20 червня відзначається Міжнародний день біженців, започаткований ООН. Мета цього дня – привернути увагу до долі мільйонів людей, які були змушені залишити свої домівки через конфлікти та переслідування. У нашій підбірці представлено п’ять вражаючих фільмів про вимушене переселення: від стрічки-лауреата цьогорічного Каннського фестивалю “Фіорд” до документального твору Ай Вейвея “Людський потік”.
"Фіорд", 2026
Найсильніша картина цьогорічного Каннського фестивалю – це безкомпромісний трилер від румунського режисера Крістіана Мунджіу. В основі сюжету “Фіорда” – подружня пара: румун Міхай Георгіу (у приголомшливому перевтіленні Себастіана Стена) та його норвезька дружина Лісбет (незмінно блискуча Ренате Рейнсве), які разом із п’ятьма дітьми оселяються у віддалених фіордах Норвегії.
Ідилічна картина нового життя поступово набирає тривожних рис. Місцева громада, яка спочатку тепло приймає родину, починає з підозрою ставитися до їхньої глибокої релігійності. Коли старша донька Елія (Ванесса Чебан) з’являється у школі з дивними синцями, поспішні висновки запускають ланцюг подій, внаслідок яких усіх п’ятьох дітей вилучають у батьків відповідно до суворого норвезького законодавства щодо захисту дітей.
У боротьбі за повернення опіки немає чітких героїв чи лиходіїв. Мунджіу з винятковою точністю досліджує внутрішній світ родини Георгіу, особливо Міхая – суворого батька, чий авторитарний підхід до виховання навряд чи зміниться. Це фільм, наповнений потужними кадрами, стримано зворушливими акторськими роботами та складними питаннями про міграцію, виховання дітей, прогресивні цінності та культурні розбіжності. Не дивно, що “Фіорд” врешті-решт отримав “Золоту пальмову гілку” Каннського кінофестивалю. За підсумками Каннського кінофестивалю 2026 року “Фіорд” здобув саме Palme d’Or, а не Гран-прі.
Реклама.
"Бруклін", 2015
Події цього зворушливого фільму Джона Кровлі розгортаються у 1950-х роках. Ейліш Лейсі (чудова гра Сірші Ронан) — звичайна ірландська дівчина, якій доля наказує покинути рідне село. У пошуках роботи вона вирушає у далеку мандрівку: туди, де знаходять притулок усі, кому не пощастило на батьківщині, — до Америки. Ейліш працевлаштовується та оселяється у Брукліні. Згодом туга за домом відступає. Нове місце та нові знайомства по черзі захоплюють її, вражаючи уяву. Кульмінацією зміненого життя стає справді грандіозна подія: Ейліш закохується. Але ніколи не знаєш, куди далі приведе коло подій…
"Людський потік", 2017
Свій перший фільм всесвітньовідомий художник Ай Вейвей присвятив мігрантам. Для митця вибір теми очевидний: з 2011 року Ай Вейвей проживає в Німеччині через політичні утиски, з якими зіткнувся на батьківщині, у Китаї, і, по суті, сам є політичним біженцем. У свій час у Китаї зазнав репресій і батько Ай Вейвея, філософ та поет.
“Людський потік” знімався понад рік у більш ніж 20 країнах світу. Фільм налічує безпрецедентну кількість персонажів: якщо бути точним, десятки тисяч – це мігранти з Афганістану, Сирії, Іраку, Мексики, Бірми та Південного Судану, які втратили свої домівки та вирушили в дорогу в пошуках кращого життя. Ай Вейвей документує їхній шлях до нового життя. Ай Вейвей – передусім художник, тому знятий фільм надзвичайно поетичний. Люди в ньому дійсно схожі на потоки: вони йдуть один за одним крізь ліси, пустелі та міста, пливуть на кораблях через моря, а коли камера охоплює їх зверху, з висоти пташиного польоту, ловиш себе на думці, що люди нагадують мільйони мурах – маленьких, але наполегливих. А факти за кадром озвучують співробітники гуманітарної місії ООН – наприклад, те, що сьогодні у світі понад 65 мільйонів людей вигнані зі своїх домівок. Всього Ай Вейвей та його команда під час зйомок провели 150 інтерв’ю.
"Зелений кордон"
Фільм оскароносної режисерки Аґнєшки Холланд спричинив справжній шквал критики у польському суспільстві та серед урядовців. Міністр юстиції Збіґнєв Зьобро та президент Анджей Дуда порівняли стрічку з “нацистською пропагандою часів Другої світової”. Натомість, варто зазначити, що ця стрічка є дослідженням мігрантської кризи на польсько-білоруському кордоні у 2021 році.
Паралельно у 150-хвилинній стрічці розвиваються сюжетні лінії мігрантів, волонтерів, польського прикордонника та порушуються проблеми й цінності політичних систем Путіна, Лукашенка та Польщі, яка в цьому конфлікті піддалася впливу. Маючи багатий кінематографічний досвід, Аґнєшка Холланд (“Ціна правди”, “Слід звіра”) вправно режисує складну драматургічну тканину, порушує важливі питання і не забуває висловитися про актуальне — польсько-українські відносини під час повномасштабного вторгнення.
"Під вулканом", 2024
Фільм польського режисера Даміана Кацура розповідає історію української родини, яка вирушила на відпочинок на Канарські острови, проте, коли Росія розпочала повномасштабний наступ, вони за одну ніч перетворилися з туристів на біженців. Українсько-польський фільм змальовує зворушливий і чуттєвий портрет звичайних людей, життя яких одного дня змінює жорстока війна.
Головні ролі у “Під вулканом” зіграли Анастасія Карпенко (“Як там Катя?”, “Я і Фелікс”) та Роман Луцький (“Відблиск”, “Сторожова застава”). Оператором виступив Микита Кузьменко, який зняв фільм “Памфір” і відомий роботою над кліпами Гаррі Стайлза, Дуа Ліпи, Cardi B. Це потужне глядацьке кіно, яке розповідає світові про Україну з емпатією та делікатністю.