Поділитися
У кінотеатри виходить довгоочікувана стрічка "Франкенштайн" від Ґільєрмо дель Торо. Ми розповідаємо про процес створення ефектних готичних костюмів для цієї кінокартини.
Знаменита художниця по костюмах Кейт Гоулі має значний досвід у створенні образів для відомих блокбастерів. Протягом останніх двох десятиліть вона брала участь у багатьох гучних проєктах, серед яких "Тихоокеанський рубіж" Ґільєрмо дель Торо та "Загін самогубців" Девіда Еєра, а також створила кілька чудових костюмованих драм, включаючи вишуканий "Багряний пік" того ж дель Торо та серіал "Володар кілець. Персні влади" Хуана Байона, за який вона отримала номінацію на премію "Еммі". Цього разу вона знову працює разом зі своїм улюбленим мексиканським режисером, щоб реалізувати свій найбільш амбітний та вражаючий задум — "Франкенштайн", нове бачення готичної класики від Мері Шеллі.
Реклама.
У цій картині Гоулі робить майже неймовірне: вона одягає божевільного науковця Віктора Франкенштайна, роль якого виконує Оскар Айзек, у розкішні оксамитові сюртуки та коштовності, що захоплюють дух. Мія Ґот, яка грає Елізабет — об’єкт його обожнювання, — з’являється у шовкових бальних сукнях з малюнком, що зображує сонячну систему; пишних яскравих вуалях; прикрасах для волосся з пір’я, що нагадують ореол; віялах з тюлевим оздобленням; ексклюзивних архівних прикрасах Tiffany & Co., а також у багатошаровій та майже невагомій вінчальній сукні. Однак жоден з образів не відволікає уваги від головного — величної розповіді про провидця, який бере на себе роль Творця і тим самим наражає себе на погибель. Навпаки — роботи Гоулі лише поглиблюють глядача у фантастичний світ дель Торо.
Здається, номінація на премію "Оскар" для Гоулі є майже гарантованою, а перемога була б цілком заслуженою, хоча очікується жорстка конкуренція: серед конкурентів — минулорічний переможець Пол Тейзуелл ("Wicked: Чародійка. Частина 2"), Рут Е. Картер ("Грішники"), Малгося Турзанська ("Гемнет") та Міяко Белліцці ("Марті Супрім. Геній комбінацій").
У ході роботи над "Франкенштайном" взаємодія режисера та художниці по костюмах була дуже інтенсивною. У творчості дель Торо відчувається вплив фільмів жахів від британської кіностудії Hammer і творів італійського режисера Маріо Бави — усіх тих дивовижних алюзій на 1960-ті, яскравих та експресивних. Існують наскрізні мотиви, які повторюються в багатьох його фільмах, — "Лабіринт Фавна", "Хребет диявола" та інші, — і в кожній новій історії він ніби переосмислює їх заново. Коли він познайомився з Кейт Гоулі, його цікавили не її ескізи чи портфоліо, а книжкова шафа. Там були альбоми фотографа Джоела-Пітера Віткіна, живописців Караваджо та Гої. І він сказав: "Ми зможемо працювати разом". Спільна візуальна мова відіграла вирішальну роль.
У своїх фільмах дель Торо приділяє особливу увагу кольорам, — він хотів, щоб сцени дитинства Віктора були червоні, чорні та білі. Проте колірна гамма також зазнає змін. Спочатку глядач бачить світ криги та снігу — білий, кремовий, синій. "Білий колір ми інтерпретували як символ смерті, — згадує Гоулі. — Ми не застосовували чорний — лише пурпурові, зелені та сині відтінки, щоб створити глибокі, насичені тони. Завжди прагнули знайти ідеальний відтінок, розмірковуючи, як далеко можемо зайти в кожній сцені".
Гоулі розповідає про непередбачувані труднощі у її роботі. Одного разу дель Торо та оператор Дан Лаустсен вирішили, що зніматимуть сцени виключно при свічках. "Нам необхідно було створити насичені кольори, проте приглушене освітлення їх повністю нівелювало, — ділиться новозеландська художниця по костюмах. — З першою синьою сукнею героїні Мії Ґот ми довго розмірковували — розкішний шовк у кадрі виглядав безживно. А потім ми додали шари тканини з відтінками сірого — і в кадрі це спрацювало на відмінно".
Інколи Ґільєрмо казав: "Кейт, потрібно ще масштабніше, ще більше!" Тоді вона додавала у сцену вуалі для посилення драматичного ефекту. Але режисер не зупинявся: "Я хочу розкішні криноліни!" Це виглядало приголомшливо, хоча й викликало труднощі: декораторам знадобилося розширити дверні отвори, щоб Мія Ґот могла проходити. Костюмери переживали, що об’ємне вбрання поглине акторку, але цього не сталося — у кадрі вона була неперевершена.
В інших випадках, навпаки, потрібно було зменшити масштаб, щоб акцентувати увагу на деталях, — і тут дуже допомагала палітра. Наприклад, Гарландер (меценат Віктора, роль якого виконує Крістоф Вальц) має свої улюблені кольори. А в Елізабет вони постійно змінюються — це метаморфоза. Її кольори відображають інших персонажів. Через призму Віктора вона спочатку постає майже як ангел. Згодом її вбрання повторює червоний колір труни Клер — матері Віктора — зі сцени похорону. Вона ніби вислизає, перетворюючись на спогад про всіх жінок. "Моє завдання як костюмера — служити режисеру та тексту, — підсумовує Гоулі. — А тут у мене було два тексти — сценарій і роман — і обидва дуже емоційні. Ми всі плакали. Ґільєрмо жартує, що я завжди плачу".
Сюжет, розказаний у "Франкенштайні", справді викликає сльози. У ньому відчувається сильна самотність: холод, покручені дерева, меланхолія, і Створіння (істота, створена за подобою людини, лікарем Віктором Франкенштайном), народжене з безлічі частин тіл інших людей та їхніх спогадів. "Це щось на кшталт класичного фантасмагоричного сну, — зазначає Гоулі. — Ми надихалися Караваджо, Каспаром Давидом Фрідріхом — прагнули передати відчуття пам’яті, смутку, природи, що пронизує все. Це було надзвичайно важливо навіть у виборі матеріалів".
Сукні Елізабет мають витончені візерунки. Режисер створив описи для кожного зі своїх персонажів, і опис Елізабет був одним із найдетальніших. Вона, наприклад, захоплюється комахами та жуками, а також є епізод, де вона вибирає книги на ринку, серед яких є “Природна теологія” Вільяма Пейлі. Ця стародавня книга задала тон фільму — релігія та дивовижність природи. Якщо подивитися на форзаци вікторіанських книг, здається, що вони ніби покриті малахітом. "Ми намагалися передати всі ці деталі у візерунках костюмів, — згадує Гоулі, — спочатку малювали, а потім переносили на тканину. У нашій студії навіть була колекція жуків — для натхнення". Проте підказки про захоплення героїні заховані не лише в орнаментах тканин, а й у колекції прикрас. Синій жук на намисті Tiffany & Co., який носить Елізабет, — унікальний витвір початку 1900-х років.
Акторка Мія Ґот бачила свою героїню як незалежну жінку, що біжить луками, майже як героїню з "Буремних висот". Але в ній також є інша сила. Зустріч зі Створінням — це майже релігійне об’явлення, адже він — уособлення природи. Тому деякі кадри відсилають до образів Діви Марії та Христа. І ще одна деталь, на яку звертає увагу Кейт Гоулі – Елізабет завжди ніби зникає. Її неможливо спіймати — вона муза, яку постійно переслідує Віктор. Це проявляється у прозорості її тканин і рукавів — у них є щось ефемерне, майже примарне. А ще вуалі, які завжди викликають дискусії, адже вони приховують обличчя акторки, — проте команда художників підібрала тканини, які дозволяють бачити її риси. Вуалі виготовили у насичених кольорах — це додавало бажаний ефект.
Одним із помітних акцентів в образі головної героїні є пір’яні прикраси для волосся та капелюшки-боннети, — це перегукується з круглими формами в архітектурі, які трапляються у фільмі. Існує один жовтий боннет, який Гоулі створила, надихнувшись зображенням Діви Марії. Цей класичний релігійний образ повторюється і в роботі художниці-постановниці Тамари Деверелл — наприклад, у сцені з Медузою в лабораторії Віктора. "Працювати з Ґільєрмо — це задоволення, — стверджує Гоулі. — Кожен на знімальному майданчику підхоплює його задуми та шукає способи втілити їх у своїй роботі. Пам’ятаю, якось Тамара бігала з відрами зеленого моху, щоб покрити вежу, — щоб її колір підкреслював зелений відтінок сукні Мії".
Але справжнім витвором мистецтва є весільна сукня головної героїні. "Цей образ був надзвичайно важливим: це наречена Ґільєрмо, а не типова вікторіанська наречена, — ділиться Гоулі. — Вона повинна була мати відчуття епохи, але водночас — сучасний стиль, якого прагнув режисер". Сукня пошита з найтоншого шовку, п’яти шарів органзи та корсету зі швейцарських стрічок. Стрічки на її руках — це також посилання на класичні фільми "Франкенштайн" (1931) і "Наречена Франкенштайна" (1935) і на бинти на тілі Створіння. Силует сукні частково натхненний швейцарсько-німецьким національним вбранням, і на ній зображений герб родини Франкенштайнів. Але найбільше вражає те, як сукня рухається, коли Мія постійно підіймається та спускається сходами. У цьому образі є легка мрійливість 1960-х, підкреслена вишуканим макіяжем Джордан Семюел та зачіскою з довгим волоссям, яку створила Кліона Ф’юрі.
Візуальним орієнтиром для створення образу Віктора для режисера став Мік Джаггер 1970-х років. "Ми хотіли, щоб коли він заходив у лабораторію, це виглядало так, ніби на сцену виходить рок-зірка, — пояснює Кейт. — Він панк і денді одночасно. Він походить з аристократичної сім’ї, жив у бідності, а потім збагатів і почав носити речі з певною зневагою до правил. Це як Френсіс Бекон або Пікассо — у них одяг для творчості, а не для демонстрації. Він працює з кров’ю, з органічними матеріалами — і все це осідає на його вбранні. Мій улюблений образ Віктора — халат. Оскару Айзеку він надзвичайно личить".
