Я почав нове існування в шістдесят вісім років, після відходу моєї коханої. Нині мені вісімдесят дев’ять, і я сміливо кажу, що почати все спочатку ніколи не пізно, важливо лише дотримуватися певних життєвих правил, які, на жаль, не кожен усвідомлює вчасно.
«Слід навчатися мудро використовувати час, а не журитися, що життя промайнуло»
Нерідко чую від людей похилого віку: «Вже замало часу! Наша пора минула…», «Скільки мені того життя залишилося?» — і з сумом розумію, що багато хто так і міркує. З роками люди повинні вміти краще управляти своїм часом, а не розмірковувати про те, що життя скінчилося.
Коли в молоді роки здається, що часу нескінченно багато, ми щедро витрачаємо його на заняття, які нам зовсім не до душі. Утримуємо біля себе тих, хто робить наше існування важчим, не робимо важливого кроку до життя, про яке мріяли, а потім — раз! — старість. Де ж зник час? І в цей момент люди зазвичай обирають один із двох шляхів.
Перші впадають у смуток, жаліють себе, згадують минуле і перегороджують собі дорогу до світлого майбутнього.
Другі ж, незважаючи на всі життєві негаразди, усвідомлюють, що час швидкоплинний, і починають активно діяти: припиняють спілкування з людьми, які лише завдавали болю, змінюють стиль життя або місце перебування (наприклад, з міста в село — дуже розповсюджений приклад), або просто беруть до рук гітару, на якій хотіли навчитися грати все життя, але боялися. Тобто починають використовувати час більш енергійно й обдумано — життя починає бити ключем. Вони не бояться зробити помилку і намагаються: хоч у них у запасі немає тих років, які були в юності, але саме це й спонукає їх жити так, як хочеться.
Не зациклюйтеся на часі — живіть повноцінно.
«Головне завдання другої половини життя — вміти прощатися (з усім), інакше нове не з’явиться»
За свою юність і зрілість ми переважно накопичуємо: приятелів, професійні навички, погляди, людей поруч, прихильності до місць, спогади про минулі промахи — усе це позначається на нас.
Якщо мені повідомлять, що людина живе в певному місці, спілкується з певними людьми й працює за певною спеціальністю, я можу зробити висновок про неї. Такий самий висновок можна зробити і про мене, безумовно. Але справа не в тому, що я такий собі старий-аналітик, який бачив людей і світ, а в тому, що речі навколо надзвичайно сильно впливають на нас, і з того, що оточує людину, можна зробити припущення, що це за особистість і яке в неї існування.
На схилі років найкращий спосіб змінити своє існування — відмовитися від того, що тягне вниз: від переконань до людей.
Одного разу я просто сів, узяв аркуш паперу й зробив для себе перший, але найцінніший крок: поставився до себе як до товариша. І, як для найкращого товариша, на аркуші я виписав те, що мене обтяжувало, що погано впливало на моє життя: речі, звички, людей — геть усе.
Звісно, це був лише початок, і не все вдалося відразу, але це стало справжнім подихом свіжого вітру й дало початок скиданню тягаря, що давив десятки років.
Часто люди зволікають, хоча й розуміють, чого їм варто позбутися, але так і продовжують десятиліттями жити не з тими людьми, не в тих місцях і докоряти собі за минуле — за те, що давно час відпустити й вибачити. На схилі віку важливіше позбавлятися зайвого, ніж набувати нового — це усвідомлення багато чого змінило в моєму існуванні.
«Життя неможливо прожити ідеально або "правильно" — чарівність життя не в бездоганності»
У молодості я мав мрії, такий собі типовий набір: гарна родина, діти, віддані друзі, улюблена справа, мандрівки. Але чим старшим я ставав, тим більше бачив недоліків у своєму існуванні й розбіжностей з ідеальним уявленням про нього.
Згодом мені почало здаватися, що я чогось не розумію: в усіх виходить, а в мене що не сфера життя, то якісь складнощі. «Як же так?» — з докором запитував я себе. З плином часу накопичувалися життєві прорахунки, що й зовсім збивало з пантелику, хотілося якомога швидше осягнути якийсь простий життєвий закон, якийсь секрет, як усе владнати. І цей секрет знайшов мене.
Ознайомившись із творами Камю та Ніцше, а також деяких філософів-стоїків, я усвідомив, що справжня сила не в тому, щоб намагатися керувати всім у своєму існуванні й прожити його "правильно". Секрет у тому, що життя неможливо прожити "правильно", а справжня насолода життям починається тоді, коли ми приймаємо його таким, яким воно є, без вимог.
Звісно, мені довелося багато чого змінити з того, що в моїх силах — без цього ніяк, але відчуття, що з життям щось не так, що я роблю щось невірно, зникло, а на зміну йому прийшло розуміння: прожити життя "правильно", як з картинки, просто неможливо, і думати треба в іншому напрямі — впливати на те, що під силу, і приймати те, що від мене не залежить.
Я не можу вплинути на те, чи трапляться в мене неприємності, але тільки мені вирішувати, зустріну я їх, здавшись без бою, чи з войовничим настроєм. На тому й стою.
