Соняшники — це символи добробуту, сили та оптимізму. Їхні жовтогарячі барви стали натхненням для боротьби та творчості. Вони є символами України і окрасою полотен великих майстрів.
Катерина-Анрієт Бельє (1614– 1689)
Катерина-Анрієт Бельє (1614 -1689)
Реклама
З моменту, коли соняшник висадили на європейському континенті, ця рослина одразу потрапила на картини, на яких зображали все: від дітей до королівських осіб. Соняшник любили королі Карл I та Людовик XIV. Людовик XIV взагалі назвав соняшник своїм символом. На багатьох картинах, французької королівської родини та їх близького оточення, зображені соняшники як елементи в одязі або як частина декорації. Катерина-Анрієт Бельє, баронеса де Бове була французькою придворною, яку найбільше згадують як першу коханку короля Франції Людовика XIV зображена з пишним букетом соняшників на полотні придворного художника.
Ван Гог, “Три соняшники у вазі” (1888)
Ван Гог, “Три соняшники у вазі” (1888)
Першою з культових картин Вінсента Ван Гога, створених в Арлі, є “Три соняшники у вазі” (1888). Тут художник демонструє приголомшливий і яскравий поворот від зрізаних і зів’ялих квітів, які він малював у Парижі, до яскраво-жовтих соняшників в зеленій вазі на бірюзовому тлі. У той час як задники на його паризьких картинах не привертали уваги, а ця бірюзова стіна позаду букета забезпечує чудовий контраст і ще більше підсвічує атмосферу картини. Для Ван Гога ці жовтогарячі квіти символізували вдячність, життєву силу та кругообіг життя, тому він повертався до них на різних етапах життя.
Поль Ґоґен, “Художник соняшників” (1888)
Поль Ґоґен, “Художник соняшників” (1888)
Вінсент Ван Гог прагнув, щоб його знали як художника соняшників , і його творча спадщина досягли цієї асоціації. Однак “Художник соняшників” (1888) намалював не Вінсент Ван Гог, а його сусід по кімнаті та колега-художник Поль Ґоґен. Ця картина показує, як Ван Гог працює над черговим полотном з соняшниками. Голландський художник-постімпресіоніст мешкав з Ґоґеном в орендованому будинку, відомому як Жовтий дім в Арлі (Франція), протягом деякого часу в 1888 році до серйозної сварки в грудні того ж року, під час якої Ван Гог відрізав собі вухо. Ця подія спонукала Ґоґена виїхати з будинку та повернутися до Парижа.
Клод Моне “Букет соняшників” (1881)
Клод Моне, “Букет соняшників” (1881)
У листопаді 1888 року Ван Гог писав: “Днями Ґоґен казав мені, що він бачив картину Клода Моне із зображенням соняшників у великій японській вазі, дуже гарну. Але моя йому більше подобається. Я не такої думки”. Раніше критики хвалили “жвавість і сміливість” техніки Моне, коли він показав полотно із зображенням соняшників, що росли вздовж стежки до його саду в Ветеї, на виставці імпресіоністів 1882 року.
Ґустав Клімт, “Соняшник” (1907)
Ґустав Клімт, “Соняшник” (1907)
Вважається одним із кращих ліричних творів художника, присвячених природі. Клімт помістив соняшник на широкий п’єдестал з лугових квітів, близько до переднього краю картини так, щоб він займав всю її центральну частину. Наближений до глядача компактний задній план надає соняшнику додаткової величі. Крім незвичайної композиції митець застосовує нову живописну техніку: темні фарби насичених зелених і червоних відтінків нанесені густо й перекривають одне одного, квіти оформляються не одним рухом руки, а кількома мазками. Жіночий образ рослини навіює асоціацію із серією знімків подруги художника Емілії Флеге в широких строкатих сукнях власного крою, створених самим Клімтом.
Френк Бренґвін, “Соняшники” (початок XX століття)
Френк Бренґвін, “Соняшники” (початок 20 століття)
” Соняшники ” Френка Бренґвіна — це вибух кольорів, який передає вібрацію улюбленої рослини. Художник аж ніяк не був новаторським чи сміливим у своїй темі, коли вирішив намалювати ці квіти. Хоча, безсумнівно, натхненний давньою традицією малювання соняшників, Бренґвін переосмислює цю тему через власний унікальний стиль. Адже він працював дизайнером у провідного художника руху мистецтв і ремесел Вільяма Морріса. Замість формально структурованого листя, яке він зображав у текстильних візерунках для Морріса, ці соняшники — дикі та вільні, але від цього не менш красиві.
Катерина Білокур, “Щастя” (1950)
Катерина Білокур, “Щастя” (1950)
Зображала Катерина Білокур на своїх полотнах переважно квіти. Так любила вона їх, відчувала їхню красу: “Ой, які ж ви гарні, квіточки мої, діточки, красунечки ви мої. Я на вас ніколи не надивлюся, я вами не налюбуюся”. Сама ніколи не зривала квітів, бо вважала, що зірвана квітка – вже не квітка. І тому малювала вона, виходячи в поле, в садок чи з пам’яті. В цих численних квітучих композиціях часто можна побачити соняшники.
Девід Гокні, “30 соняшників” (1996)
Девід Хокні, “30 соняшників” (1996)
Перед тим як почати молювати “30 соняшників”, Хокні відвідав дві виставки, які виявилися тектонічними: Клода Моне, в Художньому інституті Чикаго та ретроспективу Йоганнеса Вермеєра в Мауріцхейсі в Гаазі. Схвильований і пожвавлений, він знову взяв пензля з новою силою та наполегливістю, приділяючи безпрецедентну увагу живописній текстурі та зміненим тонам. Квіткові картини 1996 року відрізняються від решти творчості Хокні: вони починають дивовижний діалог з Моне, Ван Гогом, Ґоґеном, а також ранніми художниками, такими як Вермеєр і голландські майстри Золотого віку.
Текст: Оксана Багрій
