Операції «Пекло» та «Пекло 2», у межах яких безпілотники корпусу «Азов» уразили логістичні хаби, паливозаправники та пункти управління противника, змусили росіян переглянути наступальні плани на ділянці, де співвідношення сил сягає 1:6, а місцями й 1:7.
Ключову роль у цих ударах відіграв 41-й полк безпілотних систем Pilum, що працює від переднього краю до оперативного тилу.
Його командир Артем «Лакі» Курбатов, кадровий офіцер, який інтегрував безпілотні системи під час бойових завдань у свій підрозділ ще в 2019 році, розповів про логіку глибинних операцій, протистояння з «Рубіконом», математику наземних роботів і підготовку до зимової кампанії.
Операції «Пекло» і «Пекло 2»
Що стояло за операціями «Пекло» і «Пекло 2» і яка була їхня мета?
Конкретних термінів і деталей я назвати не можу: це великий комплекс заходів, який безпосередньо впливає на підготовку і реалізацію таких дій. Але загальну логіку пояснити можна. Операції «Пекло» та «Пекло 2» готувалися певний час і були спрямовані на розпорошення бойових порядків противника, ураження його логістичного забезпечення та зміщення акцентів на ділянках фронту.
Задум полягав у тому, щоб максимально загальмувати противника, перехопити в нього ініціативу, зупинити наступальний потенціал і змусити перейти до вимушеної оборони, відмовившись від штурмових дій.
Як визначаються цілі для операцій такого масштабу?
Операційна зона корпусу, де він веде оборонну операцію, поділяється на смуги та ділянки. Ми з’ясовуємо «центри тяжіння», які впливають на готовність противника, і визначаємо основні пріоритети для ураження. Вони бувають сталими й періодичними. Передусім це все, що найбільше впливає на нашу піхоту: ворожа піхота та її інфільтрація, безпілотні засоби, гармати, РСЗВ. Саме ці ключові пункти ми маємо усувати в ході таких дій.
Як ці операції позначилися на діях противника?
У російських медіа можна побачити, як вони наносять на карти різні армії та підрозділи, заявляють, що Добропілля вже їхнє і що вони ведуть бої за Білозерське. Це не відповідає дійсності, жодного підтвердження цьому немає. Вони прив’язуються до якихось дат і шалено намагаються робити ривки, які дають лише один результат: загибель їхньої піхоти.
«Пекло» і «Пекло 2» суттєво загальмували їхні штурмові дії та логістику, змусили повністю переглянути задум. І це на ділянці, де співвідношення сил із противником становить 1:6, а місцями 1:7, — один із найвищих показників на всьому фронті. Перепланування логістичного забезпечення цілої армії — це колосальна робота. І коли однією-другою операцією ми проводимо вдалі вогневі завдання, це перекреслює всі їхні плани.
Як противник адаптується до глибинних ударів?
Тут важливо розуміти, що засоби ураження поділяються на категорії. Усі говорять про short strike, middle strike і deep strike, але навіть middle strike ділиться на легкі, середні й важкі засоби залежно від дальності та бойової частини.
Противник адаптується саме до цього. Він посилює прикриття ділянок, на яких ми зосереджуємо увагу і де розміщені його так звані «центри тяжіння»: заставляє їх засобами РЕБ, підтягує мобільні вогневі групи, супроводжує колони перехоплювачами. Ми це бачимо і прораховуємо, як провести маневр вогнем і підрозділами: переносимо удари вліво чи вправо, зосереджуємо чи розосереджуємо їх. Через це противник змушений постійно мігрувати й не може налаштувати стабільну систему. Щойно він її вибудовує, починається ураження саме цих мобільних вогневих груп і систем РЕБ, і йому знову доводиться все переплановувати.
Його адаптація полягає в тому, щоб визначити наші ключові ділянки вогневого впливу і перебудувати маршрути. Але маршрути, дороги, стежки лишаються тими самими. Їх потрібно тримати під контролем сенсорів, супутників і розвідки та визначати, де противник намагатиметься рухатися. Як у шаховій партії: ми прагнемо бути на два-три ходи попереду, щоб передбачити його адаптацію.
Як полк визначає, які цілі уражати насамперед?
Ми корпусний підрозділ і замикаємося безпосередньо на командира корпусу. Завдання надходять від командира корпусу, центру бойового управління, координаційного центру угруповання військ «Азов». Це прикриття, знищення, сковування противника тощо. Строки виконання різні: три-чотири дні, тиждень, два тижні. І в межах цих завдань визначаються пріоритети: пункти управління, нововиявлені логістичні хаби тощо.
Але, як правило, підхід комплексний і залежить від сезону. Зараз активно заходить осінньо-зимова кампанія, змінюються темп противника і його підходи до ведення бойових дій. Він більше використовує мототехніку, квадроцикли, частіше штурмує вранці. Ми до цього адаптуємося. Піхоті зараз потрібні прикриття, мінування, ураження противника, виявлення районів накопичення, щоб знизити інтенсивність штурмів. Далі вибудовується ланцюжок: доставка мототехніки, її заправка, райони зосередження і підготовки противника. Усе це ми маємо уражати й контролювати на своєму рівні.
Зимова кампанія
Як осінньо-зимовий період змінює роботу полку і поведінку противника?
Головний чинник — вплив на противника. Весняно-літня кампанія — це «зеленка». Противник зараз застосовує тактику малих штурмових груп та інфільтрацію, а стійкість оборони визначається такими критеріями, як щільність піхоти та вогневий вплив. Міжсезоння дуже сильно позначається на русі противника. Ми бачимо, що втрати ворожої піхоти на нашій ділянці зростають: від 110 до 145 військовослужбовців на добу, і це прямо пов’язано з міжсезонням.
Опадає листя, і противник втрачає змогу вільно пересуватися. Російському штурмовику від району зосередження до району накопичення потрібно пройти щонайменше 10 км. А тепер йому треба вдягнути теплі речі, взяти окопні грілки, додатковий боєкомплект, батареї, рюкзаки і тягнути все це 10 км без укриття рослинністю. Від цієї тактики вони не відмовляться, а кидатимуть у бій ще більше людей, зокрема представників малих етнічних груп, щоб не знижувати темп.
Звісно, сезон впливає і на нас. Ми почали готуватися ще за півтора місяця: облаштовувати позиції, продумувати логістику дронів, пального, боєкомплекту, роботу майстерень. Усе це прораховано заздалегідь, і ми плануємо завершити підготовку до перших морозів. А з першими морозами почнеться найвідчутніший вплив на противника і зниження його штурмового потенціалу.
Полк у структурі корпусу
Чим полк безпілотних систем відрізняється від безпілотних підрозділів бригад?
У кожного свої функціональні обов’язки та зони відповідальності. Бригади, наприклад бригада спеціального призначення «Азов», мають свої смуги оборони. Їхні батальйони безпілотних систем і РУБпАК [ред.: роти ударних безпілотних авіаційних комплексів] в піхотних батальйонах працюють передусім у передній смузі, так званій «кілзоні», або тактичній зоні. Їхнє завдання — знищувати противника FPV-дронами, бомберами, забезпечувати підрозділи за допомогою НРК і полегшувати життя своїй піхоті: знижувати темп наступу, стабілізувати ділянку фронту. Умовно їхня зона впливу сягає до 25 км.
Функція корпусного полку — підстраховувати батальйони безпілотних систем і РУБпАКи та впливати на перехід від тактичної до оперативної зони і на саму оперативну зону. Тобто це глибинна робота: логістика, пункти ухвалення рішень, хаби. Ми ще більше розпорошуємо бойові порядки противника і його центри ухвалення рішень.
Якими засобами полк працює на оперативну глибину?
Не прив’язуватимусь до назв, але можу чітко сказати: у нас є всі типи middle strike — легкі, середні та важкі, і ми можемо впливати на противника по всій оперативній зоні, наскільки вистачає сил і засобів.
Гарантована дальність, яку ми напевно можемо уражати і яка задокументована, зокрема в медіа, — 200–250 км. Наприклад, до Маріуполя від лінії бойового зіткнення близько 260 км, а з урахуванням планування місії можна говорити приблизно про 300 км. Ми постійно розвиваємо засоби, тренуємося, готуємо нові екіпажі для розгортання, щоб максимально знизити темп штурмових дій противника і змусити його перейти до вимушеної оборони. А коли противник у вимушеній обороні, піхота отримує спокійніше життя, а ми можемо проводити асиметричні дії.
Протистояння з «Рубіконом»
Яким противником є «Рубікон»?
Противник дуже професійний, особливо якщо говорити про «Рубікон» [ред.: Центр перспективних безпілотних технологій «Рубикон» — один із найбоєздатніших безпілотних підрозділів ЗС РФ]. В операційній смузі корпусу зосереджено близько 40% його екіпажів. Це дуже сильно впливає на нашу роботу і вимагає ретельнішого планування маршрутів, логістичного забезпечення та евакуації.
Слід розуміти, що в противника набагато більше особового складу, і він може ним нехтувати. Ми цього собі не дозволяємо, бо в нас є поняття людиноцентричності: наше завдання — зберегти життя піхоти, допомогти їй, забезпечити її. У противника такого поняття немає. Натомість завдяки кількості людей «Рубікон» може розділяти екіпажі за завданнями: хто знищує техніку, хто логістику, хто пункти управління, хто шукає цілі, хто супроводжує. Вони мають на це ресурс.
«Рубікон» веде так звані диверсійні дії на логістичних шляхах: намагається знищувати важку й легку техніку, збивати темп постачання, відстежувати маршрути НРК. Наш підрозділ показує дуже добрі результати у відсотковому використанні НРК, і противник це розуміє. У нього працює така сама розвідка, такі самі аналітики, і, з повагою до противника, він робить це професійно. Ми адаптуємося, перебудовуємо систему, посилюємо інженерно-маскувальні заходи, щоб мінімізувати його вплив.
НРК і доопрацювання дронів
Яку роль наземні роботизовані комплекси відіграють у логістиці полку?
Наведу просту математику. Вартість НРК становить від 10 до 30 тисяч доларів залежно від обслуговування, податків тощо, тобто в середньому близько 20 тисяч. Броньована машина коштує від 200 тисяч доларів, різниця в десять разів. При цьому НРК дає більшу мобільність, меншу помітність і меншу загрозу для життя особового складу, а також можливість ширше застосовувати їх по всьому фронту.
Для виїзду однієї ББМ [ред.: бойова броньована машина] потрібно прорахувати маршрут, мінування, ворожі дрони, рослинність, екіпаж: водія, штурмана, кого куди завезти. Машину треба заправити, обварити, встановити на неї РЕБ. ББМ — невід’ємна частина логістики, від неї неможливо повністю відмовитися, але ми намагаємося від цього відходити. Зараз 80% логістичного забезпечення в полку проходить саме через НРК.
Це набагато безпечніше. Якщо екіпаж ББМ отримує поранення — акубаротравми, осколкові поранення, травматичні ампутації, — ми одразу втрачаємо техніку, водія, екіпаж, людей, яких потрібно було замінити. Гальмуються ротація і забезпечення, і весь комплекс провалюється. Ми цього не можемо допустити. Тому працюємо паралельно і відправляємо НРК, якими оператори керують із захищених укриттів, забезпечуючи доставку, логістику та заміну.
Наскільки дрони готові до бойового застосування «з коробки»?
Взаємодія з виробниками в нас на максимальному рівні. Українські виробники — це найкращі люди, які постійно приходять на допомогу і входять у ситуацію. Але є бюрократичні моменти: контрактування через бюрократичні нюанси за технічними умовами до кінця року. Неважливо, дрони це, генератори чи озброєння. Виробники намагаються законтрактувати вироби на наступний рік, щоб розуміти, скільки закласти коштів і скільки потрібно робочих місць. Це зрозумілий бізнес-механізм, і за ним же відбувається закупівля дронів.
Тобто дрони, законтрактовані минулого року, надходять до нас зараз. З коробки вони полетять, але не долетять: їхня ефективність становитиме 15–20%, та й то залежно від ділянки фронту. Кожен борт іде в стандартній універсальній збірці зі стандартними частотами. Їх потрібно модифікувати під конкретні напрямки: на 5 км фронту можуть працювати три різні частоти, і під кожну доводиться докуповувати плати, антени, переробляти дрон.
Наша лабораторія і майстерня — першокласні фахівці. Вони розуміють, яка витрата дронів щодня і щотижня, тісно працюють з розвідкою і з урахуванням активності противника прогнозують, чи буде посилення, чи послаблення. Відповідно, ми або формуємо резерв, або переробляємо борти наперед, щоб забезпечити позиції й хлопці могли нищити противника. Кожна комплектуюча — це гроші й час. Доопрацювання може тривати від одного-трьох днів до двох-трьох тижнів залежно від типу борту і ділянки фронту.
Бойовий шлях командира
Як ви прийшли до військової служби?
Моя військова історія почалася ще 2013 року зі вступу до кадетського корпусу: саме тоді я зрозумів, що хочу бути військовим. Згодом вступив до Національної академії Національної гвардії України на командний факультет. Мені дуже подобалися тактика й планування. Це сфера, яка змушує думати, розвиватися як людині з амбіціями та вдосконалювати аналітичні здібності.
2019 року я закінчив академію з червоним дипломом. Як один із найкращих випускників за розподілом потрапив до тодішньої 4-ї бригади швидкого реагування [ред.: нині 4-та бригада «Рубіж» НГУ, що входить до «Гвардії наступу»] і одним із перших випускників опинився в районі виконання бойових завдань: на Світлодарській дузі, поблизу Новолуганського. Командував взводом, відповідав за опорний пункт.
Коли у вашій службі з’явилися безпілотники?
Саме тоді, на Світлодарській дузі. До цього в мене був певний хист. Усе починалося з DJI Phantom: скидання гранат і ВОГів [ред.: ВОГ-17 — осколкові постріли до автоматичних гранатометів АГС-17] на противника, коригування вогню автоматичних і станкових гранатометів. Далі були Mavic Mini, Mavic 2 Pro, Air, і так ця робота поступово розросталася.
Згодом я перейшов до спецпідрозділу «Омега». Був офіцером-сапером, потім командиром бойової групи, заступником командира групи спеціального призначення. Завдяки досвіду хлопців наша група переформатувалася в безпілотну компоненту: координація дій з іншими підрозділами, зокрема Збройних Сил, вогневе ураження противника з БпЛА і, звісно, навчання. Усе моє життя пов’язане з підготовкою: як інструктора, викладача, командира, офіцера. Мені імпонує, коли людина бачить свої прогалини і постійно працює над собою.
Як ви опинилися в корпусі «Азов» і на чолі полку?
На початку 2025 року, з моменту створення корпусу, я приєднався до «Азову» та очолив напрям підготовки підрозділів безпілотних систем. Ми вибудували систему підготовки за всіма напрямами, уклали велику кількість меморандумів із партнерами та виробниками. Цикл навчання працював безперервно: люди приходили, готувалися і вже підготовленими заходили в підрозділи.
Коли почалася розмова про створення штурмових і безпілотних полків, мені запропонували посаду заступника командира полку, який безпосередньо відповідає за бойові дії та підготовку особового складу. Я погодився, а згодом очолив полк безпілотних систем.
Люди
Як полк шукає людей і як відбувається підготовка?
Історія рекрутингу в «АЗОВі» починається з 2014 року, коли було сформовано навчально-мобілізаційний центр батальйону «АЗОВ» (на базі готелю «Козацький»). Саме там було організовано першу процедуру рекрутингу: добровольці прибували, заселялися, після чого розподілялися на десятки та розпочинали процес оформлення з подальшим направленням на базу в Урзуф для проходження підготовки.
У 2015 році сформували тренувальний табір полку «АЗОВ» — «АТЕК». Надалі відбір та оформлення рекрутів відбувалися саме там. Основним джерелом заявок були соціальні мережі. Рекрутів, які успішно проходили відбір, направляли на базу полку в Урзуф, де вони продовжували службу.
У квітні 2016 року у складі полку «АЗОВ» створили групу комплектування та відбору. Цей етап став початком формування рекрутингу як окремого підрозділу. Запустили сайт azov.org.ua, створили повноцінний кол-центр з операторами, ввели посади діловодів та рекрутерів для проведення співбесід. Водночас змінилися вимоги до новобранців: тепер потрібно приїжджати вже з повним пакетом документів. Це негативно вплинуло на загальну кількість кандидатур.
Згодом він поширився на всі підрозділи корпусу. Ми співпрацюємо з медіа, наші медійники розміщують рекламу та вакансії, показують нашу роботу і її результати. Люди бачать, хто з ними працюватиме і як, можуть поставити питання, поспілкуватися і дізнатися, як усе влаштовано насправді.
Окремо працюємо з військовослужбовцями, які самовільно залишили частину. Часто це люди, які зневірилися у своєму попередньому підрозділі. Ми готові з ними поспілкуватися, розглянути кандидатуру, провести співбесіди, а потім влаштувати, підготувати, адаптувати і повернути до строю.
Усі, хто приходить до нас, — мобілізовані з ТЦК та СП чи добровольці, — навчаються щонайменше чотири місяці. Це БЗВП, підготовка за спеціальністю та адаптація в підрозділі. Фінальний етап, якщо говорити про пілота, який щойно отримав знання, — закріпити їх бойовим досвідом. Ми розподіляємо таких людей у вже готові екіпажі, де їх «піднатаскують» до реалій бойових дій на конкретній ділянці. Так ми масштабуємося: з одного досвідченого екіпажу робимо два ефективні. Те саме стосується айтівців, зв’язківців, фінансистів. Полк — це повноцінна військова частина, організм, який має сам себе забезпечувати, тож ми шукаємо та готуємо фахівців будь-якої спеціальності і маємо широкий спектр засобів для їх підготовки та бойового застосування.