26 квітня — 38-мі роковини з дня аварії на Чорнобильській АЕС. Знання — сила, а особливо це стосується історичних подій. Vogue.ua зібрав п’ять важливих книг про катастрофу, які варто прочитати, щоб знати, що сталося вночі 26 квітня 1986 року і як важливо, щоб подібне ніколи не повторилося.
“Чорнобильська молитва”, Світлана Алексієвич
Світлана Алексієвич — всесвітньо відома письменниця родом з Білорусі, лауреатка Нобелівської премії, а її “Чорнобильська молитва” — одна з найпроникливіших книг про Чорнобиль. До створення книги Алексієвич підійшла як журналістка — упродовж 10 років після аварії вона записала сотні інтерв’ю з ліквідаторами й пожежниками, членами їхніх сімей та вченими, лікарями й політиками, на основі яких написала книгу-документ, книгу-репортаж. У центрі уваги Алексієвич — людина і те, як аварія вплинула на її життя, тому “Чорнобильська молитва” справляє таке пронизливе враження. Творець популярного серіалу “Чорнобиль” Крейг Мазін зізнався, що писав сценарій, багато в чому ґрунтуючись на книзі Алексієвич.
Реклама
В Україні “Чорнобильська молитва” вийшла в перекладі Оксани Забужко у видавництві “Комора”.
“А поговорити можна і з живими, і з мертвими. Мені жодної різниці. Я і тих, і інших чую. Коли ти одна… І коли туга… Сильна туга…”
“Чорнобиль. Історія катастрофи”, Адам Гіггінботам
Одна з найпопулярніших недавно написаних книг про Чорнобиль. Її автор — британський журналіст Адам Гіггінботам, а в основі книги — ще не публіковані й раніше засекречені факти про катастрофу, а також спогади та інтерв’ю свідків. 2019 року книгу визнано бестселером за версією The New York Times і Times і невипадково: Гіггінботам створив документальний трилер, фактично похвилинно відновивши події ночі з 25 на 26 квітня, коли вибухнув реактор. Завдяки цьому книга читається на одному подиху. Цього року Гіггінботам отримав за “Чорнобиль. Історія катастрофи” премію Карнегі за досягнення на ниві літератури й публіцистики.
“Чорнобиль 01:23:40”, Ендрю Лізербарроу
Ще одна важлива книга зі списку режисера Крейга Мазіна. Британець Ендрю Лізербарроу — фахівець з історії ядерної енергетики. Одна з найвідоміших його книг присвячена аварії на Фукусімі. “Чорнобиль. 1:23:40”, опублікований 2014 року, — поєднання тревелога, хроніки й історичного дослідження. Автор провів кілька місяців у відрядженнях до Прип’яті й Чорнобильської зони, а після за крупинками відновив те, що трапилося 26 квітня 1986 року. Також до книги увійшли 45 світлин, що відтворюють сучасну Прип’ять і те, який вигляд має і як працює сьогодні електростанція.
“Я написав це тому, бо, схоже, досі немає точного, доступного, докладного, всеосяжного, але сфокусованого й відносно стислого опису того, що сталося на Чорнобильській АЕС 26 квітня 1986 року й подальших місяців. Є, звісно, багато переконливих книг і статей про аварію. Проте вони всі або тільки технічні й зосереджуються головно на подіях, що призвели до аварії, або сухих фактах. Чорнобиль став чимось на зразок туристичної пам’ятки, але є багато людей, яким цікаво дізнатися, як він живе сьогодні, але вони ніколи не матимуть такої змоги, тому я вважаю, що це текст — для них”.
“Чорнобиль”, Юрій Щербак
Юрій Щербак — відомий український епідеміолог і публіцист, а також політик — у минулому посол України в США й Канаді, радник президента України Леоніда Кучми в 1998—2000 роках. 1987 року Щербак випустив книгу “Чорнобиль”, яку задумував як художнє осмислення аварії. Книга цінна тим, що описує погляд українських вчених на аварію, який відрізнявся від позиції російських фахівців.
“… Спочатку як спецкор “Літературної газети” я бачив своє завдання досить вузько: розповісти про лікарів, які беруть участь у ліквідації наслідків аварії. Але саме життя змусило мене поступово розширити коло пошуків, зустрітися із сотнями найрізноманітніших людей — пожежниками й академіками, лікарями й міліціонерами, міністрами й солдатами, комсомольськими працівниками й митрополитами, американським мільйонером і радянськими студентами. Я слухав їхні розповіді, записував голоси на магнітофон, потім, розшифровуючи ночами ці записи, знову й знову вражався правдивості й щирості їхніх свідчень, точності деталей, влучності суджень. Мені здавалося дуже важливим зберегти документальний, невигаданий характер цих людських сповідей”.
