Поділитися
З 28 серпня до 7 вересня на острові Лідо пройшов Венеційський кінофестиваль. Кінокритикиня Соня Велюбська подивилася низку стрічок на кінофестивалі та розповідає про 7 найцікавіших.
Реклама.
“Бруталіст”, режисер Бреді Корбет
Ласло Тот (Едріен Броуді) — угорський єврей й відомий архітектор, який пережив Голокост. У післявоєнній безнадійності він перебирається в США, щоб відшукати свою американську мрію. Там доля зводить його з американськими магнатами, які замовляють у нього створення багатоцільового архітектурного комплексу.
36-річний американський режисер Бреді Корбет зняв без перебільшення найбільш разючу стрічку кінофестивалю, яка захоплює своїми масштабами. Це майже чотиригодинне кінополотно з вбудованим 15-хвилинним антрактом, яке знято на 70-міліметрову плівку. "Бруталіста" виправдано хочеться порівнювати з архітектурним обʼєктом, оскільки він такий само неосяжний і непідступний, але водночас здатен висловитись про найважливіші речі у 2024 році — від міграції й війн до любові й відчайдушного пошуку себе. Корбет отримав “Срібного Лева” за найкращу режисуру, попри загальні очікування критиків на головну перемогу.
“Пісні землі, що повільно горить”, режисерка Ольга Журба
“Пісні землі, що повільно горить” — документальне українське кіно, що зображує два роки повномасштабного вторгнення, і робить це з доволі непростого, експериментального кута. Головний герой фільму — це не людина, а явище нормалізації війни, з яким зіштовхнувся український народ. Ольга Журба кінематографічно передає тривалість процесу, статично знімаючи панорами українських міст, в яких сховано приглушений біль. Це тиха, тендітна стрічка, а над її створенням працювали одні з найкращих професіоналів сучасної української й міжнародної кіноіндустрії.
Другий повнометражний фільм Журби був представленій в позаконкурсній секції non-fiction. Попри неприємну появу пропагандистського фільму про російських військових в тій самій секції, варто зауважити, що “Пісні землі, що повільно горить” — набагато сильніший не тільки за своїми кінематографічними якостями, а й за потужною риторикою, яку відстоювала команда стрічки під час перебування на кінофестивалі.
“Хороша погана дівчинка”, режисерка Галина Рейн
Ромі (Ніколь Кідман) — впливова СЕО відомої компанії, яка веде подвійне життя. Хоча вона має все, для того, щоб бути щасливою у шлюбі з прекрасними чоловіком, з яким вона виховує двох доньок, Ромі вимушена пригнічувати свої нереалізовані сексуальні бажання. Все змінюється, коли вона зустрічає Самуеля — стажера в компанії, який з першого погляду невербально підхоплює всі її найпотаємніші бажання.
"Хороша погана дівчинка" — це, безперечно, одна з найсамобутніших історій про сексуальність, знятих жінкою, і до того ж найпотужніше висловлювання про БДСМ-культуру із суто жіночого погляду. Це надзвичайно яскрава, сексуальна стрічка, яка знає кордони дозволеного не гірше за героїв. Головну роль виконала незмінно розкішна Ніколь Кідман, за що й отримала "Кубок Вольпі" на церемонії нагородження.
“Сусідня Кімната”, режисер Педро Альмодовар
Фільм розповідає про двох подруг молодості, яких звела доля через неприємні життєві обставини. Інгрід (Джуліанна Мур) тільки-но закінчила написання книги про прийняття смерті, однак зустрівши давню подругу Марту (Тільда Свінтон), яка термінально хвора на рак, змушена трансформувати свій світогляд та прийняти нові виклики відновленої дружби.
Відомий іспанський режисер Перо Альмодовар останніми роками все більше концентрується на серйозніших наративах, відсуваючи свою фірмову іронію й експресивність форми на другий план. Саме такий настрій несе фільм “Сусідня кімната”, оскільки порушує серйозний діалог про дружбу й смерть, торкаючись й інших вразливих тем, як-от право на евтаназію чи екологічні проблеми. Ймовірно саме за універсальність й актуальність фільм Альмодовара став переможцем 81-го Венеційського фестивалю.
“Джокер: Божевілля на двох”, режисер Тодд Філіпс
Найочікуванішою премʼєрою 81-го Венеційського кінофестивалю став, безперечно, фільм “Джокер: Божевілля на двох” американського режисера Тодда Філіпса. У 2019 році перша частина фільму стала переможницею Венеційського кінофестивалю, і за кілька років Філіпс презентує своєрідне продовження долі Джокера.
Втім, “Джокер: Божевілля на двох” дарує глядачу зовсім іншу історію. Фільм концентрується на періоді життя Артура Флека (Гоакін Фенікс), коли той був відправлений за грати через серійні вбивства, скоєні наприкінці першої частини. Там він зустрічає дивакувату незнайомку Лі (Леді Гага), з якою у них стається божевільне кохання з першого погляду. Стрічка не пропонує видовищного екшену, як у перший частині, але натомість є грандіозною історією кохання двох ментально поламаних душ. Все це відбувається під майстерні музичні акомпанементи, ну а головна сила стрічки полягає у блискучій грі Леді Гаги й Гоакіна Фенікса, двох величезних професіоналів сучасної індустрії Голлівуда.
“Хмара”, режисер Кійосі Куросава
Японський режисер Кійосі Куросава продовжує досліджувати аудіальну та візуальну сторони в екранному мистецтві. Режисер вкотре доводить, що він є майстром повільного горрору, який вміє тримати глядача в напрузі. Фільм розповідає про звичайного хлопця Ресуке, який заробляє на життя перепродажем речей в інтернеті, допоки не втягується у відчайдушну боротьбу, що ставить під загрозу його життя й темну карʼєру.
У 2020 році Куросава здобув перемогу на Венеційському кінофестивалі з фільмом "Дружина шпигуна" і цього разу режисер повертається в позаконкурсну секцію. Під час кінофестивалю стало відомо, що Японія обрала "Хмару" для оскарівських перегонів.
“Зрештою”, режисер Клод Лелуш
Стрічка про блискучого адвоката, який вирушає в подорож Францією. Втім, далі глядач розуміє, що насправді "Зрештою" — це трагічна історія про деменцію, яку Клод Лелуш режисує як оркестровану музичну фантазію. З'ясовується, що сам герой — не просто адвокат, а ще й порнорежисер та сексоголік.
Клод Лелуш — класик французького кіно, який впродовж своєї карʼєри досліджував стосунки між жінкою та чоловіком. Втім, цього разу 86-річний режисер перейшов до більш рефлективних, особистих тем, що стосуються памʼяті та переоцінки власної молодості. Власне, за свій титанічний вклад в історію кіно Лелуш здобув нагороду “Cartier Glory” під час Венеційського кінофестивалю.
