Радіоелектронна боротьба (РЕБ) на фронті еволюціонує швидше, ніж більшість інших сфер. Противник постійно розширює діапазони керування та відеозв’язку дронів, а підрозділи РЕБ відповідають новими підходами до виявлення та подавлення. Про те, як це виглядає в реальних умовах, розповів командир взводу РЕБ у шостому батальйоні 12-ї бригади спеціального призначення «Азов» на позивний Архей.
Шлях у РЕБ
«Мій позивний Архей, я командир взводу радіоелектронної боротьби в шостому батальйоні 12-ї бригади спеціального призначення «Азов». До війська потрапив наприкінці 2023-го чи на початку 2024 року», — розповідає він.
Наприкінці 2024 року в батальйоні сформували окремий взвод РЕБ, який він і очолив. «Ми маємо чималий досвід роботи з різними виробами. Дещо намагаємося робити самі, а окремі напрямки розвиваємо власними силами в рамках R&D», — додає Архей.
Еволюція частот: керування та відео
Архей зазначає, що еволюція частот керування FPV дронів відбувалася поступово. Спочатку використовувалися частоти 915 МГц, потім 700 і 1000 МГц, а згодом — нижчі, зокрема 433 МГц. Влітку 2024 року, під час наступу противника від Авдіївки на Очеретине, про 433 МГц знали всі. З початку 2025 року почали активно застосовувати 2,4 ГГц.
«На мою думку, у частотах керування вже досягнута певна межа, зумовлена апаратною частиною. Трансівери, які застосовують у таких системах, мають внутрішнє обмеження, верхню стелю близько 3000 МГц. Тож нових частот керування, по суті, не з’являється. Еволюція триває всередині вже освоєних діапазонів. Противник використовує різні прошивки, більш завадостійкі, ширші канали й інші характеристики», — пояснює командир взводу.
Нині на їхньому напрямку переважає діапазон 2,1–2,7 ГГц, на якому працює приблизно 70–75% каналів керування противника.
Щодо відеочастот, то розвиток тут не зупиняється. Навесні 2025 року шоком для багатьох стали відеочастоти 3,1–3,7 ГГц, для яких у підрозділів просто не було обладнання для виявлення. Приблизно тоді ж противник почав експериментувати з діапазоном 6–7,2 ГГц, а сьогодні на ньому літає вже до 10% дронів.
«Додатково ускладнює виявлення те, що противник стрибає між відеоканалами. Ти виставив на засобі певний канал, перехопив картинку, а борт перескочив на інший. Ти за ним, він знову перескочив, і на один дрон йде багато часу. Це один із способів екіпажів не давати нам себе фіксувати й пригнічувати», — каже Архей.
Він вважає, що противник піде у діапазони вище 8 ГГц, оскільки не збирається зупинятися, а сітка відеозв’язку дуже розширюється. Для виявлення в цих діапазонах українські виробники вже мають рішення, орієнтовно до 12 ГГц. «Пригнічення відеоканалу там значно складніше, і виробникам РЕБ варто працювати в цьому напрямку», — підкреслив Архей.
Детекція як основа системи протидії
«Детекція — це першочергове завдання для підрозділів протидії БпЛА. Без неї ти не можеш говорити ні про статистику, ні про результативність своїх позицій, бо не маєш об’єктивного контролю, як дрон падає після твого впливу. Аналогове відеоперехоплення й радіомоніторинг мають лежати в основі будь-якої системи протидії», — наголошує Архей.
Він вважає, що на такій основі має з’явитися й аналог «е-балів», але для підрозділів РЕБ. З огляду на тактику противника щодо української логістики, покриття аналоговим відеоперехопленням має охоплювати широкі площі. «Ми повинні бути впевнені, що дрон, який летить у визначеній точці населеного пункту, ділянки чи дороги, перехопить наш засіб. Для цього потрібно врахувати рельєф, актуальність ділянок, особливості кожного засобу: антену, побудову на відеоприймачах чи SDR [ред.: SDR — технологія радіозв’язку, в якій обробка сигналів виконується за допомогою програмного забезпечення на комп’ютері чи мікропроцесорі]», — пояснює він.
Важливий і зв’язок: не всім засобам достатньо Starlink, деяким потрібно прокидати Wi-Fi-мостами чи оптоволоконним кабелем повноцінний інтернет. «Береш весь свій арсенал, смугу відповідальності і логістику і вибудовуєш мережу максимально щільно й без «сліпих» зон», — закликає Архей.
Заходячи в нову смугу, він радить обов’язково з’ясовувати частотну обстановку в підрозділів, які були там раніше, або в суміжних. Сучасні засоби не закривають всіх діапазонів. Наприклад, обладнання для 6–7,2 ГГц наразі є в обмеженій кількості, тож його доводиться розподіляти на пріоритетні ділянки або шукати додаткове.
Є й обмеження з боку людини. На рівні батальйону оператор на пункті управління може якісно вести лише невелику кількість засобів (до 5 бортів одночасно), бо коли їх більше, не вистачає фізичної уваги, щоб відстежити, який не сканує чи не працює. «Такий підхід, до речі, — це вже не РЕР у класичному розумінні, а радіоелектронна підтримка, складова детектування цілей», — додає Архей.
Софт проти заліза
На запитання, що більше впливає на ефективність РЕБ — залізо чи програмне забезпечення, Архей відповідає майже однозначно: «Я майже переконаний, що софт».
«Порівняйте компонентну базу галузі станом на 2022 рік і нинішню, зокрема підсилювачі за типами, що представлені на ринку. З 2022-го зміни в залізі мінімальні. Готові вироби, з якими ми працювали у 2024-му, майже не змінилися й сьогодні. Щось могли модифікувати, зробити енергоефективнішим чи змінити підсилювач, але логіка, мінікомп’ютери, SDR і відеоприймачі лишилися практично тими самими», — пояснює він.
Винятком є діапазони 6 ГГц і вище: у 2022-му такого обладнання не було, воно почало масово з’являтися лише півтора року тому. Ще одна «залізна» еволюція стосується форм-фактора. Наприклад, щоб зберегти підсилювач, його розміщують ближче до землі, а антену виносять на якісному кабелі. Але такі зміни не є вирішальними.
«Дуже суттєво еволюціонувала програмна частина. Навіть маючи сьогоднішнє залізо в 2022 році, ми не змогли б організувати роботу так, як вона організована зараз. Софт дозволяє операторові швидше ухвалювати рішення й максимально скоротив увесь ланцюжок: почув чи дізнався про дрон, знайшов його, запустив подавлення, зафіксував результат, перейшов до наступного. У 2024-му, до поширення аналогового відеоперехоплення, подавлення означало просто ввімкнути широкосмугову перешкоду. Сьогодні ми відштовхуємося від аналогового перехоплення й моніторингу властивостей каналів керування, за ними проводимо подавлення й фіксуємо результат», — підкреслив Архей.
Щодо автоматизації керування РЕБ, Архей зазначає, що першим суттєвим кроком стало переведення всіх засобів пригнічення в мережу, і ними керують дистанційно з командного пункту. Людина на позиції лише стежить за роботою техніки. Оператор на пункті працює з багатьма моніторами: детекції, засоби пригнічення, додаткові джерела інформації.
«Існують програмні середовища-агрегатори, які дають змогу керувати засобами різних виробників з одного вікна. Але поширеної єдиної системи керування поки немає: кожен підрозділ використовує структуру, що історично склалася», — каже він.
З інноваційних рішень він виділяє засоби-пеленгатори з автоматизованою обробкою даних, які будують карту маршрутів дронів із частотами, що пришвидшує пошук і пріоритизацію цілей. Щодо ШІ-агентів, то виробники засобів детекції каналів керування, на його думку, вже впроваджують елементи обробки даних із застосуванням алгоритмів big data та штучного інтелекту. Проте асистента, який би відкривався у вікні на пункті управління й підтримував оператора, поки що немає.
Взаємодія зі своїми засобами ураження
Архей пояснює, що взаємодія РЕБ зі своїми засобами ураження стала більш безпечною завдяки новим підходам. Якщо у 2024 році широкосмугові перешкоди могли шкодити своїм FPV та «Мавікам», то сьогодні на першому місці детекція.
«Ми перехоплюємо картинку, бачимо на ній OSD [ред.: OSD — екранна індикація на відео FPV-дрона], характерні ознаки борту, звідки він летить і куди. Локалізація цілі максимально точна, тож ми розуміємо, що це саме противник. Пригнічення відеоканалу ми ведемо не перешкодою завширшки 200–300 МГц, а значно вужчою, прицільно, спрямованим засобом із вузькою антеною по азимуту очікуваного напрямку польоту», — розповідає він.
Так само працюють і з каналом керування. Знаючи борт і його можливі частоти керування, пригнічення вмикають не на весь діапазон 2,1–2,7 ГГц, а прицільно на смузі 20–50 МГц, залежно від особливостей каналу. Перешкода при цьому модульована належним чином.
«Імовірність зачепити дружній борт залишається. Якщо це пріоритетний дрон, який вилітає на ураження, ми або вмикаємо подавлення пізніше, або домовляємося на пункті управління. Проте з нашого досвіду на рівні батальйону випадків, коли ми шкодили своїм, майже немає. Причина в тому, що перешкоди максимально локалізовані. Ті, хто досі застосовує широкосмугове подавлення, стикаються з цією проблемою частіше», — запевняє Архей.
Окремою проблемою він називає мобільні засоби РЕБ на техніці, що проїжджають повз позиції екіпажів у момент польоту дрона. Налагодити таку взаємодію дуже складно, бо підрозділів багато й активність висока. «Ця проблема, найімовірніше, залишиться, але, на мою думку, критичною вона не є», — підсумовує він.
Окопний, купольний і стаціонарний РЕБ
Архей вважає, що для передових позицій окопний РЕБ втратив актуальність. Влітку 2024 року, коли логістика була майже щоденною, засіб можна було донести й підвезти паливо для генератора. Сьогодні до піхотних позицій логістика йде пішки по 15 км, і мало хто захоче нести 20-кілограмовий засіб, який потребує регулярного підвезення палива, бо всеспрямовані засоби на широкий діапазон споживають 1,5–2 кВт.
«Купольні засоби мають місце в тилових районах, на відстані 10–15 км від лінії зіткнення. Там простіше з обслуговуванням і підвезенням пального, тож ними іноді закривають контрольні перехрестя чи важливі зони, і це працює», — пояснює він.
Стаціонарні засоби, за його словами, працюють на спрямованих антенах з більшою дистанцією від лінії зіткнення, а завдяки поворотним механізмам покривають ширшу зону. «Нині вся система пригнічення здебільшого ґрунтується саме на них», — зазначає Архей.
Розвідувальні й ударні крила та перехоплювачі
Щодо роботи РЕБ по крилах, як-от «Орлан» чи «Ланцет», Архей зазначає, що батальйонний рівень цим не займається, це питання до бригадних і корпусних фахівців. Однак, він розуміє загальний підхід.
«Якщо крило працює на аналогу, до нього застосовні майже ті самі методики, що й до звичайних FPV. Специфіка в тому, що засоби пригнічення мають працювати тривалий час: крило продовжує рух навіть без керування й без картинки оператора. Його важливо не відпустити, бо воно може пролетіти 10–15 км повз вас, а після виходу із зони пригнічення оператор відновить керування й виконає завдання», — пояснює він.
Щодо цифрових каналів, то підходу «придушили, і борт упав» давно не існує. Пригнічення дає час зенітним перехоплювачам. «Докладніше не скажу, бо не є фахівцем із цього типу протидії», — додає Архей.
На запитання, як РЕБ взаємодіє з дронами-перехоплювачами, щоб не приглушити своїх, він відповідає: «Тут теж працює вибірковість. Ти не глушиш широкосмуговими перешкодами, а вмикаєшся лише тоді, коли локалізував ціль і знаєш, що це канал керування противника. В інших випадках пригнічення взагалі не вмикається, бо в такому разі ймовірність вплинути на ціль дуже низька. Пригнічення працює лише вузькими перешкодами з максимальною щільністю енергії, та й тоді не завжди, бо противник розвивається у своєму зв’язку. Тож давити довільні частоти навмання давно не рішення».
Він зазначає, що той, хто працює із зенітними перехоплювачами, теж працює спрямовано, з певним патерном цифрових перешкод. Зенітний FPV за рахунок короткої дистанції до пульта і доброї радіовидимості рідко потерпає від пригнічення. «Про проблеми, щоб РЕБ сильно заважав дружньому зенітному дрону, я не чув», — каже Архей.
Аналогові крила є об’єктом роботи прифронтових зенітних розрахунків, і взаємодія тут дуже тісна. «Радарне поле в прифронтовій зоні не має стовідсоткового покриття, а рельєф додає обмежень. Аналогове перехоплення, як дешевша альтернатива, дозволяє швидко оцінити, що летить і в якому напрямку його очікувати. Екіпажі часто звертаються по доступ до стрімів і реально цим користуються», — підкреслив Архей.
Ворожий РЕБ
Оцінюючи роботу ворожого РЕБ, Архей зазначає: «З точки зору централізації, яку впровадили ми, коли на пунктах управління все працює через інтернет, у них, здається, такого рівня управління засобами немає. Судячи з дружньої статистики та власного досвіду, ефективність у них теж дещо гірша».
«Але казати, що ми на голову вище, я б не став. Вони виграють щільністю засобів і загальною кількістю. Крім того, варто визнати старання їхніх «гаражних» інженерів, які просувають ті чи інші технологічні рішення, подекуди в них є чому навчитися. Іноді в практиці ми детектуємо, як вони вмикають подавлення під час логістики, і змушені переносити свої вильоти, розуміючи, що не проб’ємося. Тож знецінювати їхню роботу не можна: вона теж ведеться, але за іншою моделлю — не адміністративною, а через кількість і насиченість простору», — підсумував Архей.