Понад 60% жінок-журналісток в Україні стикалися з онлайн-насильством, проте менше 1% звернулися за правовим захистом, що залишає більшість без належної підтримки чи судового захисту.
Ці висновки є частиною оцінки потреб під назвою «Онлайн-насильство щодо українських медійок: його вплив, прогалини та наші потреби».
Фото: Unsplash
Дійсно, онлайн-насильство стало звичайним явищем для численних жінок-журналісток в Україні, як показує опитування, в якому взяли участь 142 жінки зі 127 новинних організацій. На тлі повномасштабної війни та повсюдної цифрової присутності онлайн-напади, включаючи тролінг, погрози, сексуальні образи та дискредитаційні кампанії, перетворилися на системну проблему.
Понад 60% учасників повідомили про випадки онлайн-насильства. Ще 11% не були впевнені, чи стикалися вони з подібним. Хоча ці інциденти часто залишаються непоміченими широкою громадськістю, їхні наслідки для журналістів, до яких вони причетні, є значними.
Жінки-медіафахівці переважно стикалися з тролінгом у коментарях, мізогіністськими зауваженнями, поширенням неправдивої інформації, погрозами насильства або переслідуванням членів сім'ї. Деякі повідомляли про випадки доксингу – несанкціонованого розголошення особистої інформації, застосування технології діпфейків, а також порнографії з помсти.
Ці нападки були не лише словесними; вони впливали на емоційне благополуччя, призводячи до тривоги, страху та втоми. Журналісти висловлювали почуття зниження мотивації, погіршення психічного здоров'я, занепокоєння у професійному середовищі, тимчасової відмови від публічної діяльності, самоцензури, зміни тематики своєї роботи або навіть повного звільнення з цієї галузі.
Тим не менш, майже 30% учасників дослідження стверджують, що онлайн-насильство на них не вплинуло. Це підкреслює різноманітність досвіду – для одних ці інциденти були травматичними, тоді як інші розглядають їх як виклики, що не залишили значного впливу. Деякі журналісти вже розробили захисні стратегії або практикують психологічну дистанцію. Інші не класифікують ці випадки як насильство, особливо щодо сексизму чи мізогінії, які часто розглядаються як «норма» в медіа-ландшафті. Тому, як наголошує організація «Жінки в медіа», вкрай важливо забезпечити, щоб кожен мав можливість вибирати та отримувати доступ до необхідних ресурсів.
Більшість респондентів – понад 60% – не зверталися за допомогою після нападів. Такі ресурси, як психологи, колеги та юристи, або недоступні для багатьох, або залишаються поза увагою. Ті, хто звертався за допомогою, зазвичай зверталися до колег або керівництва, правоохоронних органів або отримували приватну допомогу – з 13,4% відповідей у кожній категорії. Лише 7% консультувалися з психологами та юристами, тоді як 4,2% зверталися до громадських організацій або профспілок. Лише одна жінка звернулася до суду.
Ще однією тривожною тенденцією є відсутність усвідомлення насильства. Лише 46% одразу визнали, що постраждали від онлайн-атаки. Інші усвідомили це пізніше або взагалі не розпізнали, навіть за наявності чітких ознак насильства. Це відображає низький рівень обізнаності та брак механізмів самозахисту.
Нагадуємо, що онлайн-платформи дедалі більше перетворюються на платформи для гендерно зумовленого насильства, включаючи сексистські коментарі, погрози, домагання та переслідування. Така поведінка має довгострокові наслідки, особливо для жінок-журналісток, активісток та правозахисниць. Ситуація ще більше ускладнюється політичною кризою в США, де зареєстровано багато технологічних гігантів.
Коли платформи починають узгоджуватися з політичними уподобаннями нової адміністрації, це часто призводить до скасування політики рівності, що згодом знижує ефективність реагування на онлайн-насильство.
Читайте також: Переслідування, переслідування та напади на жінок-журналісток через їхню професійну роботу: як реагувати в кожному випадку
