Розпочинаємо весну з масштабної виставки мисткинь-бойчукісток в Українському домі; крім того, на нас очікує зіркова виставка в PinchukArtCentre, яку згодом покажуть на бієнале у Венеції, та виставка ілюстрації в Мистецькому Арсеналі.
“Весна. Жіночі імена бойчукізму”
Український Дім, 5 березня – 12 квітня
Один з ключових проєктів весни – виставка, присвячена мисткиням школи бойчукізму. Експозиція акцентує на творчості Оксани Павленко, Антоніни Іванової, Віри Бури-Мацапури, Софії Налепинської-Бойчук, Марії Холодної, Ярослави Музики та інших видатних художниць бойчукістського напрямку. Бойчукізм представлений як багатогранний мистецький простір, де жіночий внесок був фундаментальним для формування нової візуальної мови, зазначають куратори проєкту.
Особлива цінність спадщини бойчукісток полягає у збереженні традиції. Після масових репресій проти митців школи під час радянського режиму, бойчукізм було засуджено як ворожий, а його твори приречено на знищення. Архівні матеріали знищувалися, розписи зафарбовувалися, імена вилучалися з публічного обігу. В умовах страху та жорсткого контролю саме жінки стали мовчазними хранительками пам’яті: Оксана Павленко, Ярослава Музика та Антоніна Іванова пережили ті роки і зберегли в суворій таємниці фрагменти мистецької спадщини бойчукістів – ескізи, твори, спогади, саму суть школи.
Реклама.
“Тихий портрет. Наталія Лісова”
Dymchuk Gallery, 5–29 березня
Центральним мотивом серії робіт Наталії Лісової є людська фігура. Це не портрет у традиційному сенсі і не зображення конкретної особи. Образ спрощено до мінімальних антропоморфних рис – контуру або фрагмента. Акцент робиться на інтенсивності присутності та тиші. На виставці представлені живописні роботи періоду 2022–2026 років.
Групова виставка “Радість”
PinchukArtCentre, кінець березня
Наприкінці березня PinchukArtCentre презентує дві нові експозиції: масштабний колективний проєкт “Радість”, де українські та міжнародні митці досліджують одну з найважливіших емоцій, що надає нам сил у складні часи, та виставку Дослідницької платформи, яка фокусується на роботах українських художників 2000–2010-х років, котрі зверталися до теми тілесності (тіло як інструмент самовизначення та опору).
Проєкт “Радість” також буде представлений у рамках паралельної програми Венеційської бієнале у травні поточного року.
“Культурна валіза”
Конкорс Київського залізничного вокзалу
6 березня — 5 квітня
Виставка пропонує поглянути на українську культуру через призму особистих речей, архівів та історій видатних українських діячів. Серед експонатів, зібраних командою проєкту, – саквояж композитора Станіслава Людкевича, оригінальні тексти пісень Андрія Кузьменка (Кузьми), нотатники з відомими віршами Сергія Жадана, партитура “Carol of the Bells” Миколи Леонтовича 1936 року. Також представлено ескізний проєкт фасаду київського вокзалу архітектора Олександра Вербицького – знакового культурного та транспортного символу столиці.
“Культурна валіза” звертається до тих, хто перебуває в дорозі: їде за кордон, на фронт, повертається додому. В цьому русі культура стає способом зберегти зв’язок зі своїм корінням та країною”, – зазначає кураторка проєкту Катя Тейлор. Виставку реалізовано Port of Culture спільно з Bolt.
“Женя, Лєра, Іра”
Простір 3.6.9 Space, до 29 березня
“Женя, Лєра, Іра” – експозиція, створена у партнерстві Spilne Art та майстерні “Ательє Нормально”, яка працює з нейровідмінними митцями. Твори виконані в техніці спільного творення: живописні пейзажі та інші роботи Лєри Тарасенко доповнюються графічними малюнками Жені Голубенцева та Ірини Голобородько. Цей процес відбувається без попереднього планування, формує самостійний простір і занурює в нього глядача. Метод спільної роботи започаткувався з несподіваного втручання Жені Голубенцева в майже завершену картину Лєри Тарасенко, що згодом стало підґрунтям для річного процесу експериментів та роздумів про авторство, співучасть, готовність ділитися та сприймати.
Виставка української ілюстрації
Мистецький Арсенал, кінець березня – травень
Виставка присвячена дослідженню сюжетів української ілюстрації першої третини ХХ століття та їхньому зв’язку з сучасною ілюстрацією та мистецтвом. Як один з найдоступніших і найдемократичніших видів мистецтва, ілюстрація дозволяла висвітлювати важливі теми та розповідати про історію, спадщину та майбутнє. Саме перша третина ХХ століття стала точкою відліку в цій історії – періодом, який значною мірою визначив обличчя сучасної української ілюстрації.