21 березня світ відзначає Міжнародний день поезії. Це чудова нагода зануритися у світ української поезії, зокрема тієї, що є недостатньо відомою та неоспіваною нами. Спеціально для Vogue Ukraine літературознавиця Віра Агеєва, професорка Національного університету “Києво-Могилянська академія”, лауреатка Шевченківської премії, співзасновниця подкасту “Шалені авторки”, обирає митців слова, про яких нам варто говорити більше— тих, чия творчість сьогодні звучить особливо сучасно, резонансно, щиро.
Микола Бажан
Микола Бажан – один із найвизначніших поетів 20 століття, якого у 1970 році Гарвардський університет номінував на здобуття Нобелівської премії.
Реклама.
Якщо бажаєте ознайомитися зі спадщиною Бажана, то варто звернути увагу на нову збірку “Микола Бажан. Вибрані вірші”, що побачила світ минулого року у видавництві Vivat. Вона зібрала поезію, створену протягом 60 років, від “революційного подиху 1920-х до зрілого роздуму 1980-х”.
“Тут ви зустрінете ліричного героя, який без остраху дивиться на життя, ідейника, що прагне гармонії у хаосі, митця, чиї слова – це спроба осягнути вічне”, – повідомляють у видавництві.
“Любисток”
З-під вій — блакитна тінь, ознака нестеменна,
Й рожевий слід лишивсь на грудях де-не-де,
А він уже ступив ногою у стремена,
І кінь його баский вже гривою пряде.
Лишилася сама, коханка безіменна,
І дивиться на путь, де курява паде.
Одного вечора, як праця цілоденна
Кінчиться геть, вона дитину приведе…
Віра Агеєва:
Бажан – один із найвидатніших наших поетів ХХ століття (поруч із Максимом Рильським, Богданом-Ігорем Антоничем і Василем Стусом). Нині саме творчість Бажана з його осмисленням катастрофізму епохи глибоко резонує з нами. Саме він у ХХ столітті найбільше доклався до творення нової поетичної мови.
Володимир Свідзінський
Український поет доби Розстріляного відродження, перекладач, літературознавець. Виріс на Вінниччині у родині священника, захоплювався ткацтвом, брав участь в експедиціях Україною.
Перша збірка вийшла у 1922 році. Свідзінського критикували за відсутність у його поезії громадянських мотивів, що, за свідченнями сучасників, призвело до самоізоляції митця. “В цій позиції – єдиний його порятунок і надія на виживання. Замкнутися, щоб зберегтися. Змаліти, щоб не помилитися у власній суті. Стати збоку, щоб не бути співучасником…” – писав про Свідзінського Василь Стус.
Лірика Свідзінського – інтимна, надзвичайно оригінальна, герметична. Його остання прижиттєва збірка “Поезії” побачила світ у Львові 1940 року. Наступного року Свідзінського, який тоді проживав у Харкові, заарештували за звинуваченням у антирадянській пропаганді. Поет був убитий у Харкові 18 жовтня 1941 року.
Чимало віршів Свідзінського було вивезено за кордон, де у 1975 році вийшла його збірка “Медобір”.
Прозорий січень небо розтворив
І знову світло світові явив.
Срібліє обрій в ніжному тумані;
Широко день роздав блискучі грані,
І я дивлюсь — і всі щасливі дні,
Що спопеліли в сонячнім вогні,
Як віяло, таємною рукою
Розгорнене, встають передо мною.
І первісна затаєна любов
На мляве серце напливає знов.
Над паростком, над весняним потоком
Схиляюся і плачу одиноко…
Хто погубив його? Чия рука?
Незаймано пливе Дунай-ріка.
Де ж огнище на мрійному смерканні?
Де постать мила в білому убранні?
Віра Агеєва:
Свідзінський – поет камерний, але дуже витончений і глибокий.
Ігор Римарук
Виразний поет-модерніст, філософ; значну частину життя присвятив журналістиці та редагуванню. Послідовник Миколи Зерова, важлива постать в українській літературі та культурі 1980-х, життя якого було пов’язане з Києвом та Львовом.
Перша збірка Римарука “Висока вода” побачила світ у 1976 році, поет Віктор Неборак відгукнувся про неї так: “Тонка книжка на 70 сторінок, що легко вміщається на долоні, встановила нову планку якості в українській поезії. У літературі це явище можна назвати якісним стрибком – з’являється твір (книга, збірка), який не заперечує попередню високу традицію, а піднімає її ще на один рівень вище”.
У 1996 році збірка “Золотий дощ” була опублікована одночасно українською та німецькою; а за збірку “Діва Обида”, що вийшла у видавництві “Лілея-НВ” (Івано-Франківськ), у 2000 році Римарук отримав Шевченківську премію. Лірика Римарука вирізняється складністю, насиченістю символами, водночас залишаючись прозорою, ясною.
ми будемо жити
на тихому-тихому березі
в дитячій іще не наляканій
єресі неначе у Форосі
в еросі недремний наш страж
нескінченний наш серпень
відбитки засмаглого тіла твого
роздрукує на теплім піску як
на ксероксі тайнопис
солодкий клинопис коліна
і лікті і вузлики
гулкі переповнені віщими знаками
вулики допоки в медовій імлі
у знемозі я наше несправжнє минуле
як Трою розкопую
читає при місяці янгол піщану
твою ксерокопію.
Віра Агеєва:
Саме Володимир Свідзінський був улюбленим поетом Римарука – класициста і майстра форми.
Василь Голобородько
Поет-шістдесятник, лауреат Шевченківської премії. Василь Голобородько родом з Луганщини, свого часу був відрахований з Донецького педагогічного університету за поширення серед студентів праці Івана Дзюби “Інтернаціоналізм чи русифікація”. Голобородько – завзятий поціновувач та дослідник українського фольклору, що також відображається в його поетичній мові – образній, метафоричній. Світ у віршах Василя Голобородька – дивовижний, чарівний, магічний.
Голобородько зазнавав переслідувань, його тривалий час не друкували, а перша поетична збірка “Летюче віконце” вийшла у 1970 році в Парижі у видавництві “Смолоскип”. Перша публікація в Україні сталася лише у 1988-му. У 1990 році побачила світ збірка “Ікар на метеликових крилах”, у 1992-му – збірка “Калина об Різдві”, за обидві поет отримав Шевченківську премію.
Серед шанувальників Голобородька – письменник Сергій Жадан, який називає його одним із “найоригінальніших” українських поетів, та Оксана Забужко, для якої це поет, у котрого “вкрали ім’я”.
Ще вчора я нізащо б не погодився на твій від’їзд,
ти ж знаєш як боляче мені було б дивитися
на автобус, що від’їжджає,
автобус, засклений поглядом моїх очей.
Мала розрада знати,
що ти від’їжджаєш не назавжди.
А сьогодні
я з радістю кладу праву долоню
автобусом на дорогу,
долоня вивищується на чотирьох колесах,
двері розчиняються,
ти заходиш в автобус,
купуєш квиток,
усідаєшся біля вікна —
і несе тебе моя долоня до зупинки,
де тобі сходити, звідки тобі ближче додому.
Як надумається тобі повернутися,
виходь на ту ж зупинку,
там тебе чекатиме автобус
із обох моїх рук.
Віра Агеєва:
З сучасних поетів Василь Голобородько, мабуть, король метафор.