Поділитися
31 березня відзначається День видимості трансгендерних людей. Ось 10 фільмів та серіалів, що висвітлюють трансгендерний досвід, рекомендовані до перегляду
Обговорення гендерної ідентичності в кінематографі давно вийшло за рамки фестивальних або авторських стрічок. Нині це складні, естетично виважені наративи — від драматичних історій до серіалів та документальних дорожніх фільмів. Вони допомагають зрозуміти переживання трансгендерних людей та зазирнути у світи, де герої шукають власну ідентичність крізь призму трагедій, тілесних переживань, спогадів, стосунків та пошуків.
Реклама.
Emilia Pérez
Режисер: Жак Одіар, 2024
“Emilia Pérez” виходить за межі будь-яких жанрових визначень. Це кримінальний мюзикл, нео-нуар та транс-драма в одному флаконі. Історія Хуана “Манітаса” Дель Монте — грізного лідера мексиканського наркокартелю, який вирішує зникнути, щоб нарешті стати тією, ким завжди мріяв бути, — жінкою. Він наймає адвокатку Ріту (Зої Салдана), аби та допомогла йому інсценувати смерть і знайти найкращих хірургів. Через кілька років Ріта зустрічає Емілію Перес — елегантну, шляхетну жінку, яка прагне повернутися до своєї родини, але вже в новому образі, намагаючись спокутувати провини свого кривавого минулого.
Карла Софія Гаскон, виконавиця головної ролі, стала першою трансгендерною актрисою, яка отримала нагороду за найкращу жіночу роль у Каннах (розділивши її з колегами по фільму).
Дівчина з Данії (The Danish Girl)
Режисер: Том Хупер, 2015
Візуально досконала, але водночас глибоко інтимна та зворушлива драма. Події розгортаються у Копенгагені 1920-х років. У центрі оповіді — подружжя художників, Ейнара та Герди Вегенерів. Їхнє життя змінюється через випадковість: Герда просить чоловіка позувати замість жіночої моделі, аби встигнути завершити портрет. Цей момент стає каталізатором для Ейнара — він усвідомлює, що жіночий образ, який він назвав Лілі Ельбе, — це не просто роль, а його справжня сутність.
Акторська гра Едді Редмейна — надзвичайно тонка: трансформація Ейнара в Лілі відбувається просто на очах у глядача. Але сила персонажа Алісії Вікандер анітрохи не поступається. Герда в її виконанні — взірець безумовної любові та прийняття. Фільм нагадує, наскільки небезпечними були перші кроки в медицині щодо зміни статі. Це історія про відвагу бути собою, коли весь світ (і навіть власна біологія) налаштований проти тебе.
Хлопці не плачуть (Boys Don’t Cry)
Режисерка: Кімберлі Пірс, 1999
Якщо “Дівчина з Данії” — це витончена естетична драма, то фільм, заснований на реальних подіях, “Хлопці не плачуть” — це удар нижче пояса. Трагічна історія Брендона Тіни (при народженні Тіни Брендон) у виконанні Гіларі Свонк, яка отримала “Оскар” за цю роль. Те, як вона рухається, як низько звучить її голос, як вона намагається бути мужньою і водночас залишається вразливою, — виходить за межі реалістичності.
Сюжет такий: трансгендерний чоловік Брендон приїжджає в маленьке містечко в Небрасці, аби почати життя з чистого аркуша. Він нарешті почувається собою: заводить друзів, закохується в місцеву дівчину Лану і стає “своїм хлопцем” у компанії. Але коли його таємниця розкривається, симпатія оточуючих миттєво перетворюється на первісну жорстокість. Режисерка працювала над фільмом п’ять років, для цього їй довелося вивчати судові архіви. Реальна історія Тіни шокувала Америку та привернула увагу до вразливості та прав трансгендерних людей.
“Дівчина” (Girl)
Режисер: Лукас Донт, 2018
Фільм “Дівчина” Лукаса Донта — це інтимний психологічний портрет 15-річної Лари, яка мріє про кар’єру балерини, перебуваючи в процесі трансгендерного переходу. На відміну від соціальних драм, цей фільм фокусується на внутрішньому конфлікті та метафорі тіла як в’язниці: через виснажливі тренування, біль від пуантів і радикальне самообмеження Лара намагається приборкати свою біологію. Неймовірна гра Віктора Полстера, професійного танцюриста, дозволяє відчути стан героїні майже фізично, передаючи її нетерплячість і жагу стати собою без зайвих слів.
Глибини та зворушливості стрічці додає лінія стосунків героїні з батьком: його беззастережна підтримка підкреслює, що навіть у люблячому середовищі внутрішній біль і дисморфія можуть залишатися нестерпними. Попри суперечливий і радикальний фінал, фільм залишається потужним висловлюванням про складний шлях до гармонії з власним “Я”.
“Вілл і Гарпер” (Will & Harper)
Режисер: Джош Грінбаум, 2024
Теплий, щирий і подекуди дуже кумедний документальний роуд-муві — історія реальної дружби між відомим коміком Віллом Фереллом та сценаристом Гарпером Стілом, які пліч-о-пліч працювали над шоу Saturday Night Live понад 30 років. Коли Гарпер здійснює камінг-аут як трансгендерна жінка, Вілл, замість того, щоб просто надіслати повідомлення з підтримкою, пропонує подрузі вирушити у спільну подорож через усю Америку. Це 16-денний шлях від Нью-Йорка до Лос-Анджелеса, під час якого вони відвідують бари, стейк-хауси та маленькі містечка, намагаючись зрозуміти, як їхня дружба функціонуватиме в нових умовах.
Тут немає сценарію чи навмисного драматизму. Ми бачимо живих людей: Вілла, який іноді боїться поставити “неправильне” запитання, і Гарпер, яка заново вчиться почуватися в безпеці у просторах, що раніше були для неї звичними. Оскільки ці двоє — професійні коміки, фільм насичений блискучими жартами.
Фантастична жінка
Режисер: Себастьян Леліо, 2017
Чилійська драма, яка здобула “Оскар” за найкращий фільм іноземною мовою.
Марина — молода офіціантка та талановита співачка, яка кохає Орландо, чоловіка, старшого за неї на 20 років. Вони планують спільне майбутнє, але раптово Орландо помирає від аневризми. З цього моменту життя Марини перетворюється на поле бою. Замість того, щоб дати їй можливість оплакати кохану людину, родина Орландо та офіційні органи починають ставитися до неї як до злочинниці. Її виганяють із квартири, забороняють прийти на похорон і піддають принизливим перевіркам лише тому, що вона — трансгендерна жінка.
Головну роль виконує трансгендерна актриса з колосальним магнетизмом. Себастьян Леліо використовує дуже виразні метафори. Один із найбільш пам’ятних моментів — коли Марина йде проти сильного вітру, який буквально згинає її навпіл, але вона продовжує рух. Це ідеальна ілюстрація її життя. Або сцена в нічному клубі, яка перетворюється на фантастичний музичний номер — це втеча від сірої та жорстокої реальності.
Трансамерика
Режисер: Данкан Такер, 2005
“Трансамерика” (Transamerica) — це дивовижне поєднання трагікомедії та класичного американського “роуд-муві”. Це кіно, яке примудряється бути водночас гострим, іронічним і неймовірно людяним.
Брі — освічена, дещо манірна трансгендерна жінка, яка живе в Лос-Анджелесі й нарешті збирається зробити фінальну операцію з корекції статі. Але за тиждень до події вона отримує дзвінок із в’язниці: виявляється, у неї є 17-річний син Тобі, про існування якого вона не підозрювала (результат випадкового зв’язку в студентські роки). Психотерапевт відмовляється підписувати дозвіл на операцію, доки Брі не розбереться з минулим. Так починається подорож через усю країну, де Брі видає себе за християнську місіонерку, а Тобі навіть не здогадується, хто ця дивна жінка насправді.
Серіал Поза (Pose)
Режисери: Раян Мерфі та Бред Фелчак, 2018–2021 (3 сезони).
Серіал “Поза” (Pose) — перший в історії серіал, де таку кількість головних ролей виконують трансгендерні актриси (ЕмДжей Родрігес, Домінік Джексон, Індуя Мур). Це додає правдивості кожному погляду та мізансцені.
Нью-Йорк, кінець 80-х — початок 90-х. Це епоха розквіту бал-культури (ballroom culture), де представники ЛГБТ-спільноти, здебільшого афроамериканці та латиноамериканці, створюють власні “Доми”. У цих Домах вони не просто змагаються в категоріях на кшталт “Face” чи “Vogueing”, а знаходять обрану родину. На тлі цього блиску розгортається трагедія епідемії ВІЛ/СНІДу, яка забирає найкращих, і жорстока соціальна нерівність епохи Рейгана.
Серіал “Очевидне” (Transparent)
Режисерка: Джілл Соловей (тепер використовує ім’я Джої Соловей), роки виходу: 2014–2019
Мабуть, найглибша та найчесніша сімейна сага десятиліття, болюче розплутування вузлів усередині однієї інтелігентної єврейської родини в Лос-Анджелесі.
У центрі сюжету — сім’я Пфефферманів. Троє дорослих дітей, кожен з яких заплутався у власних кризах, егоїзмі та пошуках близькості, дізнаються, що їхній батько, професор на пенсії Морт Пфефферман, починає життя як трансгендерна жінка на ім’я Маура. Це стає каталізатором, який змушує всіх членів родини переглянути власні кордони, секрети та ідентичність.
“Ейфорія” (Euphoria)
Режисер: Сем Левінсон, роки виходу: 2019–2024.
Якщо попередні стрічки були зосереджені на процесі переходу або соціальній боротьбі, то “Ейфорія” пропонує щось радикально нове: образ героїні, чия трансгендерність є важливою, але не єдиною і навіть не головною рисою її особистості.
Гіперреалістична і водночас сюрреалістична драма розповідає про підлітків, які шукають способи втекти від болю, самотності та тиску соцмереж через наркотики, секс і насилля. У центрі сюжету — Ру (Зендея) та її стосунки з Джулс (Гантер Шафер), новою дівчиною в місті. Джулс — трансгендерна дівчина, але серіал не робить з її камінг-ауту центральну драму. Вона просто живе, кохає, помиляється і шукає своє місце в цьому хаотичному світі.
Гантер сама є трансгендерною жінкою, і вона привнесла в роль Джулс неймовірну автентичність. Її героїня — складна, ефірна, творча і дуже смілива, а її стиль визначив тренди для цілого покоління.