«Бути пильним «оком і вухом» війни – нині мій першочерговий обов’язок, – каже письменник і військовий кореспондент Мирослав Лаюк. У 2024 році він випустив збірку воєнних репортажів під назвою «Бахмут» і отримав за неї найпочеснішу літературну нагороду України – премію імені Юрія Шевельова за найкращу книгу есеїв. Напередодні Мирослава Лаюка відзначили як ключову фігуру проекту «Вирішальний» весняного випуску Vogue Україна, який представляє нових світил української культури, які формують сьогодення.
Наша розмова відбувається пізно ввечері – Мирослав Лаюк підключається з номеру празького готелю. Тут письменник відкриває чеський переклад своєї першої книги репортажів «Бахмут». На батьківщині цей мистецький літопис, створений у 2022–2023 роках, вийшов третім виданням у видавництві «Українер», триває підготовка до англійського та польського перекладів. У грудні минулого року Лаюка відзначили найпрестижнішою українською літературною премією «Бахмут» – премією імені Юрія Шевельова за найкращу книгу есеїв.
реклама.
Мирослав був свідком боротьби за це зруйноване війною місто на Донеччині взимку та навесні 2023 року. У своїй книзі він фіксує розповіді солдатів, з якими спілкувався безпосередньо, і написав кілька есеїв про Бахмут, його історію та сучасний стан. Центральний наратив обертається навколо евакуації пані Олександри, 86-річної жительки, яка дитиною пережила Другу світову війну, а з 2014 року стала свідком нового конфлікту. У Бахмуті Лаюк зіткнувся з досвідом, якого раніше не було в літературі, і тому йому часто було складно сформулювати їх у письмовій формі: «Це, перш за все, стосується емоцій: їх суміш Наприклад, командир роти підходить до солдатів, щоб оголосити, хто їсть шпроти, інший ділиться жартами, а кремезний чоловік встає і починає молитися вголос, і ніхто не звертає на нього уваги».
34-річний Лаюк викладає літературознавство в Могилянці (у 27 років здобув ступінь доктора філософії та літератури), пише сценарії та реалізовує авторські журналістські проекти на Радіо Культура – зокрема подкасти про Лесю Українку, Григорія Сковороду та досвід читання класики «Кохання з другого погляду». Окрім «Бахмуту», автор трьох поетичних збірок і двох романів. Перший, іронічний наратив під назвою «Баборня» про трагічне життя вчителя біології з глухого карпатського села, написаний у 25 років, – цей твір потрапив до короткого списку «Книги року», який щорічно складає редакція BBC News Україна. Другий роман «Залізна вода», який вийшов у 2021 році, досліджує стосунки Лесі Українки та Ольги Кобилянської та досліджує вплив Лесі на сучасну літературу.
Письменник зізнається: він не був готовий до того, наскільки відрізнятиметься процес створення репортажу «Бахмут» від написання літературних творів: «Раніше я писав виключно фантастику. Мав теоретичне уявлення про те, як створюється репортаж. Але реальність виявилася іншою, адже це реальні люди, справжні події, реальні міста. Хроніка документується швидко, вловлює емоції – і в цьому плані нагадує поезію, створюючи репортаж, ви служите очима та вухами, вбираючи цей світ, фільтруючи його крізь себе та перетворюючи на текст».
«Хроніка документується швидко, фіксує емоції – і цим нагадує поезію»
Лаюк родом із села Смодна біля Косова на Івано-Франківщині. Відстань до Бахмута перевищує 1200 кілометрів. Його мати викладає українську мову та літературу, а обидва дідусі були завзятими читачами та поетами: «Я багато читав, і в 11 класі я написав свою першу книжку. Це все ще було шкільне завдання». Вірші, яких не цурається, почав писати під кінець бакалаврату в Могилянці. Згодом заглибився в прозу.
Мирослав часто обговорює тексти, які його сформували. Класика, з якою він познайомився в юності, значною мірою завдяки місцевій бібліотеці: «Був «Фауст», який мені досі дорогий як текст, а також «Хозарський словник» Мілорада Павича та збірка бітників «День смерті пані Дей» у перекладі Юрія Андруховича». Згадує Мирослав і про свої пошуки певних книжок: «Пригадую, як я з однокласниками відчайдушно шукав когось поїхати до Франківська, щоб придбати «Тигролів» та «Сад Гетсиманський» Івана Багляного, бо цих книг не було в бібліотеці, але вони були невід’ємною частиною шкільної програми».
Окрему категорію його читацьких уподобань становлять твори авторів, пов’язаних із Карпатами: «На багато чого вплинуло моє власне карпатське походження. Наприклад, у старшій школі,
Источник
