Поділитися
12 лютого на екрани України виходить один із найбільш очікуваних фільмів поточного року — кінематографічна адаптація роману Емілі Бронте “Грозовий перевал”. Варто зазначити, що костюми для цього кінотвору викликали неабиякий резонанс, чого давно не траплялося. Розгляньмо їх детальніше.
Про кіноадаптацію Емілі Феннелл
Важко пригадати, коли востаннє костюми для кіно спричиняли стільки галасу та дискусій, як вбрання, створені дворазовою володаркою премії “Оскар” Жаклін Дюрран для “Грозового перевалу” режисерки Емілі Феннелл. Можливо, згадати лише “Барбі” Ґрети Ґервіґ, де за гардероб так само відповідала Дюрран. Раніше вона створювала образи для Крістен Стюарт у вбраннях від Chanel у стрічці “Спенсер”, проєктувала бальні сукні для сестер Марч у “Маленьких жінках”, а також знакові луки Кіри Найтлі у фільмах “Гордість і упередження” та “Спокута”. Зелена сукня з останньої картини й досі фігурує у списках найобговорюваніших образів в історії кіно.
Тож цілком логічно, що Феннелл та Марго Роббі (яка виконує роль Кеті, а також виступає продюсеркою стрічки та вже співпрацювала з Дюрран над “Барбі”) запросили британську дизайнерку до роботи над своїм масштабним проєктом. Навряд чи вони могли передбачити, що костюми стануть предметом обговорень ще задовго до прем’єри. Щойно в мережі з’явилися перші розмиті фотографії знімального процесу, зроблені папараці, інтернет вибухнув: користувачі завзято дискутували про історичні неточності та сміливу, майже ексцентричну стилістику.
Проте творча команда залишається непохитною. Їхній “Грозовий перевал” від самого початку задумувався як фантазійна мара, де історичні алюзії легко переплітаються з глянцевою сучасністю. Судячи з перших трейлерів, ця Кеті — не стримана брюнетка у тьмяних сукнях, що блукає вересовими пустками. Навпаки, це життєрадісна блондинка в корсетах, що нагадують вбрання німецьких доярок, у сяючих “шоустоперах” та сонцезахисних окулярах, гідних Елтона Джона. Її партнери також руйнують стереотипи: Джейкоб Елорді втілює похмурого Хіткліфа, Елісон Олівер — янгольську Ізабеллу Лінтон, Хонг Чау — стриману, сталеву Неллі Дін, а Шазад Латіф — самовпевненого Едгара Лінтона.
Напередодні релізу, запланованого на 12 лютого, майже до Дня закоханих, Дюрран демонструє американському Vogue ексклюзивні деталі своєї роботи та розповідає про ключові образи: від прозорого вбрання для шлюбної ночі до легендарної “латексної сукні”, яка викликає стільки розмов.
Реклама.
“У нас був калейдоскоп епох”
За словами Дюрран, коли вони зустрілися, Феннелл вже рік чи більше збирала візуальні референси: епоха Тюдорів, 1950-ті роки, сучасна мода — все в одному настроєвому міксі. На мудбордах поруч розміщувалися історичні портрети, музейні експонати одягу, архівні фотографії, вінтажні речі та колекції сучасних дизайнерів. Також були присутні впливи Mugler та Alexander McQueen — не як прямі цитати, а як естетичний напрямок.
“Наші референси охоплювали широкий спектр: від єлизаветинської, георгіанської та вікторіанської епох — до живопису, історичного одягу, сучасної моди та екранних інтерпретацій костюмів у фільмах ХХ століття. Завдання полягало в одному — об’єднати цей хаос в єдину візуальну мову, яка б розповідала історію”, — пояснює художниця.
Перша поява Кеті
Сукня в традиційному німецькому стилі (що може викликати асоціації з образами офіціанток на фестивалі “Октоберфест” у Німеччині) і яка вже стала інтернет-мемом, — це перший дорослий образ героїні Кеті. Вона цілеспрямовано балансує між історичним костюмом, сучасною модою та гламуром золотого віку Голлівуду. Це свідомо театральна, майже нереалістична річ — і саме в цьому полягає її привабливість. Одним із джерел натхнення для сукні послужив образ акторки Мішель Мерсьє в ролі Анжеліки у фільмі “Анжеліка, маркіза ангелів” 1964 року.
Весільне вбрання та прикраси від Chanel
Натхненням для весільної сукні Кеті стали портрети німецького художника середини ХІХ століття Франца Ксавера Вінтергальтера та силуети дизайнера Чарльза Джеймса — поєднання вікторіанської розкоші та архітектурної елегантності 1950-х. Вбрання виглядає так, ніби зійшло зі старовинного полотна, водночас зберігаючи сучасну динаміку.
Під час шлюбної ночі Кеті демонструє дуже несподіваний образ. Ідея цієї сукні виникла завдяки дивній фотографії 1950-х років: жінка, загорнута в целофан, немов подарунок. Дюрран переосмислила цей образ як символ — Кеті дарує подарунок самій собі. Матеріал сукні — ультраблискуча синтетика.
Крім того, у фільмі можна побачити вінтажні прикраси Chanel — зокрема, як аксесуари для волосся. Бренд Chanel відкрив для команди свої архіви. Вінтажні брошки та інші прикраси були вшиті безпосередньо у волосся та костюми Роббі. Історичні за духом, але зухвало сучасні — саме те, що потрібно для образу Кеті, розповідає Дюрран.
Про ту саму “латексну” сукню
Насправді це не латекс, а надзвичайно блискуча, синтетична, пластифікована сучасна тканина. Червоний колір є ключовим для Кеті протягом усього фільму, і вона носить кілька сяючих речей. Одна з них — сукня з пишною червоною спідницею, що нагадує латексну, та білою блузою. “Ми використали цей образ у сцені, де хотіли поєднати сукню та декорації у справді штучний і дуже стилізований спосіб, адже там є ця гумована, блискуча червона підлога. Вони ніби зливаються між собою, а стіни бібліотеки білі, як її блузка”, — зазначає Дюрран.
Про капелюхи та символізм
Величезний солом’яний капелюх із зображенням падаючих зірок, хутряна шапка на Різдво, численні готичні хрести та ланцюги — все це додає образу Кеті нотку гротеску, казковості та бунтарства.
Про образ Хіткліфа у виконанні Джейкоба Елорді
Хіткліф у виконанні Елорді має більш історично вивірений, майже георгіанський вигляд: він носить темні кольори, білі сорочки та довге чорне пальто. Це образ романтичного “байронічного” героя. “Ми взагалі не зображуємо конкретний історичний період — ми просто обираємо образи чи стилі, які нам подобаються для кожного персонажа”, — зізнається Дюрран.
Про інших персонажів
Щодо інших персонажів фільму, то робота над їхніми образами значною мірою базувалася на історичному періоді, ніж у випадку Кеті, — зокрема на моді 1860-х років, яка вирізнялася складним оздобленням тканин, активним використанням мережива та бантів як декоративних елементів. Так, Ізабелла Лінтон нагадує ляльку: у рожевих сукнях із бантиками та мереживом — це ніби перебільшена версія моди 1860-х. Неллі Дін також отримує більше текстур та вишивки, щоб органічно вписатися в барокову естетику фільму.
А ось брутальний Едгар Лінтон — демонстративно “нетрадиційний”: він носить блискучі тканини, а його стиль можна охарактеризувати як показна розкіш, адже Едгар уособлює нові багатства, які кричать голосніше за історичну достовірність.