Фільм “Блаженні” режисера Андрія Лисецького єдиний український кінотвір, який потрапив до міжнародного конкурсу фестивалю Docudays UA. Ця пронизлива стрічка показує, як змінюється група українських митців під впливом повномасштабного вторгнення. Головними героями стали художники Нікіта Кадан, Михайло Алєксєєнко, Данило Немировський та Антон Гурін.
Реклама.
Кінокритикиня Настя Тимусь обговорила з режисером вибір героїв для фільму, значення мистецтва у переломні історичні моменти та роль документалістики у збереженні досвіду, який не завжди висвітлюється у новинах.
“Для мене блаженні — це люди, сповнені пристрасті до певних ідей та концепцій, — пояснює Андрій Лисецький, режисер, який вже здобув визнання своїм документальним дебютом “Земля Івана”. — Ідеї керують світом, тому ці люди певною мірою формують майбутнє. Звісно, назва також має певну іронічну конотацію”.
Попередня робота Лисецького була присвячена Івану Приходьку, одному з останніх народних художників України. Цей митець-самоук створює наївне та щире мистецтво у своїй скромній сільській хаті, не зважаючи на правила та ієрархії мистецького світу. “Земля Івана”, насичена світлом, кольором та внутрішньою свободою, суттєво відрізняється від нового творіння режисера.
“Хоча обидва фільми пов’язані з художниками, вони кардинально різні, — ділиться Лисецький. — Робота над “Блаженними” допомогла мені зрозуміти, що образотворче мистецтво в широкому сенсі має значно більше виразних можливостей для відображення досвіду катастрофи. Воно спілкується універсальною мовою, яку майбутні покоління зможуть зрозуміти навіть без глибокого знання контексту”.
У центрі уваги “Блаженних” — відомі українські митці: художник Нікіта Кадан, майстер інсталяцій та скульптор Михайло Алєксєєнко, реставратор Антон Гурін, який вступив до лав Нацгвардії, та художник Данило Немировський, що пережив перші тижні повномасштабного вторгнення в Маріуполі. При відборі героїв для фільму Лисецький свідомо шукав не спільність, а радше відмінності.
“Для мене було важливо, що такі різні особистості шукають відповіді на питання про основи мистецтва в умовах війни. Кожен з них має свій темперамент, життєвий шлях та художній стиль”, — зазначає режисер.
Лисецький спостерігає за своїми героями у просторі, що поєднує мистецтво та буденність, розмови про роботу, особисті втрати та поступове усвідомлення нової реальності. Режисер дозволяє глядачеві зануритися в споглядання, не намагаючись виділити одну історію чи одну відповідь як визначальну. Натомість, фільм фіксує сам процес переживання часу. Війна поступово, але невідворотно, проникає у думки, дії та твори, змінюючи не лише творчі практики, а й саме бачення світу.
Зйомки “Блаженних” розпочалися у березні 2022 року. Поштовхом до створення фільму стала одна з поїздок Києвом у перші тижні повномасштабного вторгнення. Тоді Андрій Лисецький долучився до доставки бронежилетів, придбаних за сприяння європейської кіноспільноти для українських кінематографістів. Забравши партію на кордоні, він доправив її до Києва і розвозив колегам. Під час однієї з таких поїздок режисер завітав до майстерні знайомого художника — саме ця зустріч згодом стала початком роботи над “Блаженними”.
“Лише під час монтажу, коли я переглянув матеріал першого знімального дня у березні 2022 року та порівняв його з фінальними сценами, я по-справжньому побачив, наскільки змінилися хлопці. І це стосується не лише зовнішнього вигляду. Ментальні та емоційні трансформації, а подекуди й справжні метаморфози, були колосальними”, — згадує Лисецький.
Вже після завершення зйомок один із героїв стрічки — реставратор Антон Гурін, який з перших днів повномасштабного вторгнення вступив до лав Національної гвардії України, — загинув на Покровському напрямку. Будучи одним із найвидатніших реставраторів свого покоління в Україні, він відновив десятки значущих творів та монументальних об’єктів, зберігаючи культурну пам’ять для прийдешніх поколінь.
“Людська пам’ять — мінлива. Саме тому мистецтво відіграє ключову роль у збереженні нашого культурного та історичного досвіду. Без цього ми, як українці, не зможемо існувати”, — стверджує режисер.
“Блаженні” як кінотвір і як документ функціонує на кількох рівнях одночасно: митці прагнуть осмислити та закарбувати досвід війни у своїх роботах, режисер документує їхні пошуки та зміни, а сам фільм стає ще одним свідченням епохи. У просторі, що об’єднує мистецтво, документалістику та особистий досвід, твір Андрія Лисецького зберігає як самі події, так і людей, які намагаються знайти для них форму, образ та мову.