Поділитися
9 і 10 серпня Львівська національна опера відкриває сезон балетом “Тіні забутих предків” — сучасною виставою, яка за 10 перших прем’єрних показів стала сенсацією. Розповідаємо, як створювався балет.
Прем’єра балету за мотивами однойменної повісті Михайла Коцюбинського на музику Івана Небесного та лібрето Василя Вовкуна відбулася у грудні 2023 року та пролунала у Львівській національній опері буквально на всю Україну. Від першого показу пройшло понад десять вистав — і щоразу солдаут. Балет став візитівкою львівського театру. Для глядача ж хореографічне переосмислення відомої оповіді — новим досвідом сприйняття сучасного українського балету.
Реклама
Історію кохання Івана та Марічки, українських Ромео та Джульєтти з ворожих гуцульських родів, втілив у хореографії 32-річний український балетмейстер-постановник Артем Шошин, провідний соліст театру “Київ модерн-балет”, лауреат багатьох міжнародних конкурсів, який з 2016 року співпрацює з Львівською оперою. Перед постановниками стояло непросте завдання. За мотивами насправді легендарного твору вже був знятий фільм, поставлені кілька редакцій балетів. Треба було зробити не просто нове, а те, що відповідає запиту глядача саме сьогодні. Ідея створення постановки виникла майже три роки тому, але втілити задум вдалося в грудні 2023-го.
“Все сталося так, як мало статися. Це найдовша та найдивовижніша робота, над якою я працював, — ділиться Артем Шошин. — Але вона вийшла саме в той час, коли була найбільш необхідною нашому глядачу. Цей продукт на сто відсотків український — про Україну та для України. Щасливий, що нам вдалося зробити його цікавим та на високому професійному рівні”.
Репетиції тривали півтора місяця, за роботу з артистами відповідала асистентка балетмейстера-постановника Тетяна Куруоглу. “Ми дуже багато працювали саме над правдивістю емоцій, — розповідає Таня. — У нас прекрасні солісти. Всього три склади, кожен — особливий, з сильними, попри молодий вік, емоціями. Хочу, щоб глядач, подивившись цю виставу, згадав своє перше кохання, свої переживання, себе в цих переживаннях”.
Проводячи відбір артистів, Артем і Тетяна свідомо абстрагувалися від статусу виконавців. Довіряли відчуттям і тому, як працювали танцівники на класі. Для солістки балету Роксоляни Іскри, яка виконує партію Марічки, “Тіні” стали першою виставою, яку вона веде. Роксоляна розповідає: щоб відчути свою Марічку, яка існує у двох вимірах — у земному житті та небесному — вона перечитала повість, низку матеріалів про самого Коцюбинського, передивилася фільм та екранізацію балету. “Це особлива вистава, кожен рух вимагає максимального внутрішнього наповнення. Я багато думала про власні почуття, зверталася до особистого досвіду та втілювала це в танці”.
Першою ведучою партією стала і роль Івана для партнера Роксоляни, артиста балету Максима Кадикала. Щоб поринути в атмосферу оповідання, разом із Роксоляною вони навіть виїжджали в експедицію до Карпат. “Було важко зрозуміти усе, через що проходить Іван — перше кохання, туга за Марічкою, коли він іде у полонину, біль втрати від загибелі Марічки, нещасливий шлюб, зраду дружини, врешті-решт смерть. Ця роль для мене стала певним викликом самому собі”, — ділиться Максим.
Твір, що лежить в основі балету, написаний Коцюбинським у 1911 році. Але прийшовши на виставу, глядач не переноситься у ті часи, навпаки — наче перебуває між минулим і сьогоденням. У балеті немає народної хореографії, це неокласика з елементами модерну та контемпорарі. Сучасна сценографія, над якою працював литовський митець Арвідас Буйнаускас, являє собою мінімалістичні куби, що опускаються зі стелі, відкривають глядачу Карпати, але Карпати ніби з паралельної реальності. Світлові рішення, гра тіней, використання води у сценографії повністю занурюють у переживання героїв, дають можливість стати частиною дійства.
Музика до вистави водночас напружена та ніжна, з адаптацією елементів української автентики, як-от коломийки. Цікаво, що композитор Іван Небесний писав музику вже під повністю готову хореографію — це рідкісний досвід, адже традиційно балет ставлять на музику, а не навпаки. Протягом вистави на сцені перебувають артисти хору і супроводжують балет співом.
Образи героїв створені художницею костюмів Наталією Міщенко. Щоб уникнути етнографічної реконструкції та осучаснити впізнаванні елементи українського одягу того часу, вона обрала незвичайні кольори, сміливий оригінальний крій і високотехнологічні тканини, приділивши особливу увагу деталям — прикрасам, головним уборам. І якщо в костюмах Марічки та Івана переважають невагомі матерії та легкі силуети, то образи Палагни, дружини Івана, містичного Чугайстра та його челяді заявляють зі сцени про владу та силу, пристрасть і нещадність. Всього для вистави було створено понад 200 костюмів.
Асистентка балетмейстера Тетяна Куруоглу зізнається: що до останнього не вірила, що буде прем’єра, аж поки сама не побачила афіші. “Ми мусимо зберігати традиції українського хореографічного мистецтва і водночас створювати сучасний український балет. Як би голосно це не звучало, але це наша місія сьогодні, а ще це кропітка і непроста робота. Сподіваємося, що ця вистава буде справжнім українським балетним проривом, адже сьогодні вона актуальна як ніколи”.
Текст: Катя Єлецьких, авторка YouTube-каналу про балет Ballet Maniac
Фото: Григорій Вепрік
