Цьогорічний Docudays, що проходить у Києві до 12 червня, представляє шедеври світового документального кіно та прем’єри українських стрічок.
“Якби голуби перетворилися на золото”
Чуттєва й поетична робота чеської режисерки Пепи Лубояцкі заглиблюється в тему сімейних травм. Протягом кількох років Пепа фільмує своїх рідних, намагаючись розібратися в причинах наркотичної залежності брата. Це грайлива, винахідлива за формою стрічка: відеощоденник переплітається зі стилізованими спогадами, фотографіями, анімованими ШІ, та графічними елементами, створюючи багатогранний погляд на минуле. Фільм без зайвої сентиментальності досліджує витоки та наслідки залежності, порушуючи питання про межу між любов’ю та контролем, а також про сутність поваги: рятувати чи дозволяти йти.
Реклама.
Світова прем’єра стрічки відбулася на Берлінському кінофестивалі, де “Якби голуби перетворилися на золото” отримали нагороду як найкращий документальний фільм.
“Блаженні”
У центрі фільму Андрія Лисецького “Блаженні” – четверо українських митців, які під час повномасштабної війни розмірковують над роллю творця в часи конфлікту. Це Нікіта Кадан, Михайло Алексеєнко, Данило Неміровський та Антон Гурин. Стрічка присвячена пам’яті Антона Гурина, який у 2022 році долучився до лав Збройних сил, а у 2025 зник безвісти під час виконання бойового завдання на Покровському напрямку.
Фільм делікатно розкриває історії боротьби та творчого пошуку, дозволяючи героям показати свій внутрішній світ та осмислити власні рішення.
“Сліди”
Один із найобговорюваніших фільмів Берлінале, що торкається однієї з найболючіших тем сучасної війни – сексуального насильства з боку російської армії. У стрічці “Сліди” Аліси Коваленко та Марисі Нікітюк представлено шість свідчень українських жінок, які з 2014 року пережили сексуальне насильство на Донбасі, Херсонщині та Київщині внаслідок російського вторгнення. Усі вони є членами організації “СЕМА Україна” (SEMA Ukraine), яка об’єднує українок, що постраждали від сексуального та гендерно-обумовленого насильства через збройну агресію Росії проти України.
“Ілюзія тихої ночі”
“Ілюзія тихої ночі” – це колективний портрет нації, яка вже четвертий рік живе в умовах війни. 40 кінооператорів та людей з усієї країни протягом ночі з 27 на 28 липня 2025 року зафіксували те, що вони бачили, створивши документальний зріз однієї ночі в країні під час війни. Фільм показує різноманіття реалій, від південних степів до прифронтових територій. Завдяки поліфонічному монтажу, що переходить від загального до особистого, він демонструє буденність, де між страхом, виснаженням та короткими спалахами радості, проявляється стійкість та надія на те, що ця ніч колись завершиться.
Режисерка стрічки – Ольга Чорних.
“Срібло”
З погляду 12-річного Хуві ми занурюємося у життя мешканців найстарішої шахти Болівії, чиї смерті мають таку ж вагу, як і видобуте срібло. Ми спостерігаємо за межами людської витривалості та незгладимими, кривавими відбитками історії. Це візуальне висловлювання про основи сучасного багатства. Стрічка польської режисерки Наталії Коняж.
“Волосся, папір, вода”
Стрічка режисерського дуету Чіонг Мінь Куі (В’єтнам) та Ніколя Ґро (Бельгія) минулого року отримала одну з найпрестижніших нагород кінофестивалю в Локарно. Ця поетична картина розповідає зворушливу історію про літню жінку Цао Тхі Хоу, гомеопатку та фермерку з народу рук. Вона балансує між спогадами та реальністю, навчаючи онуків своєї зникаючої мови.
“Безіменна”
“Безіменна” – документальна стрічка іракської режисерки Захраа Ґандур. У фільмі вона висвітлює проблему жорстокого поводження з жінками в її рідній країні. Зникнення її подруги дитинства Нур спонукає її до пошуків правди та розплутування складного клубка воєнних і племінних законів Іраку. Розслідування зникнення Нур приводить її до іншої дівчини зі схожою долею – Лайли, яка дає героїні надію на те, що Нур може бути живою.