Художниця Поліна Мороз досліджує природу людини — у медитативних творах та абстрактних об’єктах, що постають на межі реальності й сновидіння. З нею поспілкувався Веня Брикалін.
Реклама.
“Усі мої серії базуються на дослідженні людської психології. Якби я не займалася мистецтвом, то вивчала б антропологію. Мене надзвичайно цікавить людина та її стани”, — розповідає Поліна Мороз. Її абстрактній графіці з чіткими, майже хірургічними лініями та тремтливим акварелям найвдаліше відповідає означення “замріяні”. Художниця часто зображає квіти, що трансформуються в динамічні плями складних відтінків, та розмиті буденні предмети, які набувають сакрального вигляду: “У кожного з нас є прагнення до трансцендентного — я досягаю цього через свою творчість”.
Поліна Мороз народилася та зростала в Києві, у родині архітекторів. За бажанням батьків здобувала освіту з архітектури в художній академії, працювала моделлю в агентстві Faces. Ми познайомилися на початку 2010-х — тоді термін “it-girl” ще не набув широкого вжитку, але серед творчої молоді, яка переміщалася між стихійними пікніками на Пейзажній алеї та вечірками в нічному клубі “Хліб” на Подолі, Поліна з копицею синьо-чорного волосся й характерною червоною помадою на губах була саме такою. Згодом вона переїхала до Швеції, де навчалася в магістратурі, а потім — до Нью-Йорка, мріючи працювати в архітектурному бюро Herzog & de Meuron.
Найзахопливіше, що в нас є, — це досліджувати, хто ми є, що ми робимо, як проживаємо своє життя
Майбутнього чоловіка та батька своєї дитини, Жоакіма Буазіза, Поліна зустріла на манхеттенській вечірці — їх познайомила спільна знайома, українська фотографиня Таня Постернак. “Це було кохання з першого погляду — ми більше ніколи не розлучалися”, — згадує Мороз. Через труднощі з її робочою візою вони вирішили повернутися до Європи. Жоакім — електронний музикант, композитор і діджей (у 2024 році він виступав у Паризькій філармонії з перформансом, натхненним твором In C американського мінімаліста Террі Райлі — Поліна створила обкладинку для вінілового видання цього запису). Новий дім означав нове життя: у Парижі Мороз звернулася до предметного дизайну та присвятила себе давній мрії — мистецтву.
Обидва високі, з витонченими рисами обличчя та делікатною манерою спілкування, Мороз і Боазіз схожі як брат і сестра. У квітні 2023 року вони спільно провели перформанс в артцентрі La Tour Orion, де знаходиться робоче ательє художниці. Величезну бетонну будівлю у східному передмісті Парижа тоді активно готували до масштабної реновації: за задумом кураторок Габрієль Балагері та Матильди Баді, колектив митців, що працювали тут, представив спільний проєкт-дослідження простору.
У цій роботі Жоакім відповідав за аудіосет, складений зі звуків будівлі: дзвін замка, який закриває двері майстерні Поліни, та механічний голос, що коментує роботу загального ліфта. У незвичному для себе образі сексуальної офісної працівниці (зачіска, вузька спідниця-олівець, окуляри в тонкій оправі в стилі класичних колекцій Prada 1990-х) Поліна читала зміст документів, знайдених у місцевих архівах. Французькою, звісно. В офіційних паперах хтось із місцевих мешканців звертався до влади з проханням не спилювати розташоване неподалік дерево — у виконанні Поліни та в обробці ASMR цей бюрократичний текст звучав як інтимний щоденник. Я запитую, що публіка мала винести з цього перформансу. “Я не хочу давати глядачеві вказівок, — каже художниця. — У цьому й полягає краса мистецтва — пробудити в людині нову емоцію, враження. Навіть якщо робота не подобається, вона спонукає до запитання “чому”. Найзахопливіше, що в нас є, — це досліджувати, хто ми є, що ми робимо, як проживаємо своє життя. Перформанс — один зі способів спрямувати людину на цей пошук”.
Попри професійну кар’єру в моделінгу (вона працювала в Нью-Йорку та Парижі, була музою дизайнерів Артема Климчука, Лілії Пустовіт та Руслана Панчука), Поліна залишається незвично закритою, навіть сором’язливою. Здається, будь-якої миті вона може втекти від співрозмовника — розчинитися в повітрі, як один із примарних об’єктів у її роботах.
Під час зйомки Vogue Ukraine у світлій квартирі пари в одинадцятому окрузі ми фотографуємо білосніжний, покритий гіпсом “рослинний” світильник Pollen, створений Поліною на замовлення цюріхського готелю Teufelhof. Неподалік розташований монументальний робочий стіл Carioca, дві ніжки якого ніби виліплені з розплавленого пластиліну. У холі висить дзеркало “Одеса”: кругла рама оформлена у вічному кругообігу макро-крапель. На підлозі вітальні — один із найпопулярніших об’єктів Мороз: лампа Maremata з оксидованої бронзи, що нагадує квітку стреліції. “Це утилітарні речі, і водночас вони є скульптурами, елементами абстрактної форми, з якими не до кінця зрозуміло, на що саме ти дивишся”, — коментує їхня авторка.
“Моя творчість — це про любов до кольору та вивільнення краси. Бувають моменти, коли я бачу щось надзвичайно прекрасне, і мені хочеться поділитися з іншими своїм баченням”. Минулого року Поліна Мороз стала мамою. Дочку, що народилася в листопаді в Парижі, назвали Белла Любов — на честь бабусь художниці: “Материнство відкриває абсолютно новий вимір любові та почуттів, яких я раніше ніколи не відчувала. Воно відсікає все зайве — часу стає менше, і всі сумніви зникають, натомість з’являється відчуття сили, що все можливе — потрібно лише працювати”. Наприкінці нашої розмови я питаю Поліну, який її улюблений колір. “Ніжно-блакитний — як очі моєї доньки”.
Фото: Cole Fawcett
Стиль, текст: Venya Brykalin
Зачіски та макіяж: Yulia Zalesskaya
Асистент фотографа: Alexandre Yague
Асистент стиліста: Maksym Fadeev