На Каннському кінофестивалі представили шокуючий бодигорор “Речовина”. Демі Мур грає акторку Елізабет Спаркл, яка використовує заборонену субстанцію, що допомагає їй повернути молодість.
“Речовина” — один із найважливіших фільмів у програмі Канн, який зображує розчарування жінки, що старіє, і те, як її бажання стати молодшою виходить з-під контролю. Елізабет Спаркл, колишня популярна акторка та телезірка, почувається загалом непогано. Їй за п’ятдесят, вона красива і веде на телебаченні фітнес-шоу в стилі Джейн Фонди. Єдина неприємність — її бос-женоненависник (Денніс Квейд) шукає їй молодшу заміну. Невдовзі її звільняють. Їдучи в автівці, Елізабет спостерігає, як її усміхнене обличчя зривають з рекламного щита — і коли жінка відводить очі від дороги, в неї врізається інша машина. Героїня опиняється в лікарні, де зустрічає чоловіка, який може запропонувати вирішення її проблем: щось під назвою “Речовина”, рідину, яка створить кращу, молодшу та красивішу її версію.
Реклама
Фільм 48-річної американської режисерки Коралі Фаргіт, який заслуговує на "Золоту пальмову гілку”, починається з двох приголомшливих кадрів. Перший — це смажене яйце, в яке вводять таємничу рідину. Раптом жовток розпадається надвоє і з нього виходить друге яйце. Це, в двох словах, ілюструє медичну процедуру, яка є в центрі цього карколомного науково-фантастичного трилера. Друга потужна сцена — це зображення зірки на Голлівудській алеї слави, яку кладуть для Елізабет Спаркл. Спочатку цей знак приваблює потоки відвідувачів, а потім до нього перестають ходити її фанати, і ця зірка лежить зламаною і забутою. Ці дві сцени дають зрозуміти — стрічка відверта і жорстока, проте під час перегляду вам точно не буде нудно.
Після пропозиції лікаря Елізабет включається у гру: вона робить замовлення й отримує коробку з інструкціями. Впорскування рідини робить її тіло кращим. Потім вона мусить накачувати себе рідиною постійно, щоб підтримувати форму, — і так що сім днів. Коли вона починає цей процес, це викликає своєрідний жах у стилі фільмів майстра горору Девіда Кроненберга: її хребет розколюється, і з нього виходить молода жінка (Маргарет Квеллі), яка готова почати нове життя у цьому світі.
Елізабет називає цю молодшу версію себе Сью і отримує можливість замінити себе як ведучу фітнес-шоу нею, чому спочатку дуже радіє. Але коли настає час повернутися в своє справжнє тіло, приходить депресія. Поступово обидві її сторони починають кидатися одна на одну: Сью на Елізабет за її безперервне переїдання та безглуздий перегляд телевізора, через що в їхній квартирі панує безлад, а Елізабет на Сью за те, що вона поводиться неадекватно. Саме тоді Сью починає порушувати правила процедури, залишаючись у своїй молодшій формі довше, ніж було вказано. Коли Елізабет повертається, вона виявляє, що в результаті починає старішати швидше.
Далі фільм набирає обертів гонзо-історії, що змушувало глядачів на першому показі задихатись, верещати, сміятися та радіти. Те, що відбувається на екрані, може здатися надуманим — і, звісно, варто облишити будь-яку логіку, переглядаючи стрічку, особливо останню частину фільму — але у світі, де люди накачують свої тіла Ozempic, а Лінда Євангеліста постраждала від процедури CoolSculpting, яка, за її словами, залишила її “невпізнанною”, це видається навдивовижу пророчим.
Приблизно на півдорозі є сцена, де Елізабет у своєму власному, старшому тілі готується піти на побачення. За вікном її переслідує зображення Сью на рекламному щиті, тож вона постійно змінює вбрання і макіяж, бо незадоволена своїм власним відображенням. Зрештою, вона в люті стирає увесь макіяж з обличчя. У фільмі, де Мур робить багато дивовижних речей з точки зору акторської гри, саме цей момент запам’ятався найбільше — трагічний і майстерно зіграний. Це, без сумніву, найкраща роль в її кар'єрі.
Маргарет Квеллі в образі Сью також чудова — спочатку бадьора і мила, а пізніше сильна і жахлива. Яскрава естетика фільму нагадує першу картину режисерки Коралі Фаргіт, сагу 2017 року “Помста” про Матильду Лутц, іще одну історію про жінку, яку штовхнули до зриву вимоги і очікування патріархального суспільства. У візуальному сенсі фільм знаходиться десь між “Шербурзькими парасольками” та “Сяйвом” — тобто гарний, але жаский водночас — і посилений любов'ю режисерки до екстремально крупних планів, зокрема рясної, іноді нудотної крові.
“Речовина” — безумовно, одна з найяскравіших стрічок Канн. Враховуючи, що останніми роками фестиваль присуджував нагороди таким фільмам, як “Титан” і “Трикутник смутку”, сподіваємося, що ця смілива робота теж виявиться гідною одного з призів.
За матеріалами vogue.co.uk
