Пеґґі Ґуґґенгайм — одна з найвпливовіших постатей ХХ сторіччя, чиїм ім’ям названо музей у Венеції, про яку створюють фільми та складають перекази. У видавничому домі #книголав з’явилася захоплива художня біографія Пеґґі Гуггенхайм під назвою “Пеґґі” — і ось декілька цікавих фактів з неї.
Хто така Пеґґі Ґуґґенгайм
Реклама.
Пеґґі Ґуґґенгайм — одна з найзначніших жінок ХХ століття. Колекціонерка, арт-дилерка, патронеса, спадкоємиця двох найзаможніших єврейських родин і особа, яка сформувала сучасне мистецтво. Але є інший аспект її життя, про який не так часто згадують.
Вона з’явилася на світ 1898 року в Нью-Йорку в багатій сім’ї: її батько Бенджамін Гуггенхайм був підприємцем і походив із родини рудокопного магната, а мати Флоретт Селігман, була небогою Соломона Р. Гуггенгайма, промисловця та засновника Музею модерного мистецтва в Нью-Йорку. Коли Пеггі виповнився 21 рік, вона отримала в спадок 2,5 млн доларів США (еквівалентно 35 млн доларів США на сьогодні).
Незважаючи на всі успіхи, Пеґґі не була об’єктом загального поклоніння. Для багатьох вона завжди залишалася недосяжною. Ніхто не міг зрівнятися з її багатством, зв’язками, репутацією та незвичайним стилем життя. В пам’яті одних вона щедра благодійниця, без якої ми не знали б багатьох митців, і не побачили б численні шедеври в галереях та приватних колекціях. Для інших же — вона залишилась багатою жінкою, яка витрачає не свої кошти без розбору. Ребекка Ґодфрі разом із Леслі Джеймісон глибше досліджують особистість діячки у книзі “Пеґґі”.
Книга дає можливість почути саму Пеґґі — як жінку, доньку, сестру, матір, людину, яка згубилася, але продовжує пошуки. “Пеґґі” — нетипова біографія. Зазвичай ми згадуємо лише про початок і кінець її життєвого шляху: спадкоємиця двох заможних родин та арт-дилерка, колекція якої перетворилася на музей. Авторки ж розповідають, що відбувалося “між” цими двома віхами життя. Якою Пеґґі була до того, як стала однією з найвпливовіших постатей в мистецтві ХХ сторіччя? Ким вона є поза своєю залежністю від мистецтва?
Про родину
“Я — нащадок династії. Але я, проте, змогла стати лише дилетанткою. Моя сестра відома як вбивця. Ви здивовані? Можливо, ви маєте рацію. Можливо, про нас так лише говорили. Для нас усе тільки починалося”. Від першої особи Пеґґі розповідає, яким було її справжнє життя. Протягом свого життя вона часто чула одну й ту саму фразу: “Але ж у тебе були всі гроші світу”. Та їй це не допомогло віднайти справжнє щастя.
З дитинства Пеґґі мала привілейоване виховання, де обоє батьків прислухалися до кожного її прохання, та ніколи не відмовляли ні в яких потребах. Таке виховання зовсім не гарантувало, що вона виросте самостійною та сильною особистістю з власними цілями та бажанням досягти більшого – радше навпаки, очікували, що навіть у дорослому віці вона залишиться вимогливою дитиною. Проте, сталося абсолютно протилежне.
Коли Пеґґі було всього 14 років, її батько загинув на “Титаніку”, на якому подорожував зі своєю коханою, яку він приховував від всієї сім’ї. Після його смерті, в дівчини загострюються відносини з матір’ю, яка не може пережити одразу дві трагедії: зрадницьку невірність і таку раптову смерть коханого чоловіка.
Надалі чекає не менше страждань: старша сестра Пеґґі, з якою вони були дуже близькі, померла під час пологів після п’яти викиднів, а молодшу звинуватили у вбивстві двох своїх дітей (справжні обставини так і залишились нерозкритими). Вже потім перший чоловік Пеґґі виявився аб’юзером, і позбавив її опіки над сином.
Неодноразово Пеґґі втрачала близьких, і сама почувалася так, ніби має перебувати у постійному стані виживання. Саме це стало її поштовхом робити те, що вона вміла і могла, і що хоч якось полегшувало біль, що був для неї майже нестерпним. Маючи кошти, Пеґґі почала вкладати їх у справу, якою сама захоплювалася, і присвятила цьому все своє життя.
Жінка, яка вірила у митців
Мистецтво завжди було частиною її життя: вона відвідувала галереї разом з батьком, дядьком чи вчителькою, розмірковувала про значення тих чи інших полотен, їхні смисли, кольорову гаму й емоції, які вони викликають. Виховуючись в колах так званої еліти, яка і надавала дівчинці такі можливості, Пеґґі завжди перебувала серед мистецтва та мала хист по-справжньому його відчувати.
Віднайшовши свої стилі, що найбільше резонували всередині, — сюрреалізм, експресіонізм, модернізм – і потоваришувавши із творчими особистостями, Пеґґі знайшла свій власний спосіб долучитися до створення мистецтва.
Вона стала покровителькою паризької богеми: утримувала своїх друзів і подруг, поки ті присвячували весь час написанню книжок, картин чи ліпленню скульптур. Фінансувала їхнє проживання, харчування та навіть розваги у найпрестижніших місцях міста, щоб світ якомога швидше побачив нові твори, які виходять за межі людської уяви. Зокрема вона забезпечувала двох досить відомих письменниць: Емму Ґолдман, яка також була політичною активісткою та відігравала велику роль у розвитку анархічної політичної філософії; та Джуну Барнс, яка була відзначена за свою працю Американською академією мистецтв і літератури, але також була популярною журналісткою у майже всіх газетах Нью-Йорка, і не тільки.
Жанри, які просувала Пеґґі Ґуґґенгайм, тоді вважались маргінальними та надто експериментальними для широкої публіки, і саме тому мало хто наважувався їх підтримувати, та інвестувати у щось, чого вони самі не розуміли. Пеґґі була тією, хто відкривав і популяризував невідомих митців серед “непомітних” стилів. Згодом вона почала організовувати власні виставки, обирала так само непопулярних митців, які до цього не мали змоги ділитися своїм мистецтвом. Часто це були їхні дебюти: Пеґґі першою демонструвала роботи широкій публіці, таким чином відкриваючі ще невідомі імена. Тоді як зараз їх знає весь світ: Жан Кокто, Генрі Мур, Ів Тангі, Александер Колдер, Антуан Певзнер та інші.
Пеґґі допомагала митцям не померти не тільки від голоду, а й від рук нацистів. З початком Другої світової війни вона почала вивозити в Нью-Йорк, на свою батьківщину, твори мистецтва, колекцію, усе, що мала. А ще допомагала виїхати й паризькій богемі, яка не могла зробити це самостійно.
Книга не може остаточно розставити всі крапки над і, але допоможе вам скласти власне уявлення про особистість найсміливішої та найепатажнішої колекціонерки в історії. Вона прожила складне життя, сповнене обмежень, стереотипів та упереджень, суспільних очікувань та потреби відповідати вимогам родини.
“Статки давали їй можливість вирішувати великі проблеми, але ніяк не зараджували з найбільшими — втратою, родинними негараздами, відчуттям власної неповноцінності”, — пише Ганна Клименко, експертка з музейної освіти, у передмові.
Зараз кожен може відвідати музей — одну з найпопулярніших пам’яток Венеції, що містить колекцію Пеґґі Ґуґґенгайм. А прочитавши книгу — дізнатися про її історію із людськими переживаннями звичайної людини, яка вагається в собі й своїх діях. Її перші кроки у світ мистецтва започаткували шлях до нової епохи — зародження модернізму і поширення його по всіх континентах. Як вона протегувала над богемою, відкривала свою першу виставку та жила мистецтвом. Пеґґі показала, як жінка може змінити культурний світ. Вона мала 12 дядьків і ще більше кузенів, але саме завдяки їй нам відоме ім’я Ґуґґенгаймів: вона створила міцну асоціацію Пеґґі = сучасне мистецтво. А її спадок продовжує жити й знаходити відображення в нових творах нового часу.
