На Венеційському кінофестивалі показали “Квір” — адаптацію однойменної повісті Віллема Берроуза, яку зрежисував італійський автор Лука Гуаданьїно, запросивши Деніела Крейга на головну роль. Соня Вселюбська розповідає, як режисер і актор випробовують свої карʼєри.
Фільм розподілений на глави і бере початок у Мексиці в середині ХХ століття. Головний герой фільму Лі (Деніел Крейг) втік з Америки, оскільки ледь не потрапив за грати через важку наркозалежність. Тепер він самотньо блукає барами Мехіко в білому лляному костюмі, нескінченно запиваючи ромом текілу. Саме вони допомагають полегшити ломку від опіатів, яка настигає Лі дедалі сильніше. У темних кутах барів він намагається знайти собі компанію на вечір, а якщо пощастить — то справжню любов. Так одного вечора він зустрічає Юджина (Дрю Старкі) — красивого молодого хлопця, який розділяє його пристрасть до інтелектуальних розмов за келихом міцного напою. Утім, чи є Юджин справжнім квіром? Чи він просто цікавиться новим сексуальним досвідом? Лі пропонує йому випробувати їхні стосунки, запрошуючи у велике турне Південною Америкою, обіцяючи покрити всі витрати — та сподіваючись на інтимну близькість.
Реклама
Лука Гуаданьїно — один із найуспішніших голлівудських режисерів сучасності, відомий своїми яскравими фільмами про молодість і пристрасть. Він здобув всесвітнє визнання після гіта "Назви мене своїм імʼям" (2019) про літній роман двох хлопців, а буквально нещодавно його новий фільм "Суперники", який грає на алюзіях про секс і теніс, став справжнім гітом цього літа. Отже, донедавна найпопулярніші фільми Гуаданьїно мали справу з історіями про молодь, а також робили молодих акторів більш відомими, як це сталося з Тімоті Шаламе й Джоном ОʼКоннором. І хоча його стрічки завжди містили елементи еротики, режисер обмежував себе в надмірній відвертості. З фільмом "Квір" ситуація змінюється, адже режисер заходить на територію дорослої історії, в якій він грається з новими для себе жанровими випробовуваннями.
"Квір" — однойменна повість американського письменника Віллема Берроуза. Він був відомий своїм скандальним життям, сповненим наркотиків, вечірок і випадкових любовних зв'язків, які детально описував у своїх автофікшн-творах. Власне, його романи вже не раз ставали матеріалом для створення фільмів, досить згадати лише “Аптечний ковбой” (1989) Гаса Ван Сента або ж “Голий сніданок” (1991) Девіда Кроненберга. Утім, адаптувати його книги для екранізації — задача не з простих, адже наративи Берроуза часто є сплутаними через його любов до психоделіків. Отже, Гуаданьїно довелося звернутися до більш креативного підходу для репрезентації його світу. Саме тому в “Квірі” можна побачити надмірне використовування CGI-ефектів. Окрім того, режисер використовує компʼютерну графіку не лише в сценах наркотичних трипів, а й у зображеннях пейзажів Латинської Америки. Очевидно, він навмисно робить всесвіт фільму “Квір” схожим на наркотичний трип, що вимальований у кислотних кольорах на фоні дивакуватих інтерʼєрів.
Відчувається, що для Гуаданьїно цей фільм — ще одна можливість проявити себе як синефіла й знавця попкультури, тому стрічка схожа на великий пазл, створений з прямолінійних відсилань до кіно, літератури й музики, за якими, втім, складно роздивитися цікавий сценарій та психологічну глибину персонажів. Найцікавішим є момент, коли герої приходять в кіно й дивляться фільм “Орфей” Жана Кокто — французького режисера, який, як і Берроуз, свого часу мав бути обережнішим з демонстрацією своєї квірності та наркозалежності, страждаючи від кризи ідентичності.
Сам режисер сказав на пресконференції, що для нього це фільм насамперед про пошуки відповіді на запитання “хто я?”. Втім, замість історії героїв, глядача до цього підводять попкультурні відсилання. Наприклад пісня Шінейд ОʼКоннор, яка проспівує рядки “Цим ще я маю бути” з пісні All Apoligies.
Втім, найбільше Гуаданьїно зайнятий деконструкцією образу Деніела Крейга. Не секрет, що персона актора асоціюється насамперед з Джеймсом Бондом, тобто певною іконою маскулінності. Гуаданьїно ламає цю конотацію, пропонуючи Крейгу роль Лі, і робить це з великою долею метаіронії. Наприклад, одного дня Лі замість текіли й рому вирішує замовити мартіні — фірмовий напій Бонда. Хоча Крейг вже грав квір-персону у фільмі “Любов — це диявол”, це було в далекому 1998 році, задовго до того як актор втілив роль Бонда цілих пʼять разів.
На пресконференції Гуаданьїно зізнався, що ідея запросити Крейга на цю роль була чимось, про що "і не можна було мріяти”, і він дуже здивувався коли Крейг погодився на цю роль. Дійсно, для Крейга з його фільмографією сповненою серйозних трилерів, роль в фільмі "Квір" стала надзвичайно сміливим експериментом в його карʼєрі, який заслуговує на повагу. А щоб не псувати читачам враження від фільму спойлерами, слід лише сказати, що "Квір" це безперечно найвідвертіший фільм показаний у Венеції цьогоріч так само як і найвідвертіший фільм в карʼєрі Гуаданьїно і Крейга. Сам актор на пресконференції заявив: “Ви не гірше за мене знаєте, що немає нічого інтимного у зйомках сексу на знімальному майданчику, адже за вами спостерігає купа людей. Проте ми хотіли зробити це настільки зворушливо, реалістично та природно, наскільки це можливо”
Місцями “Квір” виглядає занадто претензійно, тому дивитися його куди складніше, ніж попередні стрічки італійського режисера. Утім, ймовірно саме так і має виглядати постійний авторський пошук. Напевно, саме ці глобальні питання ідентичності актуальні для Гуаданьїно як режисера прямо тут і зараз.
