Народжена в Одесі, Соня Делоне стала однією з провідних фігур європейського авангарду, продемонструвавши, що мода може слугувати повноцінною мовою мистецтва. Саме цій спадщині присвячено виставковий проєкт “Ода Соні”, що відкрився в Музеї сучасного мистецтва Одеси до 140-річчя від дня народження мисткині. Виставка повертає Соню Делоне до міста, з якого почалася її історія, і показує, чому її концепції симультанізму, руху, форми та зв’язку мистецтва з буденним життям залишаються актуальними для сучасної моди та візуальної культури.
Соня Делоне, “Simultaneous Dresses”, 1925 Полотно, олія. 146 × 114 см. Museo Nacional Thyssen-Bornemisza, Мадрид
Коли у 1925 році на Міжнародній виставці декоративного мистецтва в Парижі публіка вперше побачила Boutique Simultané Соні Делоне, межа між живописом і модою остаточно зникла. Сукні, пальта, шарфи, навіть автомобіль — все було оздоблено тими самими ритмічними кольоровими дисками, які раніше існували лише на її полотнах. Це був новий погляд на тіло, тканину та колір — погляд, що через століття виявляється напрочуд сучасним. Куратори Музею сучасного мистецтва Одеси Андрій Сігунцов та Анна Мороховська пропонують розглядати творчість Соні Делоне не як відголосок минулого, а як інструмент для осмислення сучасності.
Соня Делоне, Boutique Simultanée, 1925 Фасад та вітрина, міст Александра III, Париж
Реклама.
Соня Делоне, одеситка, яка здобула визнання в Парижі, належить до того покоління митців, чия біографія сама собою є подорожньою картою європейського модернізму. Однак серед численних імен авангарду її постать особлива: вона була однією з небагатьох, хто свідомо й послідовно розмивав кордони між “високим” і прикладним мистецтвом. Для неї сукня, обкладинка книги, театральний костюм і абстрактна картина були елементами одного художнього висловлювання.
Що таке симультанізм — і чому він актуальний сьогодні
Симультанізм — це концепція, яку Соня та її чоловік Робер Делоне розробили на початку 1910-х років, базуючись на оптичних теоріях Мішеля Ежена Шеврьоля про одночасний контраст кольорів. Ідея є одночасно простою і радикальною: кольори існують не ізольовано, а у взаємодії. Червоний поруч із зеленим сприймається інакше, ніж червоний поруч із синім. Око бачить не окремі плями, а їхні співвідношення — саме ці співвідношення створюють відчуття руху, ритму, вібрації простору.
Робер Делоне, Rythme, Joie de vivre, XX ст. Полотно, олія. Центр Помпіду, Париж
Якщо кубізм розкладав об’єкти на грані, а футуризм фіксував швидкість через повторення силуетів, то симультанізм робив дещо інше — він переносив динаміку в саму суть кольору.
Чому це важливо?
Соня Делоне однією з перших усвідомила: якщо живопис — це поле взаємодій, то одяг може бути таким самим. Тіло в русі — це найприродніший носій симультанного ефекту. Коли жінка йде вулицею в симультанній сукні, кольорові диски на тканині змінюють свої співвідношення з кожним кроком; форма тіла стає частиною композиції; світло й рух стають співавторами. Це кардинально відрізняється від того, що робили багато послідовників — митці, які просто переносили свої картини на тканину. У Делоне не було “принтів з картин”. Була єдина пластична мова, яка однаково органічно існувала у форматі полотна, шарфа, інтер’єру або театрального костюма.
Висока мода як художній жест
Симультанні моделі Делоне були значно вишуканішими та орієнтованими на індивідуальну клієнтуру. Делоне зазвичай використовувала дорогі тканини ручного ткацтва; насичені яскраві кольори, що миттєво привертають увагу; а також індивідуальне виробництво. Її моделі пропонували привабливість високого мистецтва, перенесеного у сферу haute couture, і були призначені для жінок вищого класу, які прагнули зв’язку з модерним мистецтвом як частини власного стилю.
Серед її клієнток — Глорія Свенсон, Ненсі Кунард, акторки та світські дами 1920-х років. Делоне пропонувала їм спосіб бути сучасними. Носити її сукню означало декларувати свою приналежність до нового мистецтва, до ритму великого міста, до жінки нового типу — незалежної, активної, інтелектуальної. У цьому її радикальність. Якщо Поль Пуаре звільнив жіноче тіло від корсету, а Шанель надала йому новий мінімалістичний кодекс, то Делоне зробила третій крок: вона перетворила одяг на середовище мистецького досвіду. Її сукня не “прикрашала” — вона формувала простір навколо жінки.
Сучасні дизайнери, що мислять як художники
У сучасному світі моди також є дизайнери та бренди, для яких мода та сучасне мистецтво йдуть поруч. Вони, як і Делоне колись, залишаються в царині “високої моди”, проте сміливо поєднують її з мистецтвом. Аналізуючи їхні роботи, ми справді можемо знайти паралелі з різними художніми стилями.
Comme des Garçons осінь-зима 2021/2022
Першою, хто одразу спадає на думку, є легендарна Рей Кавакубо — засновниця Comme des Garçons. Її дизайни, в яких вона деконструює саме поняття краси, відмовляючись від суворих стандартів, дуже близькі до філософії сучасного мистецтва. Це не просто бунт, а переосмислення — створення нової естетики через асиметрію, незавершеність, навмисні “недоліки”. Колекція Body Meets Dress, Dress Meets Body 1997 року з її викривленими силуетами могла б бути представленою в музеї поруч із роботами Луїз Буржуа.
Жан-Шарль де Кастельбажак, Tribute to Comic Strips. Для балетної трупи Паризької опери, 1982
Жан-Шарль де Кастельбажак обирає інший шлях — він активно використовує добре знайомі образи з масової культури. Його витвори насичені яскравими кольорами та графічністю; у цьому його роботи близькі до поп-арту. Він буквально цитує Кіта Гарінга, Енді Воргола, мультиплікаційних персонажів — і перетворює їх на носійний культурний коментар.
Інший приклад — Schiaparelli, історичний Будинок моди, який сьогодні переживає відродження. Його естетика, започаткована Ельзою Скіапареллі, нерозривно пов’язана із сюрреалізмом. Співпраця дизайнерки із Сальвадором Далі колись змінила уявлення про межі моди, а сучасні колекції бренду під керівництвом Даніеля Розберрі продовжують цю лінію через фантазійні силуети, символізм і театральність — золоті анатомічні аплікації, маски-обличчя, барокові форми, що балансують між одягом і скульптурою.
Schiaparelli Couture весна-літо 2022
Schiaparelli Couture весна-літо 2022
Усі ці імена об’єднує головне: для них мода — це не виробництво речей, а форма мистецтва. Саме в цьому сенсі вони продовжують шлях, окреслений колись Сонею Делоне — перенесення мистецького експерименту у простір високої моди. І саме тому звернення до її спадщини сьогодні — це не археологія, а діалог.
На тлі все більшої комерціалізації та алгоритмізації сучасної моди, звернення до Делоне виглядає як заклик до повернення до сенсу як експерименту, сенсу як глибокої синтетичної роботи. Вона також показує, що цей інтелектуалізм не обов’язково означає аскетизм чи мінімалізм. Можна бути глибокою, серйозною художницею і водночас оспівувати колір, форму, декоративність. Можна створювати “утилітарне” мистецтво, яке матиме таку ж художню цінність, як і живопис у галереї.
Ода Соні
5 квітня в Музеї сучасного мистецтва Одеси відкрився виставковий проєкт “Ода Соні”, присвячений художниці-одеситці Соні Делоне. Її творчість відзначається універсальністю та охоплює широкий спектр практик: живопис і графіку, текстиль і моду, кераміку, сценографію, книжковий і промисловий дизайн. І в цьому є певна історична напруга, яка звучить особливо гостро. Місто, що переживає війну, звертається до художниці, яка мислила світ як гармонію взаємодій. Симультанізм тут звучить як можливість уявити іншу реальність — злагоджену та живу.
Експозиція “Ода Соні”, 2026. Музей сучасного мистецтва Одеси
Виставка в МСМО — це крок до ширшого міждисциплінарного проєкту “Соня Делоне — Симультанний Світ”, що реалізується за підтримки Українського культурного фонду. У липні-жовтні 2026 року він буде представлений у форматі виставки, конференції, фестивальної програми, освітніх подій та аудіовізуальних інсталяцій — в Одесі та Львові, у співпраці з Національним музеєм у Львові імені Андрея Шептицького, Національним художнім музеєм України, Французьким інститутом в Україні та міжнародними музейними партнерами.
Експозиція “Ода Соні”, 2026. Музей сучасного мистецтва Одеси
Текст: Сігунцов Андрій та Анна Мороховська