Виставка «Рантау» української перекладачки та художниці Вероніки Ядухи разом із південноафриканською поетесою Летокуле Мсіманг зараз представлена у Книжковому Арсеналі з 29 травня до 1 червня. Виставка висвітлює зв’язок між поезією та керамікою, водночас заглиблюючись у травматичні наративи, пов’язані з імміграцією. Vogue.ua взяв інтерв’ю у художниць про їхній спільний проєкт.
Назва виставки, «Рантау», походить від малайзійського терміна, що означає «між» або «далеко від дому».
Цей термін резонує з досвідом обох художниць: Вероніки Ядухи, української трансмедійної перекладачки, та Летокуле Мсіманг, південноафриканської поетеси, які пережили різні травматичні події, покинули свою батьківщину та тепер проживають у Сполучених Штатах, орієнтуючись у нових ідентичностях та культурних, емоційних та фізичних станах лімінальності. В основі проєкту лежить діалог між поезією та керамікою. Вероніка створює керамічні вироби, що втілюють характеристики матеріалу: складки, крихкість та текстури. Ці елементи слугують метафорами людської подорожі, подібними до зморшок та ліній на обличчі, що зберігають спогади про радість та боротьбу. Поезія Летокуле посилює це дослідження, звертаючись до ізоляції, страждань та вразливості, які відчувають ті, хто опинився у стані «проміжку».
Що надихнуло на створення цього проєкту?
Вероніка Ядуха: «Рантау» – це виставка, присвячена перекладу, на якій представлені мої інтерпретації текстів Летокуле Мсіманг у керамічному мистецтві. Я познайомилася з Летокуле, поетесою з Південної Африки, у Дартмутському коледжі (США). Ми обидві закінчили програму порівняльного літературознавства в Дартмуті, хоча й у різний час. Наші дипломні проекти відрізнялися художніми елементами, і цей спільний аспект заклав основу для нашого діалогу. Зрештою, ми почали співпрацювати в Лабораторії цифрового етнічного майбутнього Дартмутського коледжу, де й набув чинності проект «Рантау». У цій справі ми прагнули осягнути як колективний, так і особистий досвід перебування в перехідному стані.
Реклама.
Незважаючи на наше разюче різне походження та досвід, ми з Летокуле виявили багато спільного: у наших зв'язках з батьківщиною, у наших зіткненнях з переміщеними особами, а також у нашому самосприйнятті та діях у західному академічному середовищі. Крім того, нас об'єднували історії наших країн та досвід поколінь, що виросли в нових незалежних країнах.
Летокуле Мсіманг : Мій переїзд до Сполучених Штатів став для мене водночас полегшенням і зіткненням з новими страхами. До того, як я покинула Південну Африку, я пережила напад на свою резиденцію, який перетворив Південну Африку, мою батьківщину, на місце, позначене насильством.
Нью-Гемпшир і Вермонт, куди я переїхала, є відносно однорідними та консервативними штатами. Як афроамериканська студентка, я часто опинялася об'єктом пильної уваги. Це похитнуло мою впевненість. На деякий час я втратила віру у власні здібності. Саме в цей складний час Вероніка запросила мене до співпраці. Її пропозиція допомогла мені, коли я почувалася майже невидимою. Я почала створювати вірш «Обіймаючи кленове дерево», який став ключовим для проєкту Рантау. Вірш уособлює перехід, з яким я зіткнулася, між відвертим насильством вдома та прихованим насильством вигнання. Він розмірковує над тим, що означає жити в постійному стані нестабільності: завжди бути на межі зникнення.
Головна тема виставки обертається навколо досвіду перебування «посередині» або «подалі від дому». Які уроки дає цей досвід?
Летокуле Мсіманг : Я вважаю, що як мігранти, ми постійно займаємося актом «перекладу». Особливо в таких регіонах, як Нова Англія, я часто відчувала, що мій досвід неможливо перекласти. Саме тому незрозумілість шрифту zee стала вирішальним аспектом нашої концепції. Ми запрошуємо глядачів розшифрувати цей шрифт, але не без певних зусиль. Виставка також слугує експериментом: спостерігати, наскільки далеко люди готові зайти, щоб осягнути щось незнайоме для них.
Яким чином поезія та кераміка взаємодіють на цій виставці?
Вероніка Ядуха: Взаємодія між поезією та керамікою в цьому проєкті відбувається через переклад. Виставка представляє результат трансмедійного перекладу вірша «Обійми клен» з англійської мови в керамічні форми, доповнений текстами та графічним дизайном. Переклад – це завжди засіб наближення до суті тексту, спроба відчути та уявити оригінал у його найглибшому значенні. Кожне слово – це не просто одиниця, яку потрібно передати іншому носії, а свідчення, яке потрібно пережити. Трансмедійний переклад виходить ще далі. Це надзвичайно особиста та інтуїтивна справа без фіксованих правил чи систем. У Рантау переклад має
Источник
