В українських книгарнях з'явилася одна з найочікуваніших книжок року — біографія Брітні Спірс "Жінка в мені". Одразу після виходу в 2023 році мемуари співачки стали гітом: в США вони за тиждень стали бестселером №1 за версією New York Times і були продані накладом у 1,1 мільйона примірників. Сьогодні у світі продажі сягнули понад сім мільйонів примірників.
Реклама
Чому вихід "Жінки в мені" супроводжується таким ажіотажем? Це насамперед пов'язано з тим, що останні роки ім'я популярної співачки фігурувало у масштабній та скандальній справі: Брітні Спірс понад 10 років перебувала під опікунством свого батька Джеймі Спірса, який фактично повністю обмежував її життя, і у певний момент наважилася розповісти про це публічно. Кілька років тривав суд щодо опікунства, і нарешті в листопаді 2021 року співачка стала офіційно вільною. День, коли суд США припинив опікунство, вона назвала найщасливішим у своєму житті.
Вже за три місяці стало відомо, що Спірс підписала угоду на 15 мільйонів доларів на видання своїх мемуарів — це стало однією з найбільших книжкових угод усіх часів. Мемуари вийшли у 2023 році у видавництві Simon & Schuster. Знаменита артистка відверто розповідає про своє дитинство, аборт, аб'юзивні стосунки з власним батьком та чоловіками. Книга, яка розповідає про життя Спірс у хронологічному порядку, починається з її дитинства на Півдні США: вона народилася в Маккомбі, штат Міссісіпі, а пізніше жила в Кентвуді, штат Луїзіана. Від початку зірка описує складні стосунки в родині, які відіб'ються в її дорослому житті. Брітні стверджує, що в її дитинстві рідні постійно сварилися, а батько, Джеймі Спірс, був алкоголіком. "Коли мій батько пив, ставав надзвичайно злим, — пише артистка. — Він пив, доки не губив здатність мислити. Просто зникав на кілька днів".
Українською "Жінку в мені" випустило видавництво "Наш Формат", а ми пропонуємо до читання ексклюзивний уривок із книги.
Розділ 15
Щоб повернути впевненість у собі, у вересні 2002 року я поїхала в Мілан на запрошення Донателли Версаче. Та поїздка мене оживила — нагадала, що у світі ще багато веселощів. Ми пили чудове вино і їли чудову їжу. Донателла — справжній живчик. Я сподівалась, що з того моменту справи в мене підуть на краще.
Донателла запросила мене в Італію на один зі своїх показів. Вона одягла мене в чудову блискучу сукню кольорів веселки. Треба було заспівати пісню, але мені зовсім не хотілося, тож я просто попозувала для камер, і модельєрка сказала, що далі можна розслабитись. Вона поставила запис мого каверу на пісню Джоан Джетт I Love Rock’n’Roll, я привіталася з моделями — і все.
А потім настав час вечірки. Донателла славиться своїми розкішними вечірками, і та не стала винятком. Пам’ятаю, там був Ленні Кравіц і ще купа крутих людей. То був перший раз за довгий час, коли я веселилась — сама, без Джастіна.
На вечірці я помітила одного хлопця й подумала: який симпатичний. Він був схожий на бразильця: темноволосий красень, що курить косяк — типовий поганий хлопець. Він був зовсім не схожий на той тип акторів з Лос-Анджелеса, який я знала, а радше скидався на справжнього мужчину — такого, з яким проводять одну ніч. Ходячий секс.
Коли я вперше його побачила, він говорив з двома дівчатами, але було видно, що я його зацікавила.
Врешті-решт ми заговорили, і я вирішила, що хочу випити з ним у себе в готелі. Ми пішли до моєї машини, але під час поїздки він зробив дещо, від чого у мене зникло все бажання — чесно, не згадаю, що саме. Якась дрібничка, від якої я сильно роздратувалась, веліла водію зупинитись і, не сказавши ні слова, випхала того хлопця з машини й поїхала.
Тепер, коли я вже мама, ніколи так не вчинила б, а сказала б: “Висаджу тебе там-то о такій-то годині…”. Але тоді мені було всього двадцять, і я діяла чисто інстинктивно. Я зробила велику помилку, впустивши цього незнайомця у своє авто, тож випхала його геть.
Незабаром після мого повернення Джастін готувався до релізу свого сольного альбому Justified. У передачі “20/20” він виконав для Барбари Волтерс пісню, що не увійшла в альбом. Вона називалась Don’t Go (Horrible Woman) і, здається, була про мене: “Я вважав наше кохання таким сильним. Очевидно, помилявся. Але якщо шукати позитив, то що ж, дівчино, завдяки тобі в мене є пісня про чергову жахливу жінку” (I thought our love was so strong. I guess I was dead wrong. But to look at it positively, hey girl, at least you gave me a song about another Horrible Woman).
Менш ніж через місяць він випустив кліп на пісню Cry Me a River, в якому дуже схожа на мене жінка зраджує його, і він сумний бродить під дощем. У пресі мене виставили хвойдою, котра розбила серце золотого хлопчика Америки. Насправді ж я була в Луїзіані в напівкоматозному стані, а він радісно ганяв собі по Голлівуду.
І так, до слова: у своєму вибуховому альбомі й заявах пресі Джастін чомусь не згадав про ті кілька разів, коли зрадив мене.
У Голлівуді чоловікам завжди дозволялося значно більше, ніж жінкам. Я бачу, як чоловіків заохочують лити бруд на жінок, щоб стати знаменитими і впливовими. Але я була розбита. Те, що темою альбому стала моя нібито зрада, надало йому гіркоти, а також мету: обливання брудом зрадливої жінки. У тогочасному світі гіп-гопу обожнювали тему “Пішла ти, сучко!”. Помста жінкам за неповагу — ось що тоді було на піку моди. Шалену популярність здобула пісня-помста Емінема Kim. От тільки в нашому випадку існувала одна проблема: справжня історія була зовсім інша.
Cry Me a River мала гучний успіх. Усім було шкода Джастіна. А мене засуджували.
Я відчувала, що на той момент у мене не було змоги розповісти свою версію історії. Я не могла нічого пояснити, бо знала, що ніхто не стане на мій бік — Джастін уже переконав увесь світ, що його версія правдива. Сумніваюсь, що він усвідомлював, як сильно це вплине на моє життя. Навряд чи він і зараз це усвідомлює.
Після Cry Me a River хай куди я йшла, мене скрізь затюкували. Якось ми із сестричкою і одним братовим другом пішли на гру Lakers, і весь стадіон почав свистіти.
Джастін усім розповів, що в нас були сексуальні стосунки, люди одразу ж ухопилися за це і почали розказувати, що я не лише зрадлива шльондра, а й лукава брехуха. Оскільки в мене було дуже багато фанатів серед підлітків, мої менеджери і преса довгий час створювали мені образ вічної незайманої — пофіг, що ми із Джастіном жили разом, а сексом я займалася із чотирнадцяти.
Чи гнівалася я на нього за те, що “розкрив” мій секрет про незайманість? Ні. Щиро кажучи, я була навіть рада. Навіщо мої менеджери так старалися переконати всіх і вся, що я навіть у двадцять років залишалася незайманою дівицею? Кому до того діло, займаюсь я сексом чи ні?
Мені було приємно почути від Опри, що моє сексуальне життя — це лише моя справа, а в тому, що стосується незайманості, “тобі не треба сповіщати увесь світ, якщо ти раптом передумуєш”.
Так, підліткою я підігравала, бо навколо цього питання здіймалося стільки галасу. Але якщо подумати, з боку інших було дуже тупо описувати так моє тіло, показувати на мене й казати: “Дивіться! Незаймана!”. Це взагалі вас не стосується. Через це ще й менше уваги приділяли моїй музиці та сценічним постановкам. Усе, що цікавило деяких репортерів, — це чи справжні в мене груди (справжні, якщо що) і чи ціла моя дівоча пліва.
Завдяки тому що Джастін усім розповів про наші сексуальні стосунки, мені вже не треба було заявляти самій, що я не незаймана. Мене зовсім не турбували його розповіді про те, що в нас був секс, і я навіть захищала його перед тими, хто засуджував його вчинок. “Це так грубо!” — казали про нього. А мені подобалось. Коли він говорив про це, я чула: “Вона жінка. Ні, вона не незаймана. Замовкніть уже”.
У юному віці мене часто охоплювали почуття провини, сором і думка, що моя родина вважає мене пропащою. Іноді на мене находили сум і самотність. Здавалось, що це моя провина, ніби я заслуговувала на весь цей смуток і труднощі. Я знала, що насправді наші стосунки були зовсім не такими, якими їх змалювали в пресі, але все одно вважала, що заслужила страждання. Я точно зробила щось погане, коли ми були в стосунках. Я вірю в карму, тож коли стається щось погане, вважаю, що повертається посіяне.
Я завжди була дуже емпатична — аж настільки, що це могло навіть викликати занепокоєння. Я на якомусь підсвідомому рівні відчуваю те, що відчувають люди в Небрасці, хоча перебуваю за тисячі кілометрів звідти. Часом у жінок синхронізуються менструальні цикли, а в мене ніби синхронізуються почуття з людьми довкола. Не знаю, яким словом хіпі це описати — космічна свідомість, інтуїція, психічний зв’язок. Знаю лише, що на сто відсотків відчуваю енергію інших. І не можу не сприймати її.
Тут ви, мабуть, скажете собі: “Господи, вона що, збирається навалювати цю фігню в стилі нью-ейдж?”.
Ще буквально одну хвилинку.
Я була така юна і така чутлива, що не могла відійти після аборту і розриву, мені було важко впоратися з усім. Джастін створив картинку стосунків зі мною, де поганцем була я, і я повірила в неї. Відтоді вважала, що проклята. Однак у мені зажевріла надія, що якщо це правда, якщо в мене справді так багато негативної карми, то все в моїх руках. Я доросла жінка й можу повернути собі щастя.
Мої нерви більше не витримували, тож ми з подружкою втекли в Аризону. Так сталося, що вона зустрічалася з найкращим другом Джастіна, і з нами обома порвали приблизно в один час. Тож ми задумали поїхати в подорож і втекти від усього. Знайшли одна одну й вирішили, що все решту залишимо позаду.
Після всього пережитого подружка теж була розбита, ми багато розмовляли, не тямлячи себе з горя й самотності. Я дуже вдячна їй за дружню підтримку.
Ми їхали в кабріолеті по пустелі під зоряним небом, вітер роздував нам волосся. Жодної музики, тільки звуки ночі, що пролітала повз нас.
Коли я поглянула вперед на дорогу, мене раптом охопило якесь дивне відчуття. Я так довго все кудись бігла, що не було коли й подих перевести. А тепер, у цей момент, мене заповнила краса, якась потойбічна і смиренна. Я поглянула на подружку, думаючи, чи варто щось сказати. Але що? “Ти віриш у прибульців?” Тож я просто промовчала, а відчуття ще довго не полишало мене.
А потім я крізь шум вітру почула її голос.
Ти відчуваєш?
Вона поглянула на мене.
Що це?
Хай що то було, вона теж це відчула. Я взяла її за руку й міцно стисла.
Поет Румі пише, що рана — це те місце, через яке в тебе входить світло. Переживання тієї ночі в Аризоні ми відчули саме тому, що потребували цього. Ми були такими душевно відкритими і вразливими, що нам відкрилось: існує щось поза тим, що бачать очі, — називайте це Богом, вищою силою чи паранормальним явищем. Хай що це було, воно було настільки реальним, що ми обидві його відчули. Спершу я по- соромилася зізнатися подружці про те, що відчуваю. Боялась, що вона подумає, що я збожеволіла.
За своє життя я дуже часто боялася говорити щось, щоб ніхто не подумав, буцімто я несповна розуму. Але тепер засвоїла цей урок, хай це і важко далося. Треба говорити про те, що відчуваєш, навіть якщо страшно. Треба розповідати свою історію. Треба говорити.
Тієї ночі, коли я відчула Бога в пустелі, мені ще багато чого треба було пізнати. Але я вже знала, що не дозволю темряві поглинути мене. Навіть у найтемнішу ніч можна знайти світло.
