Поціновувачі історії, напевно, замислювалися: чому європейські чоловіки кінця XVI і початку XVII століть часто прикрашали шию химерними та пишними комірами? Чи це була лише чергова безглузда примха моди, чи за цим незручним «жабо» ховалися значно глибші причини?
Невеликий історичний екскурс появи «пишних комірів»
Символом європейської моди кінця XVI століття є знаменита фреза — широкий, складчастий, знімний комір, часто укріплений дротом та крохмалем. Існує поширена легенда, що мода на такі вироби була започаткована шляхетною іспанкою, яка прагнула приховати недоліки на шиї. Однак історики досі сперечаються, кому першому спало на думку, що носити «жорно» на шиї — це вдала ідея.
У добу пізнього Ренесансу комір-фреза вважався вельми дорогим оздобленням, що вимагало значних зусиль для догляду та було доступне лише найзаможнішим і найпривілейованішим особам іспанського двору. Накрохмалені складки були справжніми зрадниками: достатньо було трохи спітніти або потрапити в туман, як уся ця велична конструкція перетворювалася на мокру ганчірку, що сумно звисала на шиї. Саме тому аксесуар неможливо було вдягнути вдруге без повторного моделювання та свіжого нанесення крохмалю.
Навіщо їх носили?
Такі вироби буквально брали свого власника в заручники, змушуючи його тримати голову неприродно високо й гордовито — дивитися під ноги було просто неможливо. Це виглядало велично, коштувало неймовірних грошей, тому кожен аристократ, що поважав себе, як і багато жінок, почав носити цей виріб.
В Іспанії носіння фрези вважалося не стільки модним, скільки показним, адже це було явним знаком аристократії та багатства.
Розвиток європейської моди на фрези
Спочатку такі аксесуари мали досить скромні розміри. Розміри комірів стрімко зросли з появою в Іспанії крохмалю, привезеного з Нідерландів.
Догляд за цим мереживним монстром перетворювався на справжнє пекло для праль та слуг, які, ймовірно, проклинали день винайдення крохмалю. Вони зберігали їх у спеціальних скриньках. Білу лляну тканину, з якої шили ці коміри, крохмалили. Потім тканину акуратно збирали у складки, іноді у формі вісімок. Потім їх формували та сушили гарячим круглим стрижнем, що називався гофрованою праскою. Надто широкі оборки зі складками на тканині були занадто важкими для підтримки форми лише крохмалем, тому додатково потрібен був металевий каркас, на який натягувалася вся основна накрохмалена лляна тканина.
Європейська мода на фрезу, що походить з Іспанії, почала розквітати у 1550-х роках, коли виробництво крохмалю прийшло до Англії. У 1564 році пані Дінген ван дер Плассе переїхала з Фландрії до Лондона, відкривши власну справу з виробництва крохмалю. Справа процвітала, і незабаром виробники з’явилися по всьому Лондону. Крохмаль виготовляли із зернових культур, переважно з пшениці.
Виробництво крохмалю було настільки масштабним, зокрема й для продажу Іспанії, що Вільям Сесіл, головний міністр Єлизавети I, одного разу зауважив: «Хіба це не вельми сумно, що ми витрачаємо стільки зерна на вияв марнославства і гордині, замість того, щоб втамувати голод багатьох голодних на вулицях?»
Саме завдяки цим велетенським комірам у Європі масово поширилася мода на виделки, адже донести їжу до рота руками крізь таку перепону стало справжнім акробатичним трюком.
Критика цієї моди та її занепад
Попри популярність, гофровані коміри викликали значні суперечки у шістнадцятому столітті. Суворі протестанти, у яких від однієї думки про розкіш сіпалося око, таврували ці аксесуари як сатанинські «колеса» розпусти.
Знаменитий пуританин того часу Філіп Стаббс був вражений такою модою. У 1583 році він писав:
«Величезні жахливі коміри… Вони виступають на чверть ярда від їхньої шиї… Диявол у всій своїй злобі, першим винайшов би ці «колеса», судячи з усього, це і є його одяг.»
Чим сильніше поширювалася така мода в Європі, тим химерніше люди крохмалили собі фрези, і часто можна було зустріти людей з неймовірно величезними виробами. Дійшло до того, що деякі європейські уряди намагалися ухвалити закони, які обмежували розмір таких комірів. Королева Англії Єлизавета I, яка правила з 1558 по 1603 рік і любила сама носити фрезу, у 1580 році ухвалила закон, що обмежував їхній розмір, який могли носити люди поза її двором. Дійшло до повного абсурду: королева змусила бойову варту біля воріт Лондона займатися не ловом шпигунів, а вимірюванням комірців у перехожих, перетворивши солдатів на «поліцію моди».
Фрезу чоловіки продовжували носити і на початку XVII століття, але всього за кілька десятиліть вона вийшла з моди. Коли король Карл I зійшов на престол у 1625 році, європейська шия нарешті змогла вільно дихнути — задушливий аксесуар відійшов у минуле. А іспанський король Філіп IV заборонив їхнє носіння на території своєї країни.
Поділитися
⚡ Пульс читачів
Розкішні аксесуари за ціною життя: це право на самовираження чи демонстрація зверхності?
Вже проголосували 3 людини. Долучайтесь до обговорення.
👑 Символ величної еліти 👺 Розпуста багатіїв 🤔 Мода завжди дивна
📊 Карта думок
👑 Символ величної еліти 33% 👺 Розпуста багатіїв 66% 🤔 Мода завжди дивна 0% 💡
Дискусія тільки починається. Будьте першим, хто висловить думку!
Коментарі
Поки що немає коментарів. Будьте першим!
Джерело: ukr.media