Українські наївні мозаїки, створені в період з 1950-х до 1990-х, є частиною радянського монументального мистецтва та яскравим прикладом унікального синтезу державної ідеології й народної творчості в усіх куточках нашої країни. Розповідаємо про культурну цінність наївних мозаїк як частини народної спадщини.
Новоселиця, Івано-Франківська область, автобусна зупинка
Реклама
Культурна цінність наївних мозаїк
“Ми називаємо "наївними" ті радянські мозаїки, які були створені загалом невідомими авторами, зазвичай, із матеріалів "під рукою" — тобто у створенні був рух від наявності матеріалу і бажання щось прикрасити у просторах щоденності — і вигляд яких відрізняється від вигляду мозаїк, створених професійними художниками” — таке визначення дає цьому мистецькому явищу історикиня мистецтва Поліна Байцим.
Наївні мозаїки відіграли важливу роль у створенні унікального міського ландшафту, додаючи місцевого колориту житловим районам та роблячи одноманітну архітектуру більш привабливою та людяною. Створені місцеві мешканцями, вони стали своєрідним мистецьким кодом, який дозволяє читати різних місцевостей нашої країни через призму художнього, місцями сентиментального та сповненого любові до рідною краю, вираження на стінах міст і сіл.
"Чипси: Українські наївні мозаїки, 1950–90"
У книзі "Чипси: Українські наївні мозаїки, 1950–90" фотографа Євгена Нікіфорова та історикині мистецтва Поліни Байцим видавництва ist publishing зібрано понад 100 фотографій з мозаїками невідомого авторства зі всієї України, які Нікіфоров ретельно збирав протягом 2013-2023 років. "Своєю документацією я намагаюсь привернути увагу до творів, що зникають, створити архів мозаїк, що збереглися до наших днів і цим долучитися до процесу їх збереження. Для мене це твори, які залишилися на узбіччі історії монументального мистецтва, але без них історія лишається не повною", — ділиться своїми думками фотограф.
Що таке наївні мозаїки, як вони виникли
Наївні мозаїки виникли в Україні після Другої світової війни у період, коли наша країна була частиною Радянського Союзу. Суспільство переживало складні політичні зміни: від “відлиги” за часів Хрущова до періоду “застою” при Брежнєві та перебудови під керівництвом Горбачова. Водночас, архітектурна реформа, що розпочалася в середині 1950-х, призвела до швидкого і масового будівництва нових житлових кварталів. У цих умовах виникла потреба у прикрашанні одноманітних будівель, що і сприяло розвитку мозаїчного мистецтва.
Каїри, Херсонська область, Будинок культури
На відміну від мозаїк, створених професійними художниками, наївні мозаїки часто створювалися місцевими жителями, які не мали спеціальної художньої освіти, вони виконувалися не художниками-монументалістами, а людьми, які хотіли прикрасити свій щоденний простір. Вони використовували доступні матеріали, такі як залишки кераміки або каменю, для оздоблення стін власних будинків, автобусних зупинок, кафе, магазинів, шкіл, будинків культури тощо. Ці мозаїки не проходили офіційного затвердження чи цензури, що в часи регламентованої творчості робило їх проявом індивідуальності та місцевої ініціативи.
“Багато сучасних читачів пам’ятають ці мозаїки з дитинства, такий собі чудернацький образ із минулого. Деякі з них доволі комічні, деякі трохи крінжові, а деякі зачаровують. Мені здається, що будь-які спонтанні прояви креативності у країні, де існувала політика впорядкування креативності, заслуговують уваги” — коментує Поліна Байцим. Символіка наївних мозаїк включала сцени з життя робітників, селян, зображення досягнень науки і техніки, нерідко можна було зустріти українські мотиви, сюжети та персонажів з мультфільмів тощо.
Рубіжне, Луганська область, готель і кафе "Українка"
“В роботі над своїми книжками я завжди намагаюся включати твори з усіх областей, щоб показати різноманіття мозаїки не тільки тематичну, але й регіональні відмінності та підходи” — розповідає про географію своїх фотоархівів Євген Нікіфоров.
Упередженість сприйняття та крихкість монументального мистецтва
“Мистецтво українських художників, які жили за радянських часів, залишається темою напруги, і про неї майже неможливо говорити без тисячі виправдовувань. Мені здається, що у дослідженнях мистецтва, нас ще чекає тривале побачення з 20-м століттям” — ділиться своїми роздумами Поліна Байцим. На сьогодні наївні мозаїки перебувають під загрозою зникнення. З одного боку, багато мозаїк було зруйновано під час реконструкцій та оновлення міських просторів. З іншого — ці твори часто сприймаються як пережитки радянської епохи, що не мають цінності у сучасному світі.
Велика Березна, Хмельницька область
“Упередженість українського мистецтвознавства поєднується з державними уявленнями про мистецтво, втіленими, зокрема, у законі про декомунізацію 2015 року, згідно з яким ні мозаїки, ні памʼятники не визначають як “витвори, що заслуговують збереження”” — розмірковує про вразливість публічного мистецтва, позбавленого музейного авторитету Поліна Байцим в книзі про наївні мозаїки. Збереження наївних мозаїк вимагає системного підходу, що включає в себе реставрацію, консервацію та охорону цих мистецьких творів на законодавчому рівні. Крім того, не менш важливою є популяризація та документування цього виду мистецтва.
Нікольське, Донецька область, Будинок культури
“Монументальні роботи, створені у другій половині ХХ сторіччя в Україні, — це важлива частина української культури і ми не маємо права її втратити. Я бачу майбутнє українського радянського монументального мистецтва захищеним державою від свавільного знищення, бачу його в музеях, бачу нових дослідників, які працюють над загальноукраїнським архівом монументального мистецтва” — заявляє Євген Нікіфоров.
Фотокнига “Чипси: Українські наївні мозаїки, 1950–90” та її культурне значення
“У книзі 119 мозаїк з усієї України, обирали десь приблизно із семи сотень, що Євген задокументував у своїх експедиціях. У випадках робіт на окупованих територіях, ми часто не знаємо їхню подальшу долю, за можливості, досліджуємо. Але ми також включили і ті будівлі, які ми точно знаємо, що були знищені, як готель “Українка” в Рубіжному, Луганській області” — розповідає Поліна Байцим.
Документування українського радянського мистецтва є важливим кроком у збереженні культурної спадщини. Саме тому автори книги прагнуть показати, що наївні мозаїки — це не просто елементи радянської спадщини, а й важливі культурні артефакти, які відображають самобутність і творчість простих людей.
“Основну частину наївних творів я знайшов за останні 5 років. Сконцентрувався на тих роботах, які на мою думку залишилися поза соцреалістичним каноном. Як це не дивно, але і підходячи до знайденого емоційно — коли я розпочинав роботу, то зосередився на пошуках “найвідоміших, найвизначніших, наймонументальніших”, ніби окреслюючи їх важливість. Але згодом прийшов до того, що поза увагою мистецтвознавців лишаються сотні творів, які створені художниками аматорами або ж були халтурою. Саме про останні хотілося розказати” — ділиться про процес пошуку та дослідження Євген Нікіфоров. У книзі автори закликають до переосмислення їхнього значення та необхідності збереження, особливо в контексті сучасних змін міського ландшафту України.
Михайлівка, Вінницька область, Будинок культури
“Я намагаюся наголосити на тому, що українська історія мистецтва має розширити визначення національної спадщини XX століття й переглянути усталений історичний наратив” — заявляє Поліна Байцим. Тож фотокнига “Чипси: Українські наївні мозаїки, 1950–90” не тільки документує історичну цінність наївних мозаїк, але й стимулює подальші дослідження у цій сфері, розширюючи дискусію про те, що ми вважаємо культурною спадщиною і як ми повинні її зберігати.
Текст: Леся Пахарина
