11 травня 1864 року народилася ірландка Етель Ліліан Войнич, авторка найдосконалішого перекладу вірша “Заповіт” Тараса Шевченка англійською.
Етель Ліліан Войнич
Майбутня письменниця була двоюрідною онукою географа Джорджа Евереста, на честь якого названо найвищу вершину планети, і донькою засновника булевої алгебри, Джорджа Буля. Закінчила Берлінську консерваторію, відвідувала лекції зі слов’янознавства в університеті Берліна.
Реклама
Досконало знала українську, польську (була одружена з польським революціонером Вілфрідом Войничем), російську. Української мови дівчину навчав Сергій Степняк-Кравчинський, письменник, революціонер-народник, який партизанив з італійськими карбонаріями. Етель Ліліан познайомилася з ним у Лондоні близько 1884 року, і він став прототипом Ґедзя в її однойменному романі (1897).
На початку 1890-х переклала англійською українські народні пісні (“Ой горе тій чайці” ймовірного авторства Івана Мазепи та інші), а також кілька шевченкових поезій: “Заповіт”, “Мені однаково, чи буду”, “Минають дні, минають ночі”, “Косар”, “Минають літа молодії”, пролог до поеми “Княжна” (“Зоре моя вечірняя”). Збірку перекладів Етель Ліліан Войнич було видано у Лондоні 1911 року.
За срср просували спрощене “революційне” трактування роману “Ґедзь” — його вивчали в школах, за ним було знято фільм. Натомість про українські переклади письменниці знають лише фахівці. Між тим “Заповіт” у перекладі Войнич дотепер вважають найкращим з-понад 20 варіацій.
Цікаво, що коли 1958 року інтерв’ювати 94-річну письменницю до Нью-Йорка завітав Федір Маківчук, редактор журналу “Перець”, вона просила ставити запитання “вашою прекрасною мовою” — українською. Померла Войнич 1960 року, прах за її заповітом розвіяли у Централ-парку.
The Testament
Dig my grave and raise my barrow
By the Dnieper-side
In Ukraina, my own land,
A fair land and wide.
I will lie and watch the cornfields,
Listen through the years
To the river voices roaring,
Roaring in my ears.
When I hear the call
Of the racing flood,
Loud with hated blood,
I will leave them all,
Fields and hills; and force my way
Right up to the Throne
Where God sits alone;
Clasp His feet and pray…
But till that day
What is God to me?
Bury me, be done with me,
Rise and break your chain,
Water your new liberty
With blood for rain.
Then, in the mighty family
Of all men that are free,
May be sometimes, very softly
You will speak of me?
Taras Shevchenko Translated by E. L. Voynich London, 1911
