Американська зірка кіно Аманда Сейфрід вражає глядачів низкою резонансних кінопрем’єр поточного року. Поза знімальним майданчиком вона обирає спокійне родинне життя на своїй усамітненій фермі. Команда Vogue отримала можливість зазирнути у її приватний світ.
Реклама.
Аманда Сейфрід запропонувала зустрітися в затишному закладі громадського харчування, розташованому в північній частині штату Нью-Йорк. Кілька років тому разом із чоловіком, актором Томасом Садоскі, та їхніми двома дітьми, вона оселилася на фермі в сільській місцевості, неподалік від гірського масиву Катскілл. Заклад, обраний для інтерв’ю, видніється на пагорбі, звідки відкривається чудовий вид на живописні угіддя та лісові масиви. Акторка з’являється у дверях — тендітна, нагадує підлітка, без косметики, з розпатланим світлим волоссям, ще вологим після душу. Вона тепло вітається з персоналом.
Вона відразу ж розкриває кілька важливих аспектів своєї особистості. Не любить скаржитися (тому лише мимохідь згадує про свій травмований меніск, який завдає їй значного дискомфорту). Визнає, що схильна до гіперконтролю: навіть під час нашої розмови, не відводячи погляду, вона намагається стабілізувати наш стіл — підкладає пакетики замінника цукру Sweet’N Low під хитку ніжку. Називає себе приземленою людиною та зізнається, що найбільше насолоджується дозвіллям, проведеним з родиною та найближчими друзями. Саме тому, замість амбітного Лос-Анджелеса чи метушливого Нью-Йорка, вона обрала віддалену ферму неподалік.
Минулий рік видався для акторки надзвичайно продуктивним. Її нові кінороботи продемонстрували повний спектр її обдарування. Сьогодні Аманда втілює на екрані персонажів, що ризикують і складні, що є повною протилежністю до легковажних ролей, які вона виконувала на початку кар’єри у стрічках “Погані дівчиська” (2004) та “Mamma Mia!” (2008). У 2021 році Сейфрід була номінована на премію “Оскар” за найкращу жіночу роль другого плану — вона зіграла зірку німого кіно Меріон Дейвіс у біографічній стрічці Девіда Фінчера “Манк”, присвяченій сценаристу Герману Манкевичу. Рік потому вона здобула нагороду “Еммі” за головну роль шахрайки-підприємниці Елізабет Голмс у серіалі Hulu “Вибула”. Минулого року вона втілила образ поліцейської з Філадельфії, яка протистоїть опіумній мафії, у восьмисерійній драмі “Довга яскрава річка” від стрімінгової платформи Peacock.
На початку поточного року на великі екрани вийшов фільм “Служниця” — гучна стрічка Пола Фейга, знята за мотивами однойменного роману-бестселера Фріди Макфадден. Сейфрід грає Ніну — тривожну, заможну роботодавцю покоївки Міллі (в цій ролі Сідні Свіні). “Гра Аманди повністю змінює фільм, — зазначає режисер. — Якби ця роль дісталася менш досвідченій акторці, вона могла б виявитися надто поверхневою, але Сейфрід надає їй життєвої сили та глибини”. Дійсно, її Ніна викликає змішані почуття — глядач одночасно заздрить їй, боїться, ненавидить, шкодує, і врешті-решт навіть захоплюється. Планується, що продовження цього трилера буде знято цього року.
Проте, головним акторським досягненням Сейфрід вважається втілення образу засновниці релігійного руху XVIII століття Анни Лі у музичній стрічці режисерки Мони Фаствольд “Заповіт Енн Лі”, яка вийшла на екрани в березні. За цю роль акторка отримала номінацію на “Золотий глобус”. Ця глибоко феміністична картина розповідає історію видатньої жінки — релігійної діячки епохи становлення Сполучених Штатів.
За кілька днів до нашої зустрічі з Сейфрід, я спілкувалася з режисеркою “Заповіту Енн Лі”, Моною Фаствольд, у кафе “Рукола” в бруклінському районі Берум-Гілл. Мона — неземної краси жінка з платиновим волоссям, вражаюче спокійна порівняно з жвавою, як ртуть, Сейфрід. Норвежка за походженням, вона була захоплена історією Анни Лі, іммігрантки з Великої Британії, яку загальна американська аудиторія майже не знає. “Це одна з перших феміністок Америки”, — підкреслює вона.
Енн Лі, яка була неписьменною робітницею та куховаркою, у 1758 році приєдналася до секти шейкерів — послідовників християнства, які проводили богослужіння, супроводжувані співами гімнів та танцями, що супроводжувалися тремтінням, звідки й походить їхня назва. Після народження та втрати чотирьох дітей Енн Лі проходила лікування у психіатра і згодом оголосила себе провидицею. У 1774 році вона зібрала групу своїх прихильників, орендувала корабель, що ледве тримався на воді, і вирушила з Великої Британії до північно-східного узбережжя Америки. Там вони заснували поселення в тихому містечку Ніскаюна, що знаходиться трохи більше ніж за годину їзди від ферми, де зараз мешкає Сейфрід. Шейкери дотримувалися целібату та пропагували жіноче лідерство. Матінка Енн була турботливою, але водночас авторитарною, вважала парафіян своїми дітьми і збирала паству аж до своєї смерті у 1784 році.
“У вісімнадцять років мене вже впізнавали, але це не була історія про раптову славу, я не прокинулася суперзіркою”
Сцени, зняті на тлі епічних пейзажів у фільмі Мони Фаствольд, порівнюють з полотнами Караваджо. Однак, мабуть, найсильніше враження справляють неземні мелодії оригінальних шейкерських гімнів, аранжованих Деніелом Блумбергом — композитором, який написав музику до оскароносної драми Бреді Корбета “Бруталіст”. Екстатичні танці, які шейкери виконували під час своїх ритуалів, поставила близька подруга режисерки, американська хореографка Селія Роулсон-Голл: Мона прагнула надати їм тваринної експресії.
Сейфрід і Фаствольд знайомі вже тривалий час, проте їхня спільна робота відбулася лише одного разу — над серіалом Apple TV “Переповнена кімната” у 2023 році. У напруженому трилері, написаному Аківою Голдсманом, Аманда грає клінічну психологиню, яка працює зі злочинцем, що страждає на множинний розлад особистості (його роль виконав Том Голланд). У “Заповіті Енн Лі” Сейфрід отримала максимальну свободу творчості. “Вона беззаперечно мені довіряє, — каже Фаствольд, — і це найкращий подарунок для режисера”.
Зйомки стрічки проходили влітку 2024 року в Угорщині, а деякі епізоди були зняті у Швеції та в селі Ханкок Шейкер, штат Массачусетс. “На знімальному майданчику панувала тепла, турботлива атмосфера”, — згадує Фаствольд. Акторка Томазін Маккензі, яка грає одну з найближчих подруг Анни Лі та виступає оповідачкою фільму, зізнається, що цей проєкт відрізнявся від інших — усі члени команди запросили на знімання свої родини.
Останні тижні, коли близькі повернулися до США, а команда завершувала роботу, Аманда згадує з особливою теплотою: “Ми багато обіймалися — моя героїня в реальному житті також жила в турботливому оточенні. Ми відчували себе просто матерями, жінками та митцями, які сумували за своїми родинами, підтримували та розважали одна одну. Останні два тижні ми жили разом з Моною: я прокидаюся вранці, а поруч запалена свічка та маленька музична колонка, з якої лунає джаз”.
Незважаючи на успішну кар’єру, найважливішим для Аманди залишається родина. Вона називає себе “домувальницею” і планує свій робочий графік так, щоб якомога частіше перебувати вдома. “Це привілей, яким я користуюсь сьогодні, — пояснює Сейфрід. — Заради кіно я готова на все, але в п’ятницю, суботу та неділю я повинна особисто вкладати дітей спати. Це мене живить”.
Сейфрід почала зніматися в телевізійній рекламі у віці десяти років. “Мама палко підтримувала її, — розповідає старша сестра акторки Дженні, — витрачала багато часу, відвозячи її на прослуховування”. Першу роль Аманда отримала у 15 років, а незабаром знялася в культовій комедії “Погані дівчиська”. Чи було важко дорослішати на очах у прискіпливої громадськості? “У вісімнадцять років мене вже впізнавали, але це не була історія про раптову славу, я не прокинулася суперзіркою”, — знизує плечима Аманда. Я зауважую, що навіть вісімнадцять — це досить ранній вік для популярності. “Але я не була знаменитістю”, — заперечує вона.
“Заради кіно я готова на все, але у п’ятницю, суботу та неділю я повинна особисто вкладати дітей спати. Це мене живить”
Її однолітки, такі як Ліндсі Лохан, жили на публіці та відкрито боролися з алкогольною залежністю, дисморфією та депресією. Сейфрід зіткнулася з іншим викликом — у 19 років їй діагностували обсесивно-компульсивний розлад. “Я жила в Марина-дель-Рей, Каліфорнія, знімалася в серіалі “Велика любов”. Мамі довелося взяти відпустку і переїхати до мене з Пенсильванії на місяць. Мені зробили сканування мозку та призначили медикаменти, які я приймаю щовечора дотепер”.
У Сейфрід завжди були теплі стосунки з рідними — сестра жила з нею в Лос-Анджелесі та працювала її асистенткою. “У мене небагато відомих друзів”, — зізнається акторка. Вона давно товаришує зі своєю візажисткою Стефані Пасіков та агенткою Еббі Блустоун, яка допомогла їй знайти ферму 12 років тому. “Ми з Еббі разом з 16 років, а це велика рідкість. Ми сваримося як сестри, і вона знає про мене більше, ніж я сама”. З чоловіком вона познайомилася у 2015 році — вони разом брали участь у бродвейській постановці “Шлях, який нас веде” режисерки Лі Сільверман.
Власниця ресторану, де відбувається наша зустріч, підходить до столика; вони з Амандою жваво спілкуються, ніби давні приятельки. Акторка згадує про корову, яку помітила кілька днів тому неподалік своєї ділянки. Рестораторка дивується: корів заборонено випасати біля дороги. “Вона стояла під деревами, — уточнює Аманда, і рішуче додає: — Там точно була корова. Руда!” Коли офіціантка повертається з порцією шоколадного печива, Сейфрід вказує в далечінь і весело вигукує: “Знову там якась клята корова. Бачите? Я її не вигадала”.
На сімейній фермі Сейфрід і Садоскі тримають курей (“Люди нам їх просто дарують”), качок (“Одну минулої ночі хтось з’їв — мабуть, лисиця”) та кіз. Крім того, тут знаходять притулок врятовані тварини. Є коти — двох нещодавно привезли зоозахисники (“Один такий старий, що в нього постійно діарея, але він усе ще муркоче, коли їсть”). Є 16-річний австралійський бордер-коллі Фінн (“Великий хлопчик, досі бігає як скажений”). Є поні, віслюк і шестеро коней — Аманда перераховує їхні клички. “Зазвичай до нас потрапляють старі та кульгаві”, — каже Сейфрід. Іноді вона катається верхи, але найбільше любить просто обіймати коней.
Діти відвідують місцеву сільську школу: п’ятирічний Томас навчається в підготовчому класі, а дев’ятирічна Ніна Рейн — у третьому. Чи розуміють вони, чим займається їхня мати? Акторка вагається: “Мій світ обертається дуже швидко — щодня безліч справ. Іноді мені складно навіть пояснити, чим саме я займаюся. Але я завжди даю їм чітко зрозуміти, що насправді воліла б бути вдома з ними”. Водночас Сейфрід прагне, щоб її рідні знали: вона любить свою роботу. “Я акторка, і в мене це непогано виходить, чи не так?”
Її життя надзвичайно насичене. Минулого літа Аманда знялася у фільмі “Життя та смерть Вілсона Шедда” режисера Тіма Блейка Нельсона. Наразі вона продюсує документальну стрічку, про яку обіцяє розповісти пізніше, а також працює над анімаційною версією “Попелюшки” для Netflix. І, звісно, займається просуванням фільму “Заповіт Енн Лі”.
Наприкінці тривалого обіду Сейфрід зізнається: вона народжена для співу і щаслива, що мала таку можливість у цьому мюзиклі. Спочатку шейкерські гімни давалися непросто: “Я не відчувала їх, але одного разу мені спало на думку: це має йти зсередини. Анна співає, щоб наблизитися до Бога. Мені довелося навчитися співати зсередини — і тоді вже не мало значення, як це звучить”.
Сейфрід розповідає, як записувала в Лондоні одну з пісень для фільму разом з композитором Деніелом Блумбергом і корейською віолончелісткою Оккьонг Лі. “Я співала тілом, а не голосом. Яке це було захоплення!” На мить вона замислюється і додає: “Ця робота змінила мій світогляд — відтоді я намагаюся слухати світ інакше”.
Фото: Eddie Wrey
Стиль: Jorden Bickham
Текст: Клер Мессуд