До 31 жовтня в Музеї театрального музичного, та кіномистецтва України відкрита виставка “Український театральний, костюм ХХ–ХХІ століття. Ідентичність, контекст, ландшафт”. Вона занурює глядачів в історію театрального костюму в Україні, над якими працювали найвідоміші митці в історії української культури – від Олександри Екстер до Алли Горської.
Куратор виставки – театральний режисер і художник Богдан Поліщук, засновник громадської організації “Галерея сценографії” та дослідник костюму. Спеціально для vogue.ua він розповідає про найвідоміших митців, які зробили свій внесок у розвиток українського мистецтва в минулому, або ж формують обличчя театру сьогодні.
Реклама.
“Практика запрошувати до створення театральних костюмів найвідоміших митців своєї епохи поширена у багатьох країнах, у всі часи”, – каже Богдан Поліщук. – Так замовлення свого часу отримували, наприклад Пікассо, Коко Шанель, Берніні. Але й в Україні мистецтво театрального костюму пов’язано з іменами потужних і навіть культових митців, згадати хоча б Олександру Екстер. Український театр має не лише низку своїх видатних митців, але також він має і власне обличчя, свою мистецьку традицію, яку хочеться досліджувати і популяризувати”.
Точка відліку. Іван Бурячок та Василь Кричевський – художники театру Садовського
На початку 20 століття видатний актор і режисер Микола Садовський заснував перший стаціонарний український театр, тим самим розпочав нову сторінку в історії українського театрального мистецтва. Іван Бурячок та Василь Кричевський стали першими професійними художниками в Україні, запрошені до постійної співпраці з театром. Фактично саме їхній прихід в театр можна взяти за точку відліку розвитку сучасного театрального дизайну (як би сьогодні ми це назвали) в Україні, а разом із тим і театрального костюму.
З колекції Музею театрального, музичного та кіномистецтва
Кожен з цих художників потужно реалізувався і поза театром. Так, Іван Бурячок зажив славу графіка, живописця, співзасновника легендарного сатиричного журналу “Шершень”, а Володимир Кричевський взагалі став однією з центральних фігур мистецтва й архітектури України першої половини ХХ століття. Згадаймо хоча б те, що він був одним з ініціаторів і співзасновників Української Академії Мистецтв, розробником державної символіки УНР і навіть названий батьком українського модерну в архітектурі. Кричевський так чи інакше вплинув на більшість відомих українських митців своєї епохи.
В театральних роботах Івана Бурячка й Василя Кричевського максимально яскраво й відверто прочитується українська національна основа, яка проявляється і в самих образах персонажів вистав, над якими вони працювали, але також і в тому, як вони вивчали й використовували традиційне народне вбрання, або ж вбрання доби козацького бароко, у своїй роботі. Особливо цікаво досліджувати, як розкішна традиційна українська орнаментика, її ритміка й кольори переосмислена в сучасний для художників модерн. Сьогодні ми маємо можливість побачити збережені тогочасні фото костюмів й навіть оригінали ескізів цих митців в колекції Музею театрального, музичного та кіномистецтва України.
Український авангард
У цьому розділі розповідаємо про двох художників, які ще за життя зажили фантастичного успіху й слави, а їхня творчість фактично стала візитівкою українського авангарду.
Анатоль Петрицький – майстер вау-ефекту і король театрального ескізу. Насправді ескізи костюмів Анатоля Петрицького – це окреме явище в історії українського мистецтва. Художник ще за життя видав альбом “Театральні строї Анатоля Петрицького”, який став ледь не першим у своєму роді виданням в Україні в 20-х роках XX століття.
Державний драматичний театр ім. Т. Шевченка, м. Київ, 1921. З колекції Музею театрального, музичного та кіномистецтва України
Петрицький – учень і людина ближнього кола спілкування братів Кричевських також був одним і з найталановитішим митців з київського оточення Олександри Екстер. Він як ніхто інший зміг поєднати українську національну “прошивку”, яку отримав від Кричевських, із найактуальнішими на той час мистецькими тенденціями, наприклад, футуризмом та конструктивізмом. І незважаючи на те, що Анатоль Петрицький, на відміну від тої ж таки Олександри Екстер, або Соні Делоне не виїхав за кордон, а лишився в Україні, він мав міжнародне визнання. Ще за життя його роботи виставлялися в Європі, його ім’я було на слуху серед найзірковіших митців Парижу, наприклад, в колах Пабло Пікассо.
Його найвідоміша робота – це костюми для опери “Турандот”, ескізи яких можна назвати перлиною світового мистецтва ХХ століття. Величезну цікавість і цінність мають і збереженні столітні оригінали костюмів до вистави “Кам’яний господар”, які знаходяться в Музеї театрального, музичного та кіномистецтва України.
Легендарною є фраза режисера Леся Курбаса: “В українському театрі з’явився художник, коли прийшов Анатоль Петрицький”. Сьогодні твори й спадок і життєвий шлях Анатоля Петрицького вивчають дослідники, про нього пишуть наукові роботи і видають книги.
Вадим Меллер – європейський українець, український європеєць і ще один знаковий авангардист, який не лише реалізувався як митець, але й став засновником школи української сценографії. Художник мистецького об’єднання “Березіль” Леся Курбаса, Вадим Меллер фактично став одним із символів епохи авангарду. Він також співпрацював і з ще однією зіркою епохи – хореографкою Броніславою Ніжинською. Роботи Вадима Меллера, як і Анатоля Петрицького, були на вістрі свого часу. В компанії з Олександрою Екстер він не наслідував, а очолював процеси авангардних пошуків. Навіть на швидку оглядаючи деякі його роботи, в голові одразу виникають паралелі із діяльністю тодішнього німецького напрямку Баугауз.
Цікаво, що Меллер був представником непересічної родини: його батько походив зі знатного шведського роду й працював у міністерстві юстиції тодішньої Російської Імперії, а в родоводі його матері перепліталися грецькі й італійські коріння. Вадим Меллер отримав чудову освіту у київському художньому училищі, відвідував і приватні уроки Франца Рубо в Женеві, навчався в Академії витончених мистецтв в Цюріху. Увесь свій хист він реалізував в Україні, створивши величезну кількість мистецьких робіт і виховавши низку потужних художників театру.
Крок за радянські рамки. Євген Лисик та Мирон Кипріян – два леви українського театру
Неможливо обійти стороною цих двох митців, коли мова заходить про український театр, сценографію й театральний костюм середини ХХ століття. Обидва художники здобули повагу й славу ще за життя, кожен з них реалізував величезну кількість масштабних театральних постановок. Обидва основним містом своєї реалізації обрали Львів.
Євген Лисик один з тих митців, кого називають генієм. Найбільш його творчість асоціюють із величезними живописними завісами-задниками для оперних і балетних постановок. Тут помітний його унікальний стиль, який в своєму експресіонізмі й символізмі виходив далеко за рамки тотального в цей час радянського соцреалізму. Монументальний розмах його робіт як сценографа вражає, захоплює виразністю, потужною енергією, драматичністю. Проте Євген Лисик спільно із дружиною, художницею Оксаною Зінченко також був автором і театральних костюмів: їхні ескізи є блискучими графічними творами, виразними, самобутніми, вражаючими. Крім того Євген Лисик також викладав у Львівській академії мистецтв, виховавши чимало художників наступних поколінь.
Через дорогу від Львівського оперного театру, в якому працював Євген Лисик, в Національному театрі ім. Марії Заньковецької впродовж довгих років головним художником був інший непересічний митець – Мирон Кипріян. Він був одним з тих, хто рухав в 60-70-х роках новітню концепцію театрального дизайну, так звану дієву сценографію, сенс якої полягав у досягненні максимального симбіозу змісту вистави, дії актора і дизайну простору й костюмів. Можна сказати, що йому вдалося перетворювати простір і костюм на ще одних безпосередніх учасників сценічної дії.
Мирон Кипріян, бувши представником давнього й шанованого шляхетного роду, був яскравою й навіть дещо епатажною людиною, також написав кілька книг власних спогадів і роздумів. В його текстах виразно оживає картина життя львівського театрального середовища, української богеми середини й другої половини ХХ століття.
Алла Горська – нереалізована потужність. В епіцентрі шістдесятництва.
Відома художниця-монументалістка, одна з центральних постатей руху шістдесятників, громадська діячка й дисидентка Алла Горська працювала не лише над створенням мозаїчних панно, живописних картин, але ступила в своїй творчості й на територію театру. Великою мірою в знаки далася дружба із режисером Лесем Танюком та захоплення мистецькими роботами Анатоля Петрицького, ескізи костюмів якого вона вивчала й копіювала.
Зрештою Алла Горська так і не змогла реалізувати жодну виставу на сцені, адже кілька її проєктів, над якими вона працювала із Лесем Танюком так і не реалізувалися через заборону радянською цензурою. Проте сьогодні ми маємо можливість побачити сильні й сміливі ескізи художниці до її нереалізованих на сцені театральних постановок. В ескізах костюмів Горської прослідковується відвертий і свідомий зв’язок із українським авангардом: загальні риси тяжіння до геометризації, узагальнення форм, певна гротесковість. Крім того в її ескізах є й декоративність, барвистість. В її ескізах можна знайти рими й цитування робіт Петрицького й Меллера, і якби ж радянський режим не спинив її реалізацію, можливо ми б сьогодні мали зовсім інакшу реальність сьогоднішнього українського театру. Проте Аллу Горську було звинувачено у націоналізмі, а пізніше підступно вбито НКВД.
Сучасні художники
Серед сучасних художників, які створюють обличчя нового українського театру – багато яскравих імен. Це Ганна Іпатьєва, художниця, яку багато хто знає як авторку костюмів "Київ Модерн Балету"; Наталія Ридванецька, яка працює художницею костюмів Черкаського драматичного театру імені Т. Г. Шевченка і реалізувала понад сотню вистав в Києві, Полтаві, Миколаєві, Херсоні; Даниїла Колот, художниця зовсім нової генерації, випускниця Національної Академії образотворчого мистецтва та архітектури, в доробку вже не одна гучна постановка в співпраці із режисером Давидом Петросяном; Юлія Заулична, головна сценографка театру імені Марії Заньковецької у Львові, та багато інших цікавих імен.
Роботи більшості з них можна побачити на виставці “Український театральний, костюм ХХ-ХХІ століття. Ідентичність, контекст, ландшафт”, що триватиме до 31 жовтня. Проєкт реалізовано за підтримки Українського культурного фонду.
