Сьогодні в Україні відзначають 255-річний ювілей від дня народження Івана Котляревського — блискучого літератора і драматурга, військового і викладача. Його “Енеїда” стала зухвалим викликом у темні часи українофобства — з неї народилась українська мова, література та ідентичність, якими ми їх знаємо нині. В день ювілею наводимо цікаві факти про самого Котляревського та його програмний твір.
Портрет Івана Котляревського. Автор – Василь Чебаник
Реклама
Іван Котляревський прожив 69 років, 26 із них створював свою “Енеїду”, бурлескно-травестійну поему, в якій античні боги та герої гуляють у шинку, стрибають у гречку і роблять одне одному капості — достоту як звичайнісінькі українці. Розпочав писати зовсім молодим, 25-річним (є думка, що навіть раніше, ще коли вчився у семінарії — проте достовірних фактів про життя Івана Петровича збереглося замало). А за основу взяв однойменний твір знаного римського поета Вергілія.
Ілюстрація до "Енеїди" Анатолія Базилевича
“Енеїда” для Вергілія була свого роду пропагандистським держзамовленням: імператорам Римської імперії кортіло зобразити історію власної держави давньою і могутньою, що корінням сягає богів. Тому Вергілій взяв еллінський епос Гомера — і фактично перелицював його. Твір уславив свого автора — але став об’єктом безлічі наступних пародій і гумористичних переписувань. Не в останню чергу тому, що Вергілія дуже ретельно вивчали в школах та університетах всієї Європи, і він добряче допік усьому студентству.
Ілюстрація до "Енеїди" Анатолія Базилевича
Іван Котляревський, син чиновника-канцеляриста Полтавського магістрату і спадковий дворянин, був серед тих, хто отримав добру освіту і знав кілька мов — класичні грецьку і латину, європейську німецьку і французьку, російську — мову імперії, і рідну українську. І Вергілія він вивчав. А оскільки в часи Котляревського пародіювання Вергілія стало трендом — свої версії пригод Енея писали француз Скаррон, італієць Лаллі, німець Блюмауер чи росіянин Осипов — то і він, молодий чоловік, який щойно почав викладацьку кар’єру, мав хист до рими і влучного жарту, почав заради розваги писати власного твора в дуже модному жанрі героїко-комедійної поеми.
Чому "Енеїда" така важлива
“Що хотів сказати цим автор” — запитання, яким дошкуляють учнями вчителі у школі. Направду автор просто робить, що відчуває, що йому болить, що його тішить. Котляревський жив у буремні часи: йому було шість років, коли Катерина II зруйнувала Запорозьку Січ, а вольних українців було закріпачено. Молодий Котляревський, як зазначав його перший біограф Степан Стеблін-Камінський, захоплено вивчав український фольклор і відвідував народні гуляння. Тому свою любов до коріння і біль по втраті України він майстерно вплів в античний сюжет — і створив багатошаровий героїчний епос власного народу з характерним українським гумором. Античні герої, сам Еней та його військо, — то українські козаки, зруйнована Троя — то втрачена Січ, а випробування троянців та їхня мета створити свій Рим – мрія і передбачення великої борні за незалежну Україну.
Ілюстрація до "Енеїди" Анатолія Базилевича
“Енеїда” написана живою українською мовою — так тоді спілкувалися між собою полтавські міщани та шляхта. Саме гумористична форма дозволила подібне зухвальство — доти вважалось, що епічній літературі личить хіба що французька чи латина (а духовній чи діловому мовленню — старокнижна українська, геть не схожа на розмовну). А побут змальованих Котляревським персонажів, їхній одяг та страви ретельно фіксують історичний момент і сьогодні, кілька століть потому, цікаві тим, хто прагне пізнати своє коріння. Фактично це живий словник кінця XVIII століття: в “Енеїді” використано близько 7000 тисяч слів, дуже багато — на позначення назва вбрання жіноцтва і чоловіків різних статусів і сімейних станів, а також хатнього начиння, зброї, музичних інструментів, сільськогосподарських знарядь. Не минули даремно і відвідини народних гулянь: персонажі “Енеїди” танцюють народні танці горлицю і халяндру. А особливо вражають описи кухні: в “Енеїді” згадується приблизно сто страв і трунків — тетеря, індик з підлевою, полтавські пундики пряжені — читати натщесерце її важко.
Ілюстрація до "Енеїди" Анатолія Базилевича
Історія видання "Енеїди"
“Енеїда” Котляревського має кілька частин. Перші три довго гуляли в рукописах з рук у руки і, як заведено думати, були видані без відома автора. Проте достовірно це невідомо — цілком можливо, що таким чином розумний Котляревський, на той час молодший офіцер російської армії, що брав участь у війні з турками, просто убезпечив себе: українофільство було справою небезпечною для життя. На користь цієї тези свідчить той факт, що саме після відставки він випускає авторизоване видання 1808 року, а потім дописує четверту частину, і вся “Енеїда” виходить в 1809-му.
Та повного видання свого твору, усіх шістьох частин, Котляревський вже не застав. Це сталося тільки 1842-го.
