тілесного буття”. Це більш академічний підхід до обговорення відмінностей. Саме тут розміщені секції Pregnant, Corpulent та Disabled, присвячені тілам у стані вагітності, повним тілам та тілам з інвалідністю. Друга категорія, “Bodily Being in Its Universality”, тобто “тілесне буття в його універсальності”, зосереджується на самій структурі тіла. Йдеться про кров, кістки, м’язи, а також про процеси старіння та смертність, які притаманні кожній людині.
Знайомство з експозицією розпочинається зі скляної вітрини, що виходить із зали до Великого холу. Вона присвячена Naked & Nude Body, тобто голому та оголеному тілу. Перший блок зосереджений на творах, які розкривають тіло через прозорість матеріалів або відкриті ділянки шкіри. Прозорість демонструють легінси Vivienne Westwood тілесного відтінку. Вони розташовані поруч із гравюрою Альбрехта Дюрера “Адам і Єва” 1504 року. До другої групи належить монокіні Руді Гернрайха 1964 року. Свого часу воно зруйнувало суспільні табу, оголивши груди. Тут також представлено відвертий образ від Jean Paul Gaultier з підтяжками. Саме в ньому Мадонна на благодійному заході AmFAR 1992 року, організованому для збору коштів на боротьбу зі СНІДом, продемонструвала груди під своїм конусоподібним бюстгальтером.
Сукні в стилі богинь у розділі Naked &
Саме поняття наготи можна осмислити лише через протиставлення одягненому тілу. Це означає, що мода функціонує як спокусливий елемент, що трансформує наше сприйняття. Крім того, оголене тіло не слід сприймати як таке, що перебуває в природному стані. Як пише Болтон, “навіть коли тіло зображене без одягу, воно ніколи не є повністю оголеним, бо воно оповите фізичними та культурними ідеалами певного історичного періоду та місця”. Тіло завжди втілює ідеали епохи, в яку його зображено.
Найбільш драматична частина виставки присвячена Classical Body, тобто класичному тілу. На піднесеннях, що нагадують колони, подібно до каріятид в античній архітектурі, представлено низку суконь у стилі богинь від Madame Grès, Fortuny та інших модельєрів. Під ними, у підсвічених вітринах, розміщені грецькі вази. Навіть у 2026 році ідеали краси зберігають міфологічний характер. Баланс і пропорції, які оспівували стародавні греки та римляни, досі слугують мірилом естетичної досконалості. Драпіровані вироби, що плавно повторюють природні контури тіла, тут контрастують з образами, що мають жорстку конструкцію. Вони не відтворюють тіло, а ніби накладають на нього уявлення про ідеальну фізичну форму.
У розділі Abstract Body — поєднання нижніх спідниць і конструкцій, що змінювали силует тіла. Фото: © Anna-Marie Kellen / The Metropolitan Museum of Art
Прозора тканинна перегородка дозволяє відвідувачеві перейти з розділу Classical Body до наступного. За словами Болтона, цей розділ “розповідає про те, як жіноче тіло обмежували заради досягнення певного ідеалу краси, характерного для конкретного часу та місця”. Він називає цей розділ Abstract Body, тобто абстрактним тілом. Тут показано, як жіночу фігуру трансформували за допомогою формоутворюючого одягу та конструкцій: корсетів, кринолінів і турнюрів. Таким чином, жіночому тілу надавалися неприродні обриси. У цьому розділі представлено багато історичних експонатів. Цей розділ особливо переконливо демонструє, як мода слугувала засобом фізичного та естетичного контролю над жіночим тілом.
В епоху так званої свободи в одязі, жіночі тіла обмежуються вже не кісточками корсетів, а законодавчими нормами. Наприклад, у США зниження рівня народжуваності збіглося з обмеженням доступу до контрацепції та абортів. Цей наратив ускладнюється також ідеєю про те, що місце жінки — вдома. Сьогодні це уявлення підтримується або навіть нав’язується феноменом TikTok tradwifery, тобто естетикою “традиційної дружини”.
Розділ Pregnant Body, присвячений вагітному тілу. Фото: © Anna-Marie Kellen / The Metropolitan Museum of Art
На противагу цьому, дизайнери, представлені в розділі Reclaimed Body, тобто тіла, яке “повернули собі”, визначають красу за власними правилами. Вони створюють одяг для вагітних тіл, пишних тіл та тіл з інвалідністю. Саме ці тіла довгий час були маргіналізовані як у суспільстві, так і в музеях. Серед найбільш показових прикладів — роботи Рей Кавакубо для Comme des Garçons та Дюрана Лантінка. Обидва дизайнери додають тілу об’єму та змушують його набувати химерних форм. У цих образах перебільшені вигини та опуклості не підкоряються анатомічним законам.
На перший погляд, відвідувачі, які розглядають картину Ван Гога, можуть подумати, що їх об’єднує тема квітів. По обидва боки від полотна розміщені вироби Yves Saint Laurent та Джонатана Андерсона для Loewe з мотивами ірисів художника. Однак, зв’язок між ними глибший. “Їх усіх об’єднують проблеми з психічним здоров’ям, — пояснює Болтон. — Ван Гог мав проблеми з психічним здоров’ям. Ів Сен-Лоран також. Джонатан, який є великим прихильником нейровідмінності, як ви знаєте, страждає на дислексію”.
Розділ Corpulent Body, присвячений повному тілу. Фото: © Anna-Marie Kellen / The Metropolitan Museum of Art
У рамках виставки Sleeping Beauties, представленої Інститутом костюма у 2024 році, Болтон розширив наше сприйняття моди, включивши до нього такі відчуття, як запах і дотик. Це два аспекти, які штучний інтелект, принаймні на даному етапі, ще не зміг відтворити. Тут тактильність пов’язана з інвалідністю. Наприклад, шрифт Брайля інтегрований у сукню Angela Wanjiku, а Чет Ло створив свої текстурні трикотажні вироби у співпраці з некомерційною організацією, що підтримує незрячих та людей з порушеннями зору.
Погляд зсередини
Перехід до залів з нижчими стелями скеровує нас від індивідуального досвіду до колективного. Як влучно сформулював Болтон: “У всіх нас кров циркулює венами, у всіх нас є серце й легені, у нас є шкіра… ми всі старіємо, ми всі помираємо”. Сітчасті вироби з принтами татуювань від Martin Margiela, Jean Paul Gaultier та інших дизайнерів є центральними елементами розділу Inscribed Body, тобто тіла з написами або телесними позначками. Сукня від Олів’є Тіскенса 1998 року з м’якою вовняною основою та червоною вишивкою, що імітує вени, ілюструє концепцію Vital Body, тобто живого тіла. Це тіло, пронизане тонкими судинами, якими рухається кров. Anatomical Body, тобто анатомічне тіло, зосереджується на творах, що розкривають м’язи та внутрішню структуру людського організму. Прикладом може слугувати полотняна сукня Thom Browne, частково вишита червоним кольором, що нагадує медичні ілюстрації.
Картина Вінсента Ван Гога поряд з образами Yves Saint Laurent і Джонатана Андерсона для Loewe. Фото: © Anna-Marie Kellen / The Metropolitan Museum of Art
Виставку завершують розділи, присвячені Aging Body, тілу, що старіє, Mortal Body, смертному тілу, та, нарешті, Epidermal Body, епідермальному тілу. Светр Batsheva з написом “Hag”, що означає “відьма” або “стара карга”, представляє перший із них. Сукня-скелет від Thom Browne, яку Каролін Трентіні одягла на Met Gala 2019 року, символізує другий.
Фото: © Anna-Marie Kellen / The Metropolitan Museum of Art
У Книзі Еклезіаста сказано, що “смерть неминуча для всіх”. З плином часу дизайнери осмислювали неминучість смерті через концепцію memento mori: зображення черепів, використання волосся та мотивів скелета. Якщо наготу ми розуміємо через протиставлення одягненому тілу, то, можливо, наше сприйняття життя та насолода ним посилюються завдяки усвідомленню смерті. Незважаючи на моторошні елементи, виставка завершується на оптимістичній ноті. Адже, зрештою, вона присвячена людським зв’язкам.
Розділ Vital Body, присвячений живому тілу. Фото: © Anna-Marie Kellen / The Metropolitan Museum of Art
Розділ Mortal Body, присвячений смертному тілу. Фото: © Anna-Marie Kellen / The Metropolitan Museum of Art
Дизайни Issey Miyake у розділі Inscribed/Epidermal Body. Фото: © Anna-Marie Kellen / The Metropolitan Museum of Art
За матеріалами vogue.com