Берлінський кінофестиваль проходить у столиці Німеччини. У конкурсній програмі “Perspectives”, яка фокусується на дебютному кіно, була представлена стрічка “Анімол” британського режисера Ешлі Волтерса — потужна, напружена драма про виживання в суворій колонії для неповнолітніх. Одну з ключових ролей у фільмі виконав 24-річний український актор Владислав Балюк, відомий за стрічкою “Я і Фелікс”. Кінокритикиня Соня Вселюбська розповідає про цю роботу, що, безсумнівно, стане значним професійним досягненням для українського актора.
Реклама.
З темного екрану долинає шепіт двох хлопчачих голосів. Фрагменти поспішної розмови натякають на кримінальну ситуацію, яка завершилася значно гірше, ніж очікувалося. Дзвін зброї, накази піднятися, швидка поява правоохоронців — хто винен і що саме сталося, залишається незрозумілим, оскільки це поза увагою розповіді. Першим кадром постає крупний план головного персонажа — Троя (Тут Нюют), темношкірого 15-річного юнака, якого доставляють до виправної установи. Його погляд, однак, далекий від злочинного. Скоріше, це погляд розгубленого, невпевненого хлопця, який припустився фатальної помилки і тепер, паралізований страхом, намагається придушити емоції перед новою реальністю.
У приймальній Троя сидить на одній лаві з польським хлопцем Крістіаном (Владислав Балюк), між ними починається обережний діалог. Мить взаємного співчуття негайно руйнується появою місцевого лідера. Відчувши страх Троя, мов тварина, він ставить йому перший ультиматум — сховати телефон, інакше зробить усе можливе, аби перетворити його ув’язнення на справжнє пекло. Такі закони цих джунглів: нападай або скоряйся, приймай удар і здобувай авторитет — Троя усвідомлює це ще до того, як ступає на поріг своєї камери.
Ця колонія для неповнолітніх, розташована на північному сході Англії, виглядає як квадратна клітка без вікон з різким освітленням, тісною їдальнею та спільним простором із тенісним столом, вздовж якого розташовані камери. На стіні висить іржава табличка з написом “Фізичне насильство та словесні образи не толеруються”. Вона радше схожа на злий жарт, адже жорстокі побої тут є щоденною нормою, а наглядачі хіба що механічно розтягують напівживих підлітків по кутках. Під час першого ж сніданку Кріс зазнає жорстокого побиття залізним підносом від співкамерника; у мізансцені з’являється Стівен Ґрем — у ролі соціального працівника. Здається, він єдиний чемний співробітник цієї установи, яка, очевидно, давно втратила свою виховну функцію, залишивши хлопців виживати в цих нелюдських умовах самотужки.
Тому, коли Троя опиняється під гнітючим тиском старшого, який змушує його діставати наркотики з-під паркану, герой Ґрема дає йому просту, але влучну пораду — триматися поруч зі справжніми друзями. Так Троя починає зближуватися з Крісом: попри глибоку прірву між їхнім культурним походженням і характерами, вони знаходять спільну мову і готові підтримати одне одного — чи то для сліз, чи то щоб врятувати від ножа ворогів.
“Анімол” — це дебютний повнометражний фільм репера і актора Ешлі Волтерса, заснований на його особистому досвіді підліткових років. Останній яскравий виступ Волтерса ми бачили в серіалі “Юнацтво” на Netflix. У цій моторошній історії про хлопця, якого звинувачують у вбивстві однокласниці, Волтерс зіграв поліцейського, який береться за розслідування справи. “Анімол” можна вважати неофіційним продовженням “Юнацтва”, адже в стінах цієї згубної установи цілком легко уявити героя того мінісеріалу — щоправда, у жорсткіших тонах.
Волтерс, як і багато інших молодих британських режисерів, досліджує темні реалії соціальної кризи Великої Британії, де бідність і вулична злочинність формують покоління підлітків. Створюючи безкомпромісний портрет цієї дійсності, він також прагне до гуманного погляду, зберігаючи дух видатних майстрів британського соціального реалізму — Майка Лі та Кена Лоуча. Сценарій Ніка Лава майстерно передає нюанси такого нестабільного життя, де все обертається навколо патерну силової ієрархії. Волтерс також знайшов нагоду інтегрувати свій музичний досвід, адже естетика фільму має виразний вплив вуличної культури британської провінції — татуювання на обличчях хлопців, специфічний сленг та брутальні реп-біти.
Мабуть, головним досягненням режисера є майстерне створення атмосфери наростаючої напруги в цьому буквально клаустрофобному та безвихідному просторі. Безумовно, це елементи, обов’язкові для тюремного трилера, однак Волтерсу також вдається провести соціальний аналіз цього мікросвіту, виразно викриваючи кризу тюремної системи загалом. У тих кількох сценах, де хлопцям пояснюють, як правильно писати резюме, вони, переглядаючись, очевидно, думають не про “виправлення”, а про те, як дожити до вечора.
Тим часом камера насамперед зосереджена на емоціях хлопців, і в цих інтенсивних крупних планах у їхніх очах дійсно проступає відбиток минулих травм як наслідок теперішнього досвіду. Це стає очевидним під час візиту матері Троя — жінки з наркозалежністю, яка намагається зберігати тверезість, але досі не може пригадати моменти дорослішання власного сина, що зрештою був вихований вулицею. У результаті “Анімол” постає радикальною історією про покинутих дітей зі спотвореним дитинством, де боротьбою за виживання є не стільки ухилення від ударів, скільки збереження людяності.
Волтерс не здобув би таких компліментів без вражаючої віддачі своїх акторів, яким дісталися фізично та психологічно складні ролі. Актори так само є дебютантами, як і сам режисер, і органічна робота цього ансамблю свідчить про взаємну довіру на знімальному майданчику. Те, якими дикими, небезпечно привабливими і водночас по-дитячому чутливими постають ці хлопці під режисурою Волтерса, є головною причиною захоплення цим фільмом.
І серед цього параду молодих талантів саме виконання Владислава Балюка виявляється найхаризматичнішим — частково тому, що його персонаж є чужинцем у ландшафті британської системи й опиняється в цій установі через доволі абсурдний вчинок. Балюк демонструє магнетичний виступ, насичений складною хореографією бійок та драматичних сцен. Водночас його персонаж додає у фільм нотки гумору, адже Кріс використовує власну балакучість і спритність як універсальну зброю проти будь-якого зла.
Своїм глибоким поглядом і виразним профілем актору вдається уособити світло в цій темряві, де головний герой знаходить своє спасіння і де сам фільм так мудро ставить фінальний акцент. Після цієї прем’єри, яку вже супроводжують захоплені відгуки західних критиків, що називають його виступ блискучим, стає очевидним: Балюк здійснив потужний професійний прорив, за розвитком якого варто пильно стежити.