Поділитися
Моллі Роджерс протягом понад десяти років співпрацювала з легендарною дизайнеркою костюмів Патрицією Філд, створюючи візуальний стиль для таких проєктів, як “Секс і місто”, “Потворна Бетті” та першої частини “Диявол носить Prada”. Над продовженнями цих робіт Моллі вже самостійно обіймала посаду директорки з костюмів, керуючи процесом роботи над “And Just Like That…” і, зовсім нещодавно, над “Диявол носить Prada – 2”. Аля Гонта, креативна директорка бренду LESSLESS, яка поєднує українську моду зі світовим кіно та телебаченням, ексклюзивно поспілкувалася з Моллі Роджерс для vogue.ua.
Моллі Роджерс
Реклама.
ПРО РОБОТУ НАД "ДИЯВОЛ НОСИТЬ PRADA"
Аля: “Ти працювала над найкультовішими модними проєктами – “Секс і місто”, “And Just Like That…”, “Диявол носить Prada”, а тепер і над продовженням фільму. Перші частини цих проєктів стали не лише модним і культурним феноменом – з ними виросло ціле покоління. Які в тебе відчуття – працювати над продовженням, знаючи, що світ змінився, люди змінилися, – і все ж повернутися до цих історій?”.
Моллі: “Це було справді захопливо. Відчуття, наче повертаєшся додому – знову зустрічаєшся з людьми, яких добре знаєш. Я обожнюю перший фільм, як і багато інших. Перший неможливо перевершити. Але ми намагалися принаймні виправдати очікування. Саме тому я дуже не хотіла чинити на себе тиск. Якби я боялася – не почувалася б вільною, і творчий процес пішов би не туди. Після COVID моїм девізом стало: якщо мені не буде весело – я не беруся за проєкт. І зрештою, я сама собі найсуворіший критик. Немає нічого, що хтось міг би мені сказати, чого я сама собі вже не сказала.
Аля: “Мене вразив гардероб Міранди. Я помітила багато Dries Van Noten, архівний Ann Demeulemeester – це схоже на свято інтелектуальної, артизанальної моди. Для Енн – багато Khaite, для Емілі Блант – Rick Owens. Це бренди, які знає той, хто знає. Як ти дійшла до того, щоб будувати образ кожного персонажа навколо конкретних брендів? Адже вони з’являються на героїнях більше одного разу, і це відчувається як дуже усвідомлене рішення”.
Моллі: “Саме так – основа вибору не у великих брендах, які всі впізнають за секунду. Але ти маєш рацію: хто знає, той знає”.
Міранда Прістлі у жакеті Dries Van Noten
Аля: “У нашому цифровому світі важко залишатися оригінальною. Дуже багато копіювання або відсилок – уже в п’ятдесятий раз – до того, що вже було. Як ти вимикаєш цей шум?”.
Моллі: “Для мене це і є секрет успіху. Те, що я так любила в костюмах першого “Диявол носить Prada”, – вони не схожі на одяг якоїсь конкретної епохи. Там немає реального тренду. Не можна сказати: о, ці джинси – з весни 2006-го. Саме цього я прагнула досягти і в другому фільмі – зробити все максимально позачасовим.
Аля: “Мені подобається твоє тлумачення слова “позачасовий” – не сіро-бежеві речі, які ми останнім часом бачимо під цим словом, а артизанальні речі, що існують поза часом”.
Моллі: “Саме так – не настільки трендові, щоб можна було встановити дату, але особливі, виразні речі, що впадають в око, не прив’язуючи тебе до конкретного моменту”.
Аля: “Жакет із китицями, який Меріл одягла у сцені в їдальні, – для мене він виглядав як обладунки”.
Моллі: “Так. У першому фільмі, під час великої промови про синій светр, Міранда одягнена в болеро із золотими монетами. Коли я побачила жакет із китицями від Dries Van Noten, подумала: це ніби двійник того жакета. Він так само органічно вписується в її гардероб. А потім, у тій сцені, вона сидить на одному кінці столу в цьому жакеті, а на іншому – всі ці люди в костюмах. Вороги. Це мистецтво проти комерції. Що перемагає – гроші чи творчість? Я так люблю цей жакет у тій сцені. Все вийшло дуже вдало”.
Аля: “А гардероб персонажа Емілі Блант?”.
Моллі: “Її гардероб дуже багатошаровий. Вона з’являється в Мілані в сукні Rick Owens із накидкою Vivienne Westwood на плечах. Вона – справжній мікс, дуже сучасна, знає, як поєднувати речі. Може носити все. У цьому сенсі вона схожа на Сару Джесіку – дійсно могла б одягнути будь-що. Легко було піти в крайнощі з її персонажем – спокуса одягнути її в шалені, провокаційні речі була дуже великою. Але я все одно намагалася бути обережною: ти маєш вірити, що вона працювала в Dior, але при цьому носить і власні, більш авангардні речі. Вона вміє це поєднувати”.
Аля: “Гардероб Енн був найскладнішим?”.
Моллі: “Найважчим для створення. Тому що Енді найбільше змінилася з першого фільму. Вона подорослішала, подорожувала. Більше за будь-кого іншого змінилася саме вона”.
ПРО ВЗАЄМОДІЮ З АКТОРАМИ
Аля: “Наскільки сильно актори долучаються до створення образу персонажа? І як це змінилося за роки – адже між фільмами минуло двадцять років?”.
Моллі: “Я навчилася цього у Патриції Філд. У неї був дуже відомий магазин у Ґринвіч-Віллиджі, і вона завжди проводила багато часу зі своїми клієнтками – була відкритою до навчання, хотіла бачити, що їм подобається і як вони можуть поєднати щось інакше, ніж це бачила вона. Відкрита до молоді, до того, чим вони живуть. Саме тому вона сповнена духом молодості, яскравості, і її примірки завжди були такими”.
Аля: “Ви разом зробили стільки чудових, легендарних проєктів. Як це відчувалося, коли ти вже самостійно почала працювати?”.
Моллі: “Ми дуже близькі подруги й могли б працювати разом усе життя. Вона хотіла, щоб я працювала з нею над “Емілі в Парижі”, і я така: о так, Париж, так, так, так. Я знала, що акторський склад буде приголомшливим, і Даррен Стар, який створив “Секс і місто”, – теж. Я знала, що все буде неймовірно. Але одночасно з тим, як вона готувалася починати роботу над “Емілі в Парижі”, оголосили про старт “And Just Like That…”. Тож я залишилася в Нью-Йорку із Сарою Джесікою, а Пет поїхала робити це чудове шоу без мене. Тоді і стався момент творчої сепарації.
Коли у тебе такий акторський склад, як у “Диявол носить Prada” або жінки із “Сексу і міста”, – ці акторки дуже обізнані. Ти хочеш знати їхню думку і хочеш, щоб вони довіряли твоїй. Якщо акторка каже: “Дай спробую той синій пояс”, – а ти знаєш, що синій, напевно, надто яскравий, – ти все одно даєш спробувати. Не кажеш: “Ні, ні, ні, це не спрацює”. Маєш залишатися відкритою до обговорення. О, не спрацювало? Спробуємо щось інше. Потрібна саме така атмосфера на примірці, щоб вона пройшла вдало. Я безмежно вдячна, що працювала з акторками, які схильні до експериментів, розумні й довіряють мені. Це надважливо.
Аля: “Ваша синергія дуже помітна в проєктах. Персонажі відчуваються абсолютно гармонійними у своєму одязі та образах”.
Моллі: “Дам тобі гарний приклад. На примірці Енн Гетевей для другого фільму реквізиторський відділ приніс messenger bags. Я сказала: ніяких модних брендів. Їй потрібно щось, що носила б справжня журналістка. Вони знайшли вінтажну сумку Coach. Щойно Енн поклала її на плече – я одразу зрозуміла: вона завжди їй належала. Не щось куплене спеціально для неї, не подарунок. Щось, з чим вона об’їздила весь світ, працюючи журналісткою. Це і було потрапляння в точку”.
Аля: “А як починається підготовка? Коли я дивилася ваш Instagram перед “And Just Like That…”, здавалося, ви командою почали готуватися за рік – відвідували покази, їздили в аутлети та вінтажні магазини. Як виглядає ваш робочий процес?”.
Моллі: “На тому проєкті нам дали багато часу. Фінансували поїздки на покази, тому що потрібно бути дуже в темі – це ж Керрі. На звичайному телевізійному проєкті на підготовку дається десь три місяці. Для кіно, особливо якщо щось шиєш або виготовляєш, потрібно більше часу – починаєш із дослідження тканин і формування ідей ще до того, як з’являються актори. Акторів не запрошують до самого останнього моменту, тож маєш бути максимально готовою.
Я не з тих людей, які можуть десять годин сидіти за комп’ютером і дивитися покази. Я збожеволію. У мене є люди в команді, які це люблять – можуть годинами дивитися покази Jean Paul Gaultier і приносити мені те, що вважають найкращим. Я дивлюся, ми обговорюємо, я задаю напрямок. Мені більше подобається зустрічатися й спілкуватися з людьми. На щастя, у мене є команда, якій подобається дослідницька частина.
Коли читаєш сценарій, починаєш формувати широкі ідеї – не конкретно “це червоне і такого дизайну”. Відчуваєш настрій, потім ідеш говорити з режисером і сценаристом, які займаються проєктом набагато довше за тебе. Прислухаєшся до їхнього бачення. Що для них важливо? Можливо, твоє враження від сценарію відрізняється. Потрібно бути на одній хвилі ще до приходу акторів. Тому перед їхньою появою я показую – разом із режисером – цифрові презентації того, що зібрала. Як тобі цей жакет із китицями? А ось це? Обговорюєш, розумієш, що рухаєтеся в одному напрямку, і тільки тоді переходиш до конкретики”.
Аля: “Глядачі не розуміють, скільки роботи відбувається до початку зйомок. Здається, ніби просто вибрали п’ять варіантів брюк і вирішили, який кращий. Коли я викладала у Флоренції, показувала студентам ваш процес, процес Мерилін для “Емілі в Парижі”, Патриші Блек з Albright Fashion Library – який обсяг речей іде на підготовку до зйомок”.
Моллі: “Актори неодноразово казали мені, що ніхто ніколи не приносив їм стільки варіантів одягу, як моя команда. Ми навчилися цього ще під час роботи над “Секс і місто”. Сорок синіх поясів – тому що всі різні, як ти розумієш. Надмірна підготовка – це те, що дає можливість досліджувати й обирати. Потрібен такий обсяг, щоб можна було сказати: ця блуза хороша, але давай також подивимося на корсети. І ти приносиш не один корсет, а якомога більше варіантів. Якби в мене був рейл із двадцятьма білими блузами, ти могла б пройтися по них і побачити: ось ця – для Енді Сакс, чоловіча ділова сорочка в тонку смужку. А ця – для Емілі: біла, але на одне плече. У кожного персонажа є своя деталь, яка належить тільки йому. Потрібно бути настільки конкретною”.
Аля: “Мені ще здається: коли стилісти починають використовувати нові, ще не відомі імена у своїй роботі, результат виглядає цікавішим. Я мала задоволення викладати в Polimoda молодим дизайнерам – і це зовсім інший світ, інші бачення, ніж у комерційних брендів. Вони не думають про продажі, не думають про очікування покупців – просто роблять те, що хочуть і що відчувають”.
Моллі: “Це і є найкраще в творчості – коли не так переймаєшся бізнес-стороною. Коли показуєш різні силуети, імена, які глядачі не впізнають, – результат твоєї роботи виглядає сучасніше. Свіжим, як ти кажеш. Ось що таке мода: підтримувати менші бренди, молоді таланти”.
Аля: “Я була так схвильована, коли ти погодилася розглянути речі моїх студентів і українських дизайнерів для зйомок “Диявол носить Prada 2″. Я не спала всю ніч – не могла дочекатися, коли скажу їм, що це взагалі можливо”.
Моллі: “Ось чому я рада нашому знайомству. Зазвичай наші шляхи ніколи б не перетнулися – я не буваю на українських модних подіях чи випускних показах дизайнерських шкіл, а ти не працюєш на зйомках фільмів. Але подібна співпраця робить проєкт кращим і допомагає людям дізнатися більше про молоді таланти. Це win win. Суцільний позитив. Але давай поговоримо не лише про мене – розкажи мені про Україну”.
НІХТО ТАК НЕ ПРАЦЮЄ, ЯК УКРАЇНЦІ
Аля: “Я дуже захоплююся і пишаюся українцями. До повномасштабного вторгнення наші бренди зростали – продавалися в найкращих магазинах світу. Коли почалася повномасштабна війна, виявилося, що наші бренди не просто сильні – вони фантастичні. Ніхто у світі так не працює, правда. Тому що коли ти під постійними обстрілами і все одно можеш організувати людей, щоб відшити якісну продукцію й доставити все вчасно, – це просто неймовірно. Я провела рік у Києві під час війни – це був період майже щоденних обстрілів. Ледь не щоночі я ходила у бомбосховище з дитиною. Одного ранку вони випустили багато ракет по центру міста – це почалося приблизно о п’ятій ранку і тривало до сьомої. Були влучання у будинки в центрі міста. Через кілька тижнів я пішла до свого перукаря. Його салон знаходився прямо навпроти одного зі зруйнованих будинків. Він сказав мені: того ранку ніхто з клієнтів не запізнився на запис. Він починає роботу о сьомій ранку”.
Моллі: “Неймовірно. Сила ваших людей – що б не сталося, ви намагаєтеся вистояти”.
Героїня Карен Піттман у сукні LESSLESS
Аля: “Після безсонних ночей люди продовжують ходити на роботу, роблять свою справу. І зараз відбувається величезний підйом українських брендів – до вторгнення більш заможні українці надавали перевагу міжнародним брендам. Тепер є реальний тренд на українське. Люди купують повні образи від локальних дизайнерів. Не лише з патріотичних переконань – рівень брендів справді високий. Я також здебільшого купую українські бренди, тому що мені подобається крій, якість, дизайн”.
Моллі: “Мене це дуже сповнює надією. Попри труднощі, попри непросте життя – творчість у вас жива як ніколи. Це мене дуже зворушує”.
Аля: “Зараз я працюю з “Американською історією жахів”, і вони попросили мене про піжами для примірки. Їм усе підійшло, і вони попросили ще сім – пошити й доставити до Нью-Йорка за тиждень”.
Моллі: “Ти встигла в дедлайн?”.
Аля: “Я досі не можу повірити – але так. Моя невелика команда пошила сім шовкових піжам за чотири дні. Потім треба було доставити їх із Києва до Нью-Йорка. Пошта давала мінімум шість-сім робочих днів. Я знайшла інший спосіб”.
Моллі: “Неймовірно. Неймовірно!”.
Аля: “Подібний момент був і в роботі з тобою – ти попросила мене доставити наш шовковий халат на зйомки в Лос-Анджелес за два дні. Цей халат був не в Києві, а в магазині в Луцьку. Я зателефонувала в магазин, знайшла водія, який міг довезти його до кордону”.
Моллі: “О, ні. Я справді таке зробила з тобою?”.
Аля: “Так! А потім ти сказала мені, що воно того не варте – краще цей халат відправити разом з іншим одягом, який ти просила. Так ми і зробили. Але це був момент, коли я зрозуміла: якщо потрібно доставити щось на інший кінець світу, навіть коли в твоїй країні немає літаків – я зможу це зробити. Так само, як команда Kulakovsky змогла доставити хутряні шарфи до Мілана для зйомок DWP2 за день, коли від тебе прийшов запит”.
Моллі: “Ви довели, що все можливо. І тепер щоразу, коли я працюватиму з тобою і з українськими брендами, я буду питати, наскільки це насправді складно – тому що я не мала жодного уявлення. Я просто надсилала запит”.
Аля: “Я спокійна, якщо зробила все, що могла, і все одно не вийшло. Це я можу прийняти. Чого не можу пробачити собі – якщо не спробувала. І це також те, що я люблю в роботі в моді: завжди треба щось доставити в останню хвилину. Такий собі високий рівень “модного адреналіну”.
Моллі: “Ти схожа на мене. Тиск і страх – великі мотиватори. Я не люблю легкі проєкти – вони зрештою не виходять. Коли страждаєш і плачеш усю ніч – це знак, що проєкт буде успішним.
Аля: “Я так раділа, що ти з командою обрала стільки українських брендів для примірок головних персонажів “Диявол носить Prada 2”: Guzema Jewelry – ти приміряла на Люсі; вовняні пальта Bazhane – для Меріл; туфлі Jecome ти вдягла для Runway; вироби Kulakovsky, які ми надіслали і до Нью-Йорка, і до Мілана. Пам’ятаю, як твоя команда ще так мило підписувала листи: “Слава Україні!”.
Моллі: “Мені дуже сподобалися якість і дизайн усіх цих брендів. Ми провели так багато примірок із ними. І хочу сказати – завжди варто надсилати: ти ніколи до кінця не знаєш, що підійде, а що ні, але ми завжди приміряємо й пробуємо застайлити ці речі”.
Аля: “Я розумію: навіть якщо акторка вдягне твою річ, це не означає, що вона потрапить у фінальний монтаж. Стільки кроків треба пройти, щоб річ з’явилася у фільмі”.
Моллі: “Так! Часто буває, що акторка каже: я люблю цю спідницю, сподіваюся, ми її вдягнемо. Не вистачає сцен – і не вдягаєш. Деякі мої улюблені речі так і не потрапили у фільм. Саме тому у Сари Джесіки такий неймовірний гардероб – чудові речі, яких ніхто так і не побачив”.
Аля: “Важко уявити цей масштаб! До речі, якби ти мені не показала, я б ніколи не зрозуміла, що на Каллумі брюки Lessless! Це через твій стайлінг!”.
Моллі: “Це було неймовірно! Ми з Сарою Джесікою натрапили на його Instagram і подумали: який же він чарівний – так показувати спроби отримати роботу моделі, такий кумедний і природний перед камерою. Спочатку я намагалася отримати для нього роль у “And Just Like That…”. А потім, коли зустрілася з режисером для “Диявол носить Prada 2”, я дала йому невеликий список людей і сказала: якщо є хоч якийсь спосіб, хоч якесь місце для них у цьому фільмі – вони зараз на піку, їхній момент саме зараз, вони мають тут бути. Каллум був вільний. Коли я зустріла його того дня на майданчику, я сказала йому: я – причина, чому ти тут.
А потім хтось інший його одягнув, і я подумала – занадто нудно. Я сказала: ні, ні. Він мій улюбленець. Мій особливий гість. Я маю знайти йому щось зовсім інше. Тож я повернулася в офіс і підібрала інші речі, щоб він виглядав особливо. Він був справді чудовим гостем у цьому фільмі”.
Аля: “Мені так пощастило. Я навіть не уявляла, що на ньому жіночі брюки Lessless”.
Моллі: “Я впевнена, що в цьому фільмі є ще багато того, про що ти не знаєш, чесно. Там дуже багато деталей. Я знаю, що буду працювати з тобою над усім, що буде далі. Буду тебе “мучити”, а ти будеш їхати до кордону з якоюсь коробкою.
Аля: “Мучити не вдасться – бо я буду поруч! Кожен раз коли ми співпрацюємо і ви обираєте українське – це для мене доказ того, що мрії здійснюються!”.