Ця публікація від авторки Лори Антонії Джордан щиро ділиться її особистим досвідом припинення вживання алкоголю, страхом перед рецидивом і тим, чому публічні зізнання знаменитостей про повернення до спиртного можуть бути цінними та надавати підтримку іншим.
Кадр із серіалу “Секс і місто”
Січень 2016 року — десятиліття тому — позначив завершення періоду мого життя, коли я вживала алкоголь. У день, коли я востаннє випила, я не усвідомлювала, що це був мій останній напій. Фраза “більше ніколи” звучала для мене так само звично, як і “ще одну?” — риторичне запитання без реального вибору. Я не мала наміру припиняти вживати алкоголь та наркотичні речовини. Основна причина була проста: я не вірила у свою здатність зупинитися. Зловживання до втрати контролю, провали в пам’яті, сльози, падіння, синці незрозумілого походження, ранки за кухонними столами в чужих оселях — це було не просто частиною мого існування. Це визначало мою особистість. Доки це не перестало бути реальністю.
Того січня я нарешті досягла своєї “найнижчої точки”. Вона майже не відрізнялася від десятків інших критичних моментів, що передували. Але саме цього разу щось у ситуації справді налякало, вразило й одночасно повністю виснажило мене. Я відчула страх, втому та нудьгу від повторюваного циклу дій. Саме тоді я прийняла рішення діяти. За підтримки дбайливих, уважних і терплячих людей я почала все з чистого аркуша та зробила перші кроки на шляху до тверезості й відновлення.
Реклама.
Саме на цьому етапі, як правило, і завершуються подібні розповіді. Я була “поганою” — і стала “доброю”. Хаос поступився місцем порядку, темрява — світлу, алкоголь і цигарки — зеленим сокам і смузі. Це зручна, надихаюча історія з чітким фіналом і простим висновком. Усе нібито стало на свої місця. Фінальні титри. Крапка.
Але насправді це був лише початок. Початок складнішої, глибшої та значно чеснішої історії про тверезість, залежність і процес відновлення. Ми часто говоримо — і я теж — “я відмовилася від алкоголю”, ніби це завдання зі списку, яке можна виконати один раз і назавжди. Однак тверезість і одужання від алкоголізму — це безперервний процес. Він не стає статичним із плином часу. Він залишається живим і змінним. Інколи мені доводиться докладати значних зусиль, щоб зберегти свою тверезість, ніби я можу її втратити. У переважній більшості випадків мені це вдається без особливих труднощів.
Кадр із серіалу “Секс і місто”
Причини для вживання алкоголю, як я збагнула, існують завжди. Іноді вони серйозні й болісні — горе, втрата, сильний емоційний біль. У таких ситуаціях важко когось засуджувати. Інколи ж ці причини є незначними й майже кумедними. Наприклад, помаранчеве вино набуло популярності. Чому б не скуштувати? Я досі не діяла під впливом таких думок. Але я була б нечесною, якби стверджувала, що вони не виникають і не залишаються надовше, ніж мені зручно. Я сподіваюся, що це дійсно був мій останній келих саме десять років тому. Я вірю в це. Але я також розумію, що не можу знати цього напевно.
Для багатьох людей рецидив є частиною шляху до тверезості. За ці десять років у мене не було рецидивів, але до цього я пережила чимало невдалих спроб припинити пити. Рецидиви не вписуються в зручний наратив “і жили вони довго й тверезо”. Саме тому про них часто мовчать. Людину після зриву легко назвати слабкою або сказати, що вона “ще не готова”. Сором, страх, розчарування й ніяковість — причин для мовчання існує безліч.
Водночас сьогодні формується нова, сміливіша відкритість у дискусіях про залежність, тверезість і зриви. Минулого тижня акторка Наташа Ліонн написала в X: “Я зробила свій зрив публічним. Далі буде”. Згодом вона додала: “Одужання — це процес на все життя. Якщо ви зараз боретеся, пам’ятайте: ви не самі. Ми настільки хворі, наскільки хворі наші секрети. Якщо сьогодні ніхто не сказав вам цього — я вас люблю”. Того ж тижня Кріссі Тейген повідомила, що не вживала алкоголь вже 52 дні після останнього рецидиву. “Після року тверезості я знову почала пити. Я пообіцяла собі, що робитиму це усвідомлено, — написала вона в Instagram і пояснила, як її вживання алкоголю поступово зростало. — Це було не пияцтво з плутаною мовою чи падінням на сходах. Це було тихе й регулярне вживання. І я почувалася жахливо”.
Наташа Ліонн у серіалі “Матрьошка”
Наташа Ліонн і Кріссі Тейген, як і будь-хто з нас, не зобов’язані нікому пояснювати свій досвід залежності чи рецидиву. Але такі публічні зізнання вимагають великої відваги. Їхня відкритість допомагає іншим людям не почуватися самотніми у власній боротьбі з алкоголізмом. Навіть ті, хто здається успішним і бездоганним, можуть мати проблеми із залежністю.
Зсередини життя завжди виглядає складнішим і менш впорядкованим. Якби десять років тому мене попросили уявити себе тверезою в майбутньому, я б не сприйняла це серйозно. У моїй уяві така жінка була б спокійною, врівноваженою, ідеально зібраною, з блискучим волоссям і гардеробом у нейтральних тонах. Реальність виявилася іншою. Тверезе життя може бути нервовим, нерівним і далеким від ідеалу.
Це не означає, що тверезість не принесла мені внутрішнього спокою. Вона принесла. Але я зрозуміла важливу річ: коли прибираєш алкоголь або іншу речовину, сама залежність нікуди не зникає. Причини, через які ти пив або вживав, залишаються. Алкоголь притуплює гострі відчуття життя. Без цього знеболення іноді буває дуже важко. Для людини із залежністю будь-яка речовина спочатку підтримує, а вже згодом починає руйнувати.
Про це відкрито говорила й Періс Джексон. Вона писала, що тверезість не робить життя ідеальним. Через кілька років після припинення вживання алкоголю їй стало надзвичайно складно. Вона зізнавалася, що не мала навичок, які допомогли б їй справлятися з реальністю без звичних механізмів. Їй довелося навчитися жити на умовах самого життя. Вміння сприймати життя таким, яким воно є, — це універсальний виклик, незалежно від того, чи має людина залежність.
Я багато разів намагалася зрозуміти, чому пила саме так. Чіткої відповіді досі немає. Найпростішими словами це можна пояснити так: мені завжди було складно бути собою. Я дуже глибоко переживаю емоції, і часом здається, що мене самої недостатньо, щоб їх витримати. Іноді я й досі шукаю способи заглушити внутрішній шум і відчуття самотності. Залежність може змінювати свою форму. У моєму випадку це були покупки, стосунки, робота і їжа. На початках тверезості я сильно набрала вагу, коли відкрила для себе цукор. Різниця лише в тому, що тепер я вмію помічати ці заміни й розумію, коли вони починають шкодити.
Можливо, якщо ви ніколи не мали справи з алкогольною залежністю й не спостерігали, як із нею бореться близька людина, вам здається, що ця історія не має до вас відношення. Але це не так. У чесних розповідях про тверезість, рецидиви й відновлення міститься важливе нагадування: ідеального шляху не існує. Помилки, зриви й складні моменти трапляються з усіма. Має значення лише те, як ми рухаємося далі. Як написала Наташа Ліонн: “Продовжуйте йти далі”. Іншого вибору в нас немає.
За матеріалами vogue.co.uk