Понад 38% українських журналісток, які взяли участь в опитуванні, повідомили, що ніколи не проходили навчання з питань онлайн-безпеки або боротьби з цифровим насильством. Ще 26% не були впевнені щодо свого статусу навчання.
Цей висновок підкреслюється результатами оцінки потреб під назвою «Онлайн-насильство щодо жінок, що працюють у сфері ЗМІ в Україні: його вплив, існуючі прогалини та необхідні ресурси».
Фото: Європейська обсерваторія журналістики
Найчастіше відвідуваний тренінг був зосереджений на цифровій безпеці, в ньому взяли участь 27,5% зі 142 опитаних жінок-медіафахівниць. Такі теми, як боротьба з сексизмом, емоційна саморегуляція, стратегії реагування та виявлення насильства, обговорювалися набагато рідше.
Фото: «Жінки в медіа»
Редакційна підтримка під час нападів, як правило, непослідовна. Лише 31,7% респондентів зі 127 редакцій повідомили про отримання усної підтримки або командних обговорень своїх ситуацій. Публічні заяви, кампанії в соціальних мережах або направлення до поліції були ще рідшими. Юридичну чи психологічну допомогу згадала лише невелика частина – 2,8% та 3,5% відповідно.
За шкалою від 1 до 5, де 1 означає «майже відсутність підтримки», а 5 — «максимальну підтримку», більшість журналісток оцінили свої редакції на «три» або «чотири». Це свідчить про те, що хоча певна підтримка присутня, вона часто залежить від окремих колег, а не від усталених протоколів.
Фото: «Жінки в медіа»
Загалом 78 учасників висловили найбільшу потребу в психологічній допомозі. Серед інших запитів були юридична підтримка (71), чіткий план дій під час нападів (67), шаблони для спілкування з поліцією (42), консультації з питань цифрової безпеки (41), допомога з громадськістю (39), фінансова допомога, зокрема на терапію (38), та освітні програми (38).
Жіноча журналістка також прагне пройти навчання, яке охоплює як індивідуальну, так і командну підтримку. Вони особливо зацікавлені у стратегіях реагування, психологічному самозбереженні, цифровій безпеці, виявленні онлайн-насильства та фейкових акаунтів, а також у навичках підтримки колег у редакції.
Найбажанішим форматом були онлайн-курси з відкритим доступом (45,8%), далі йдуть очні навчання у своїх містах (28,2%) та вебінари з експертами (21,1%). Журналісти також шукають більш адаптивних та інтегрованих підходів – від інтерактивних матеріалів до наставництва та супервізії.
Загалом, результати дослідження свідчать про значний попит на ретельну, доступну та систематичну підтримку – як під час онлайн-нападів, так і для формування довгострокової стійкості.
Важливо зазначити, що понад 60% українських журналісток стикалися з онлайн-насильством, проте менше 1% звернулися за правовим захистом, що залишає більшість без належної підтримки та правового захисту.
