На Венеційському кінофестивалі було представлено «Заповіт Анни Лі» – чудовий сюрреалістичний мюзикл, зосереджений на жіночій релігійній громаді 18 століття, у якому видатну роль виконала Аманда Сейфрід.
Очікуване повернення режисера Брейді Корбетта та сценаристки Мони Фастволд до конкурсної програми Венеціанського кінофестивалю не стало несподіванкою. Лише роком раніше дует представив епічну драму «Журавець» за участю Едрієна Броуді, яка отримала нагороду за найкращу режисуру, а згодом – три «Оскари». Тож було очевидно, що їхній новий проєкт також приверне увагу.
Реклама.
Дійсно, існує безліч паралелей між фільмами «Заповіт Енн Лі» та «Бруталіст». Обидва твори — це історичні біографічні драми, розділені на розділи з гучними назвами. Вони містять сильні акторські склади, захопливу музику володаря премії «Оскар» Деніела Блумберга та приголомшливі декорації. Хоча обидва фільми довгі, цікаво, що «Енн Лі» майже на півтори години коротша за «Бруталістку», яка триває понад три з половиною години. Обидві розповіді починаються енергійно, але зрештою спіткнулися у своїх заключних актах.
«Заповіт Анни Лі» розповідає про життя Аманди Сейфрід у ролі Анни Лі, засновниці шейкерської міленаристичної релігійної групи, заснованої в Англії 18 століття. Її послідовники брали участь у екстатичних танцях та співах під час богослужінь, пропагуючи целібат та жіноче лідерство. До заснування шейкерської групи Лі народила чотирьох дітей, всі з яких трагічно померли в дитинстві.
У фільмі оповідачка знялася Томасін Маккензі («Не залишай слідів», «Ейлін»), яка зображує зів'ялу послідовницю Анни з пов'язкою на оці. Фільм починається зі сцени в лісі: з-за дерев виходять шейкери, одягнені в чорні сукні та білі капелюшки, створюючи тривожну атмосферу, схожу на шабаш відьом, від якої мурашки по шкірі. Очевидно, що ця сцена є кульмінацією історії, перш ніж оповідь переміститься назад у 1736 рік — до народження Анни.
Ми дізнаємося, що вона виросла в задимленому Манчестері, з юних років працювала на бавовняних фабриках і жила під суворою владою батька. Його контроль починає слабшати, коли Енн дорослішає і починає працювати кухаркою в лазареті. У цей період вона разом зі своїм братом (Льюїс Пулман) відвідує зібрання групи, відомої як «Шейкери». Там вона спостерігає, як віруючі сповідуються, а потім піддаються шаленому танцю, сповненому оглушливих криків і неконтрольованих рухів. Ця спільнота стає для Енн новою родиною.
Танцювальні сцени, що пронизують фільм, справді трансцендентні. Сейфрід та її колеги по знімальному майданчику повністю занурюються у світ, рухаючись з одержимістю, пристрастю та відданістю. Здається, ніби персонажі тягнуться з екрану, хапаючи глядача за шию та притягуючи його до себе.
Музика також створює унікальну чарівність. Важливо уточнити для тих, хто може вагатися щодо жанру мюзиклу: цей фільм більше схиляється до того, щоб бути фільмом з піснями, ніж традиційним мюзиклом. Композиції переважно натхненні фолком, химерні та захопливі — традиційні шейкерські спірічуелс, які Деніел Блумберг майстерно переосмислив. Кілька гімнів, виконаних Сейфрід з її «ангельським» голосом, викликають спогади про класику Діснея (деякі глядачі можуть навіть згадати «Mamma Mia!»), проте саме ці моменти є найяскравішими родзинками фільму.
Невдовзі Анна зустрічає свого майбутнього чоловіка, похмурого коваля (Крістофер Ебботт), такого ж суворого та безкомпромісного, як і її батько. Вона народжує з ним чотирьох дітей, всі з яких гинуть, залишаючи її з розбитим серцем і найпохмурішим розділом її життя. Тільки її віра дозволяє їй вибратися з цієї прірви та досягти подоби святості.
Потім Анна вирушає до Америки зі своїми послідовниками, щоб знайти нових прихильників. На екрані…
Источник
