Довгоочікуваний фільм «Світ Юрського періоду: Відродження» — наступна частина культової франшизи Стівена Спілберга — прем’єра в українських кінотеатрах запланована на 2 липня. Кінокритикиня Наталія Серебрякова переглянула фільм і вважає його успішним відродженням серії .
Може здатися, що після сенсаційного завершення «Світу Юрського періоду: Панування» (2021) франшиза переживає спад. Однак минуло лише кілька років — і динозаври повертаються на великі екрани. Сьомий фільм саги, «Світ Юрського періоду: Відродження», не лише повертає нас у царство цих колосальних рептилій, але й робить це з новим захопленням, свіжою режисерською енергією та оновленим акторським складом, який привносить яскраві емоції в подорож.
Реклама.
Цього разу режисерське крісло займає Гарет Едвардс, майстер візуальних видовищ, відомий за фільмами «Ґодзілла» та «Ізгой-один». Він зібрав чудовий акторський склад: Скарлетт Йоханссон, Махершала Алі, Джонатан Бейлі, Руперт Френд та Ед Скрейн грають групу найманців, які вирушають у небезпечну подорож екваторіальними джунглями в гонитві за останніми динозаврами. Природа знову не терпить гордині.
Йоханссон грає роль загартованої воїнки Зори Беннетт, яка вміло володіє зброєю, але зберігає свою людяність. Її героїня має складну передісторію, де минуле переплітається з небезпеками сьогодення. Її динаміка з персонажем Махершали Алі додає фільму несподіваної теплоти. Алі, зі свого боку, втілює роль мовчазного спостерігача, який бореться з напруженою внутрішньою боротьбою — вибором між виживанням та емпатією.
Джонатан Бейлі, який грає доктора Генрі Луміса, вченого серед солдатів, додає шар філософських роздумів до оповіді. Його персонаж слугує голосом розуму, нагадуючи нам про швидкоплинність людської присутності на Землі порівняно з епохою динозаврів. Його монолог ближче до кінця другого акту виділяється як один із найглибших моментів фільму.
Тим не менш, справжніми зірками «Відродження» залишаються самі динозаври. Завдяки винятковій роботі з комп’ютерною графікою та численним натурним зйомкам, фільм виглядає свіжим та автентичним. Глядачі відчувають відчутну присутність цих істот — від величного тиранозавра до розумного велоцираптора. У деяких сценах фільм навіть викликає відчуття документального фільму.
Дійсно, сценарій містить знайомі мотиви з попередніх фільмів — сім'ю, яка ненавмисно опинилася в центрі подій, та комічного персонажа, чий гумор зустрічається лише один раз протягом усього фільму. Однак ці елементи не погіршують загального враження. Навпаки, вони сприяють відчуттю «теплої ностальгії», одночасно підкреслюючи центральну тему — експедицію, яка переростає у втечу на випадок життя або смерті.
Режисер Гарет Едвардс не винаходить велосипед повністю, але він вселяє відчуття величі. Деякі сцени — такі як погоня через затоплене місто або нічна зустріч з величним хижаком у джунглях — справді вражають. Саме тому ми закохалися в цей кінематографічний всесвіт.
Одним із найприємніших сюрпризів фільму є відчутне повернення до принципів, встановлених Стівеном Спілбергом в оригінальному «Парку Юрського періоду». Візуальний стиль, темп сюжету та поєднання видовищності та тиші — де страх виникає не лише від реву динозавра, а й від шелестіння листя чи тіні, що ховається за деревом — усе це ефективно відтворює суть оригіналу. Едвардс не наслідує Спілберга, а радше віддає шану його тону: пригода, що балансує між дитячим захопленням та дорослою небезпекою.
Це відчуття також помітне у способі подачі інформації — без надмірних експозицій, проте наповнене чітким відчуттям напруги та гостроти. Одна конкретна сцена, коли персонажі вперше зустрічають новий вид динозаврів, нагадує знакові моменти напруги та зростаючого жаху з першого фільму. Тут немає поспіху, немає зайвих жартів — лише чиста, кінематографічна тривога, яка поступово переростає в хаос. Ця атмосфера — дитячого захвату в поєднанні з дорослим страхом — була в основі оригінальної трилогії Спілберга. Її відродження у фільмі «Відродження» може бути найзначнішим тріумфом фільму.
«Світ Юрського періоду: Відродження» не є
Источник
