Поділитися
Режисер Жак Одіар та актриси Зої Салдана, Селена Гомес, Карла Софія Гаскон і Адріана Пас розповідають про створення фільму “Емілія Перес”, за гру в якому весь жіночий склад акторської команди отримав “Золоту пальмову гілку” на Каннському кінофестивалі. З 7 листопада стрічка — в українському прокаті.
Кінокритики не очікували від 72-річного французького режисера Жака Одіара чогось особливого, проте він зміг здивувати. Володар “Золотої пальмової гілки” за фільм “Діпан”, Одіар перевинайшов жанр мюзиклу. Його нова стрічка “Емілія Перес” — це історія трансгендерного переходу глави мексиканського наркокартелю Манітаса і перетворення на жінку на ім'я Емілія Перес. Головну роль (Манітаса і Емілії Перес) виконала трансгендерна акторка Карла Софія Гаскон.
Реклама.
Зої Салдана грає Риту, впливову адвокатку, яка захищає інтереси кримінальників. Саме Риту Манітас наймає для організації своєї фальшивої смерті та створення нової резиденції для своєї дружини Джессі (її зіграла Селена Гомес) і дітей у Швейцарії. У фільмі на глядачів чекають яскраві музичні й танцювальні номери, адже це справжня мексиканська сага про кохання та смерть. Перевтілена у жінку Емілія закохується у Епіфанію (Адріана Пас), постраждалу від домашнього аб'юзу мексиканську домогосподарку. Попри музичну легкість, стрічка порушує серйозну тему насильства над мирним населенням з боку наркокартелів.
Зої, ви перша і наразі єдина актриса в історії, яка знялася в чотирьох фільмах, що заробили два мільярди доларів (блокбастери “Зоряний шлях”, “Вартові галактики”). Ви називаєте себе фанаткою наукової фантастики. Як сталося, що ви потрапили до “Емілії Перес”?
Зої Салдана: “Емілія Перес” дала мені можливість відновити зв’язок з тими проявами себе, яким я назавжди сказала “до побачення”. Коли я була юною і безстрашною, батьки залучили мене до танців, мистецтва, тенісу. Мені пощастило мати сім'ю, яка могла собі це дозволити. Це допомогло мені реалізуватися в кар'єрі: я грала активних жінок в екшені й науковій фантастиці. Проте я корінна ньюйорківка, в моїй ДНК — джаз, любов до танців і експромту. Я танцюристка у душі і завжди нею буду.
Стосовно Рити — це жінка, яка не має мужності або сили захистити себе. Вона може бути захисницею інших, але не говорити за себе; ця героїня відчайдушно прагне змін і щоб її нарешті помітили. Я просто хотіла знати, як це — бути в її шкірі.
Селено, чи думали ви, що ваша кар’єра зрештою приведе вас до ролі Джессі в мюзиклі “Емілія Перес”?
Селена: Ніколи, але я щиро вдячна: це роль, на яку я дуже довго чекала.
Можна я зразу запитаю про фінал? Під час перестрілки, коли Джессі чує зізнання Емілії, що вона — Манітас, чи може вона прийняти колишнього чоловіка і полюбити його як Емілію?
Селена: Мені здається, був момент, коли вона не кохала його. Але у фіналі Джессі отримала шанс зрозуміти, що то була любов усього життя. Це потужний момент. До речі, перша сцена, яку мені доручив зняти Жак, була кінцем фільму. Дуже вдячна йому за це. Коли ти думаєш, що хтось раптово пішов з життя, а потім з’являється реінкарнація твоєї коханої людини, треба бути геть черствою, щоб не відчути це. Думаю, Джессі внутрішньо завжди тягнуло до Емілії.
Адріано, яке значення має ім'я Епіфанія і як воно стосується цієї історії?
Адріана: Це ім’я Епіфанія означає “явище” — вдало для моєї персонажки. У фільмі моя героїня “явище” для Емілії, своєрідне кохання. Життя дало їй можливість бути коханою, любити й піклуватися про інших. Вона пройшла через біль та домашнє насильство і представляє більшість жінок Мексики, Латинської Америки і всього світу, які пережили жорстоке поводження. Деякі з них живі, але чимало мертві, їх убили, і незрідка їхні партнери. Тому для мене було дуже важливо зіграти цю героїню. Попри пережите, вона здатна усміхатися і любити Емілію.
Карло, ваша персонажка проходить надзвичайну трансформацію. Деякі глядачі були здивовані, коли дізналися, що ви граєте і Манітаса. Розкажіть про роботу із зачіскою та гримом: скільки часу вони потребували?
Карла: Перепрошую, я погано спала минулої ночі: встала о третій і почала дивитися новини та свої інтерв'ю для ЗМІ. Щоразу, коли читаю коментарі, однаково ненависницькі незалежно від країни чи ситуації, це дуже виснажує. Що ж до вашого запитання, ми отримуємо оплески і компліменти не тільки за волосся, шкіру чи сексуальність. Ми виконуємо роботу. І завжди хочемо донести, що ми чогось варті. Саме це транслює фільмом.
Звісно, моя героїня не відбулась би без чудової роботи над її образом усієї команди, і тут провідна роль належить режисерові. Я дійсно зіграла обох — Манітаса і Емілію. Ми багато дискутували з Жаком, намагаючись зрозуміти, чому Емілія хотіла цього перетворення? Бо хотіла втекти від справедливості? Чи це була її правда? Ці роздуми змінили сенс фільму, без них він би став поверхневою комедією.
Коли ми почали працювати з моїми манерами і пластикою, мені довелося багато вчитися, бо я вельми груба і танцюю як робокоп. Це допомогло побудувати характери Емілії та Манітаса. Вона складний персонаж, але намагається бути собою і вийти зі світу темряви.
Жаку, чи привнесла співпраця з акторками щось у сценарій? Чи він був таким від початку?
Жак Одіар: Сьогодні фільм уже не такий, яким мислився чотири роки тому, коли я почав писати сценарій. Я хотів зняти нескладну, але сповнену суперечливих ходів стрічку. Наприклад, усі жіночі персонажі в картині змінюються, проходять шлях від пункту А до пункту Z. Це стара історія, до якої я часто повертаюся: на скільки життів людина має право і чого коштуватиме інше життя?
Але зізнаюся: спочатку я припустився великої помилки. Я дуже довго шукав акторок для фільму. В першому драфті сценарію Риті мало бути 25, Емілії — 30, і, соромно сказати, бо це дійсно жахливо, Епіфанія задумувалась 17-літньою. А потім я зустрів Карлу Софію та Зої — вони і вказали на мою помилку. Жінка в 25 років ще не бачила життя, не переживала справжньої драми. У неї все ще попереду. Інша річ 40-літня мексиканська адвокатка. Отже, Зої та Карла Софія підказали мені, що робити з огляду на вік їхніх персонажок. Єдина, хто не змінюється у фільмі в сенсі віку — героїня Селени. Вона така собі Білосніжка — вічно молода.
Це питання до Зої, Селени та Карли. У фільмі чудово поставлені музичні номери, які майстерно передають теми самоідентифікації, каяття, спокути та горя. Скільки у вас було часу на репетиції?
Селена: Мене вибрали однією з останніх — тому мені лишилося менше часу на репетиції. Але це було дуже-дуже весело. Наприклад, той момент, коли я співаю у себе в спальні і б'юся головою об ліжко — в мене після цього справді боліла голова, але воно було того варте. Але, чесно кажучи, королева танців — Зої.
Зої: Мені довелося гарувати. Я закінчила інші знімання у Північній Африці 2 березня, 3-го вже була в літаку, а 4-го — в студії звукозапису працювала над “Емілією Перес”. Відтоді і до кінця квітня ми постійно репетирували, п’ять-шість днів на тиждень.
Я дуже нервувала, адже минуло понад 20 років, відколи я відвідувала танцювальну студію. Але оскільки танці мені страшенно подобаються, я швидко адаптувалась. І навіть поки ми знімали, я постійно навчалася хореографії, хоча б для цієї пісні про вагінопластику. А вже в роботі Жак щось міняв, і в цьому завжди був елемент несподіванки. Це був чудовий досвід, але точно не легкий.
Карла: Хотіла б я мати такі здібності до танцю, як Зої і Селена! Але добре, що мені не потрібно було крутитися на столі, як Зої, бо я б точно вбилася.
Цікаво, що із фільму було вирізано фрагмент, в якому Емілія і Рита спостерігають за танцями Епіфанії і моя персонажка каже: “Суворі хлопці танцюють у житті лише двічі: у день свого весілля і в день весілля своєї доньки”. Це цитата на кшталт “Хрещеного батька”.
“Емілія Перес” — це не історія однієї жінки, це драма про життя чотирьох дуже різних жінок. І кожна з акторок грає неперевершено. Як ці ролі змінили вас?
Адріана: Ніколи й помислити не могла, що героїня так вплине на мене. Під час туру глядачки говорили мені: “Дякую, ти зробила так багато для того, щоб мексиканських жінки сприймали краще”. В Мексиці є приказка: mujeres huntas, ni difuntas. Вона означає, що жінки не можуть дружити, тому що "я красивіша ніж ти", і бла-бла-бла. Це неправда: якщо ти сяєш, я теж можу сяяти. Важлива думка "Емілії Перес" — жінкам не потрібно ворогувати. Триматимемось разом — і будемо сильнішими.
Зої: Хочу додати, що я — з родини жінок, я одна з трьох сестер, мене виховали бабусі. В жіночому середовищі мені комфортно, всі інше робить мене вразливою. Цей фільм знову пов’язав мене з близькими мені жінками. Я впевнена, що потрібно інвестувати в історії про жінок і для жінок. І я вдячна таким людям, як Жак Одіар, які це розуміють.
Текст: Наталія Серебрякова
