Єлена Троянська (Прекрасна) — це найвизначніший міфологічний образ катастрофічної вроди, через яку руйнувалися королівства та гинули наймогутніші герої давнини. Після виходу на екрани “Трої” Крістофера Нолана, інтерес до її постаті знову зріс. Розповідаємо про цю героїню, яку у стрічці зіграла Люпіта Ніонго.
Даяна Крюгер у ролі Єлени Троянської ("Троя", 2006)
Єлена Троянська (Прекрасна) — дочка Зевса (який з’явився до її матері Леди у подобі лебедя) та найчарівніша з усіх смертних жінок, чий вибір став поштовхом для 10-річної Троянської війни. У міфах Єлена — це персонаж, чия краса була настільки руйнівною, що доводила чоловіків до божевілля ще задовго до Троянської війни. Її архетип — це невідворотна доля, фатальна врода, заручниця чужих прагнень та іграшка в руках божеств.
Елізабет Тейлор в образі Єлени Троянської
Ще в юності її викрав Тесей. Коли настав час її одруження, до її батька з’їхалися численні претенденти з усієї Греції. Щоб запобігти кривавому конфлікту за її руку, Одіссей вигадав знамениту Клятву женихів: усі претенденти присягнули захищати того чоловіка, якого обере Єлена (ним став Менелай, правитель Спарти). Коли троянський принц Парис за допомогою Афродіти викрадає Єлену (або вона тікає з ним добровільно — залежно від версії міфу), Греція згадує про цю клятву. Так починається Троянська війна. У літературній традиції Єлена рідко постає як абсолютна лиходійка. Вона переважно зображена як особистість, що усвідомлює, скільки страждань і руйнувань спричиняє її краса, але не в змозі протистояти божественній волі Афродіти.
Россана Подеста у ролі Єлени Троянської, 1956
Реклама.
В образотворчому мистецтві образ Єлени трансформувався від класичного еротичного ідеалу до глибокого драматичного портрета жінки, яка спостерігає за руйнуванням світу. Епохи бароко та класицизму надавали перевагу динамічним сюжетам втечі або викрадення Єлени Парисом, а художники-символісти та прерафаеліти зробили Єлену уособленням самої руйнівної природи краси. Так, у 1885 році французький символіст Гюстав Моро створив один із найвідоміших її образів. У творі “Єлена на стінах Трої” героїня стоїть на мурах палаючої Трої, тримаючи квітку. Навколо неї — гори трупів та палаючі вежі. Вона не виглядає задоволеною; її погляд холодний і скорботний. Вона — немов величне божество долі, яке самотньо споглядає наслідки свого існування.
"Єлена на стінах Трої" , 1885
У літературі найяскравіше її образ описаний в “Іліаді” Гомера. Єлена тут — глибоко психологічний персонаж. Вона сидить на мурах Трої, вишиває на покривалі події битв, що розгортаються через неї, і проклинає день свого народження. Вона відчуває провину перед греками та троянцями, але її краса настільки зачаровує навіть троянських старійшин, що вони промовляють: “Не можна засуджувати троянців і греків за те, що вони стільки років зазнають лих заради такої жінки”. У 1592 році Крістофер Марлоу представив “Трагічну історію доктора Фауста”, де звучить одна з найвідоміших фраз у світовій літературі про Єлену, коли Фауст викликає її дух за допомогою магії: “Чи це обличчя спричинило загибель тисячі кораблів і спалило вежі Іліона?”.
Люпіта Ніонго у ролі Єлени Троянської ("Одіссея", 2026)
У кінематографі Єлена постає головним візуальним центром будь-якої екранізації Троянської війни, де перед режисерами завжди стоїть складне завдання — знайти актрису, чия врода переконає глядача в доцільності 10-річної війни. Найвідоміша сучасна кіноінтерпретація, де роль Єлени виконала Даян Крюгер. Творці фільму зосередилися на її особистій трагедії. Вона показана як нещаслива у шлюбі з суворим Менелаєм молода жінка, яка знаходить у Парисі (Орландо Блум) не лише пристрасть, а й порятунок від золотого клітки. А у серіалі “Троя: Падіння міста” від Netflx та BBC вона вже постає більш рішучою та самостійною. Єлена не просто пасивна трофейна красуня, а жінка, яка свідомо обирає свою долю, відмовляється від патріархального гноблення Спарти і прагне впливати на політичні рішення всередині Трої.
