У придбаному нами сільському домі красувалася піч. Справжня цегляна піч з припічком.
Придбавши дім, планували спочатку піч демонтувати, і замість неї елементарну залізну встановити. Але про все згодом.
Піч включала в себе духовку та підпічок. Нам вона дісталася в напівзруйнованому вигляді. Люди, котрі мешкали в хаті, вочевидь, палили непотріб, не шкодуючи печі.
Крім того, піч у будинку забирає багато простору, а розібравши її, можна створити майже окрему кімнату.
Спочатку розпалювати вогонь у підпічку ми не могли, оскільки він був зовсім зруйнований. Але то була рання весна, і, щоб хоч якось виживати, необхідно було топити.
Ми й почали топити. Для розпалювання використали залишки дощок і бруса, якими ми облаштовували дім.
Проте майже миттю пролунав стукіт у вікно. Нам навіть стало моторошно. Уявіть собі: пізній вечір, у селі жодного світла, абсолютна тиша і несподівано — стукіт у вікно.
Добре, що діти вже спали. А якби чоловіка вдома не було, я б, напевно, дуже злякалася.
Я виглянула у віконце. Біля ганку стояла сусідка, немов примара, літня жінка, яка багато лиха пережила на своєму віку.
Можливо, їй якась допомога необхідна?
Піднявши на мене очі й розкривши міцно зімкнуті вуста, вона вимовила:
— Ніколи не паліть піч ялинкою. Ніколи. Бо буде лихо.
Розвернулася й зникла в темряві.
В її правоті ми переконалися майже відразу ж. Розгорівшись, смолисті дошки почали «вистрілювати».
Дрібні червоні іскри так і розліталися в різні боки, до того ж досить далеко.
Нервів вони нам зіпсували немало. Ми вже й відра з водою напоготували на випадок займання.
А вночі, вочевидь, під враженням, мені приснилася минула власниця будинку. Вона просила не чіпати піч, бо будував її старий пічник, нині таку не зробити, а піч нам ще багато добра принесе.
Так і сталося.
Чоловік полагодив стару піч, замінив дверцята, прогорілі решітки й плиту для готування, обклав камеру підпічка шамотною цеглою.
Пічка нам дійсно стала в нагоді. Усю зиму я в ній пекла пироги й варила їжу.
